Біль — про­віс­ник ба­га­тьох за­хво­рю­вань. Од­нак біль є по­зи­тив­ним фак­то­ром, ос­кіль­ки по­ві­дом­ляє, що в ор­га­ніз­мі щось не так. У цьо­му ви­пад­ку біль є кра­щим по­міч­ни­ком.
Як­що ж бо­льо­ві від­чут­тя ста­ють різ­ки­ми, силь­ни­ми або, нав­па­ки, сла­бо­ви­ра­же­ни­ми, але при цьо­му по­стій­ни­ми і ни­ючи­ми, то це при­гні­чує лю­ди­ну, за­ва­жає нор­маль­но­му ро­бо­чо­му про­це­су, ча­сом мо­же при­зво­ди­ти до де­пре­сій і на­віть ін­ва­лі­ди­за­ції.
Як бу­ти, ко­ли бо­лить? Ра­дить фа­хі­вець — кан­ди­дат ме­дич­них на­ук, до­цент Ан­дрій ЛА­БІН­СЬКИЙ.

В заключному турі першого кола чемпіонату України з футболу у прем’єрлізі два гранди українського футболу — «Динамо» та «Шахтар» недорахувалися очок у протистояннях зі своїми суперниками. Пригадати, коли востаннє вітчизняні гегемони синхронно втрачали очки, