Першими, хто вступив після вибуху на 4-му реакторі Чорнобильської АЕС у смертельний двобій із радіацією, були люди в погонах. Зокрема, солдати й офіцери Радянської Армії, Цивільної оборони та МВС. Полковник у відставці Дмитро Бондаренко — один із них. У квітні 1986 року він обіймав посаду старшого офіцера управління начальника хімічних військ Київського військового округу.
Напередодні 28-ї річниці з дня Чорнобильської катастрофи я попросив його розповісти про перебіг тих трагічних подій, учасником яких він був, особисту участь у ліквідації наслідків аварії військовослужбовців Радянської Армії. 

— Те, що сталося в одну з квітневих ночей на Чорнобильській станції, навіть у страшному сні не могло наснитися, — говорить Дмитро Костянтинович. — Я, наприклад, вважав, що наші атомні станції найкращі у світі і мирний атом століття служитиме людям. А виявилося, що не такий він уже й мирний...
— Коли і за яких обставин Ви особисто дізналися про вибух на ній?

Минулої п’ятниці, 18 квітня, в Києві, на території державного підприємства «Антонов», відбулися велелюдні загальні збори. Трудівники — конструктори, технологи, інженери, техніки, льотчики-випробувачі, робітники та інші працівники цього широковідомого у світі флагмана вітчизняної авіабудівної галузі — прийшли до просторого ангара найбільшого складального цеху на мітинг протесту проти спроби якихось сил безпідставно усунути керівника та визнаного лідера колективу — президента і генерального конструктора ДП «Антонов» Дмитра Ківу з посади очільника цього підприємства. Серед присутніх на тому зібранні численних представників друкованої преси та електронних ЗМІ був і кореспондент «Демократичної України». 

Мітинг протесту
На стендах у цеху і в руках учасників мітингу ми побачили гнівні гасла: «Руки геть від ДП «Антонов», «Трудовий колектив — за Д. С. Ківу», «ДП «Антонов» — гордість України», «Не заважайте нам працювати», «Припиніть терор проти ДП «Антонов» та його керівництва», «Дмитро Ківа — наш президент», «Не дамо розвалити ДП «Антонов», «Загине ДП «Антонов» — загине авіапром України» тощо.

Проблема витоку капіталів надзвичайно актуальна для України. І виникла вона не сьогодні й не вчора. Від неї наша країна потерпає впродовж багатьох років. Процеси виведення капіталів значно активізувалися під час кризи. Це призвело до збільшення частки цих потоків у вартості експорту з 12,5% (середнє значення перед кризою) до 16% у 2009 році. 
Експерти зазначають, що тема виведення капіталів з економік, в яких вони формуються в процесі виробництва, до «податкових гаваней» не є унікальною для України. За даними міжнародної організації Global financial integrity (GFI), країни, що розвиваються, втратили у 2010 р. 859 млрд дол. Причому цей показник демонструє тенденції зростання впродовж останніх років, збільшившись лише у 2010 р. на 11% порівняно з 2009-м.
Основними факторами, які обумовили динаміку цього зростання, експерти називають злочинну діяльність, корупцію, ухилення від оподаткування. Найгостріша проблема з відтоком капіталу у Китаї, який втратив майже 2,7 трлн дол. з 2001 по 2010 рік. При цьому тоді капітал активно тікав з країн, що розвиваються. Зокрема, на Близькому Сході його відтоки зросли на 26,3%, Африці — на 23,8, Азії — на 7,8, в європейських країнах — на 3,6%.

В основі змін у оборонній політиці, здійснених у 2012 році в США, лежало переконання, що після десятиліття участі у конфліктах в Іраку і Афганістані закордонна політика США, в тому числі оборонна, опинилась у поворотному пункті. Економічна ситуація і зміни у співвідношенні сил у світі змусили розробляти нову стратегічну концепцію і ставлення супердержави до головних викликів і загроз та напрямки трансформації збройних сил. 

З метою підтримання ключової позиції у світовій системі безпеки США представили два роки тому нову стратегію присутності у світі. Чи щодо нинішньої кризи біля східних кордонів НАТО вимальовується нова серйозна зміна останньої переорієнтації політичної стратегії США і що з цього може виникнути для Європи?
Уже кілька десятиліть усе більшого значення в економічних і політичних відносинах набирає регіон Азії і Тихого океану. Він став ключовим елементом у глобальній політиці. Там розташовані нові ринки Китаю, Індії, Індонезії та одні з головних союзників США.