Донецький «Шахтар» не зміг зробити останній крок на шляху до головного трофею другого Єврокубка під егідою УЄФА. Гірникам у півфіналі протистояла «Севілья» — іспанська команда, яка нині не хапає зірок із неба в національній першості, але концентрується на виступах у Лізі Європи — турнірі, який цей колектив виграв уже двічі поспіль.
У першому матчі глядачі «Арени Львів» побачили одразу 4 голи. У першому таймі вони могли бути задоволені побаченим, а після перерви настало розчарування — результат виявився не надто прийнятним.
Розпочалася гра з простого гола «Севільї» вже на 6й хвилині, коли пас на хід Віктору Вітоло поставив господарів у незручне становище: Ісмаїлі не встиг повернутися, Ярослав Ракицький не зумів підстрахувати, а Андрій П’ятов не виручив.

У за­пла­но­ва­но­му на 21 трав­ня остан­ньо­му мат­чі ук­ра­їн­сько­го фут­боль­но­го се­зо­ну зу­стрі­нуть­ся дві коман­ди, які че­рез бо­йо­ві дії на Дон­ба­сі по­збав­ле­ні рід­но­го до­му, — до­нець­кий «Шах­тар» і лу­ган­ська «Зо­ря».

Колективи зі Сходу України розіграють національний Кубок, який з огляду на нинішній статус суперників можна було б назвати Кубком вигнанців. «Зоря» здобула право на виступ у фіналі в непростому протистоянні з дніпропетровським «Дніпром», а «Шахтар» набагато легше впорався з «Олександрією».
Після мінімальної поразки в Дніпропетровську (0:1) на теперішньому «домашньому» стадіоні в Запоріжжі луганська «Зоря» активно взялася до ліквідації відставання вже з перших хвилин.

Ба­га­то по­дій ста­ло­ся у віт­чиз­ня­но­му фут­бо­лі піс­ля ви­хо­ду по­пе­ред­ньо­го ви­пус­ку «ДУ». Дніп­ро­пет­ров­ський «Дніп­ро» став брон­зо­вим при­зе­ром пер­шо­сті, ви­грав­ши бо­роть­бу у лу­ган­ської «Зо­рі». Ви­зна­чи­ли­ся три коман­ди, які во­се­ни пред­став­ля­ти­муть Ук­раї­ну у Лі­зі Єв­ро­пи.

Це право завоювали вищеназвана «Зоря», полтавська «Ворскла» та «Олександрія» (вперше у своїй історії).
Не обійшлося і без скандалу. В матчі 24го туру «Шахтар» — «Динамо» сталася бійка. До того ж кияни встановили антирекорд. До цього жодного разу чемпіон розгромно не програвав другому призеру двічі за одну першість.
На перший погляд у матчі «Шахтар» — «Динамо» в обох суперників була відсутня мотивація, адже кияни підходили до протистояння як новоспечений чемпіон, а донеччани всю увагу зосередили на Лізі Європи.

Звід­ки бе­реть­ся гла­уко­ма? Як трак­ту­ють її ви­зна­чен­ня ме­ди­ки? Як бо­ро­ти­ся за збе­ре­жен­ня зо­ру при гла­уко­мі? Чи іс­ну­ють ме­то­ди про­фі­лак­ти­ки цьо­го за­хво­рю­ван­ня?
Про це ми ви­рі­ши­ли по­го­во­ри­ти з фа­хів­цем — хі­рур­гом-оф­таль­мо­ло­гом кан­ди­да­том ме­дич­них на­ук, до­цен­том Ан­дрі­єм Гу­дзем.

— От­же, що та­ке гла­уко­ма?
— У медичному світі глаукома трактується як термін, що поєднує групу очних захворювань, що виникають у результаті лабільного (періодичного підвищення) або стабільного (постійного підвищення) внутрішньоочного тиску (ВОТ), що слугує причиною порушення циркуляції прозорої желеподібної рідини, що заповнює очні камери (передню і задню).

Бо­роть­ба з ал­ко­голь­ною за­леж­ніс­тю, бо­роть­ба із за­леж­ніс­тю від ал­ко­го­лю або бо­роть­ба з ал­ко­го­ліз­мом — як не кру­ти, а не лег­шає.
Час­то бу­ває так, що за чер­гою по­всяк­ден­них тур­бот і проб­лем, у ме­туш­ні лю­ди не по­мі­ча­ють, як близь­ка лю­ди­на на­ма­гає­ть­ся пі­ти від проб­лем і по­сту­по­во втра­чає над со­бою кон­троль. Піс­ля ро­бо­ти вве­че­рі во­на не об­ме­жує­ть­ся ро­зум­ни­ми до­за­ми, а ви­пи­ває весь до­ступ­ний у до­мі ал­ко­голь чи при­но­сить із со­бою або вже в со­бі.
Не­рід­ко ро­ди­чі по­мі­ча­ють, що це ста­ло проб­ле­мою у той мо­мент, ко­ли лю­ди­на вже пе­ре­сту­пи­ла ме­жу ро­зум­но­го спо­жи­ван­ня і по­тра­пи­ла у сер­йоз­ну за­леж­ність.

12 ТРАВ­НЯ — ВСЕ­СВІТ­НІЙ ДЕНЬ МЕ­ДИЧ­НОЇ СЕС­ТРИ

Во­ни за­мі­ни­ли нам сес­тер
Ме­дич­ні сес­три... Во­ни не опе­ру­ють, не ухва­лю­ють кар­ди­наль­них рі­шень що­до лі­ку­ван­ня па­ці­єн­тів. Але без них не об­хо­дить­ся жод­не опе­ра­тив­не втру­чан­ня, во­ни є не­від’­єм­ни­ми учас­ни­ка­ми лі­ку­валь­но­го про­це­су.
На­ша роз­по­відь — про мед­сес­тер На­ціо­наль­но­го вій­сь­ко­во-ме­дич­но­го клі­ніч­но­го цен­тру Мі­ніс­тер­ства обо­ро­ни Ук­раї­ни. Це за­вдя­ки їх­ній ува­зі, щи­ро­сті і ви­со­ко­му про­фе­сіо­на­ліз­му ти­ся­чі бій­ців і коман­ди­рів — учас­ни­ків ан­ти­те­ро­рис­тич­ної опе­ра­ції — по­вер­ну­ли­ся до сво­їх під­роз­ді­лів і про­дов­жу­ють во­юва­ти за на­шу зем­лю.

Наш гість — Олек­сандр Гор­дон: по­ет, про­за­їк, пе­ре­кла­дач, лі­те­ра­тур­ний кри­тик, а та­кож еко­но­міст, спе­ціа­ліст зі стра­те­гіч­но­го ме­не­джмен­ту. Львів’­янин за ду­хом, ки­янин за міс­цем ро­бо­ти — ди­рек­тор Бу­дин­ку пись­мен­ни­ків на Бан­ко­вій, 2.
Іні­ці­атор між­на­род­них по­етич­них фес­ти­ва­лів у Льво­ві, Ки­єві і Хар­ко­ві, по­стій­ний учас­ник фес­ти­ва­лів у Поль­щі і Че­хії.
Ав­тор по­над 25 по­етич­них кни­жок, 11 збі­рок пе­ре­кла­дів, кни­ги про­зи «Львів­ські ле­ген­ди». Ав­тор-упо­ряд­ник «По­пу­ляр­ної ен­цик­ло­пе­дії Льво­ва» та кіль­кох по­етич­них і пе­ре­клад­них ан­то­ло­гій. Йо­го тво­ри пе­ре­кла­де­но анг­лій­ською, іта­лій­ською, ні­мець­кою, поль­ською, угор­ською, ро­сій­ською, чесь­кою мо­ва­ми та ес­пе­ран­то, по­стій­но дру­кую­ть­ся у поль­ських ан­то­ло­гі­ях по­езії.

За­вдя­ки фес­ти­ва­лю «Фран­цузь­ка вес­на-2016» ук­ра­їн­ський гля­дач має на­го­ду ближ­че озна­йо­ми­ти­ся з куль­ту­рою фран­цузь­ко­го на­ро­ду, біль­ше діз­на­ти­ся про цю кра­їну.
Од­ним із по­міт­них за­хо­дів фес­ти­ва­лю став по­каз фран­цузь­ким те­ат­ром Thatre de L’Atalan ви­ста­ви Жа­на По­ля Сар­тра «За за­чи­не­ни­ми две­ри­ма». Цю ви­ста­ву по­ка­за­ли у Ка­мін­ній за­лі Ки­їв­сько­го ака­де­міч­но­го те­ат­ру «Ко­ле­со».

«Театр «Колесо» розташований у самому серці мистецького Києва — на Андріївському узвозі. Моєю давньою мрією було поєднати Андріївський узвіз і паризький Монмартр. Цю мрію допомогла втілити у життя моя подруга — актриса, режисер, куратор різноманітних артпроектів Вероніка Переверзева, яка обізнана з європейським театральним процесом, оскільки мешкає у Парижі.

По­діб­ні від­гу­ки за­ли­ша­ють від­від­ува­чі Му­зею «Ха­та на Прі­ор­ці» та Лі­те­ра­тур­но-ме­мо­рі­аль­но­го бу­дин­ку-му­зею Та­ра­са Шев­чен­ка, які роз­та­шо­ва­ні в бу­дів­лях, де ко­лись зу­пи­няв­ся ве­ли­кий по­ет.

...Перебуваючи на берегах Дніпра та не бажаючи зупинятись у центрі міста, поет подався на його околиці, де, зазвичай, мешкали прості люди.
«Йшов та йшов — бачу, хатина стоїть, не то панська, не то мужича, білабіла, наче сметана. Та ще й садочком обросла, а на дворі розвішані дитячі сороченята та й рукавчатами махають, ніби кличуть до себе», — писав згодом поет, згадуючи ті дні.
Господинею тієї «білої хати» виявилася Варвара Пашковська — напрочуд гостинна жінка, яка відразу ж прийняла Тараса як дорогого гостя. Тут він провів два тижні, оглядаючи місто, насолоджуючись привітністю місцевих жителів і радіючи спілкуванню з їхніми дітьми.

20 ТРАВ­НЯ — 90 РО­КІВ ВІД ДНЯ НА­РО­ДЖЕН­НЯ ВО­ЛО­ДИ­МИ­РА РО­МЕН­ЦЯ (1926–1998), УК­РА­ЇН­СЬКО­ГО ПСИ­ХО­ЛО­ГА, ІС­ТО­РИ­КА ПСИ­ХО­ЛО­ГІЇ, МИС­ЛИ­ТЕ­ЛЯ

Во­ло­ди­мир Ан­дрі­йо­вич на­ро­див­ся 20 трав­ня 1926 ро­ку у Ки­єві в ро­ди­ні служ­бов­ця. Свій тру­до­вий шлях він по­чав тех­ні­ком-бу­ді­вель­ни­ком. У ди­тин­стві, як усі хлоп­ча­ки, без­тур­бо­тно грав у ко­за­ків-роз­бій­ни­ків, за­хоп­лю­вав­ся спор­том, ба­га­то чи­тав.
Юна­ком по­люб­ляв із дру­зя­ми, а не­рід­ко й на­один­ці, блу­ка­ти кру­ти­ми дніп­ров­ськи­ми схи­ла­ми, по­ри­на­ючи по­гля­дом і дум­кою у без­меж­ну да­ли­ну лі­во­го бе­ре­га. Ми­лу­вав­ся ку­по­ла­ми ки­їв­ських со­бо­рів.
Мож­ли­во, са­ме з то­го спог­ля­дан­ня да­ле­чи­ни і ве­ли­чі в юна­ко­ві про­ки­нув­ся та­лант фі­ло­со­фа, іс­то­ри­ка і пси­хо­ло­га — лі­то­пис­ця іс­то­рії люд­сько­го ду­ху. І не тіль­ки то­го, що ми­ну­ло, а й то­го, що є і що бу­де.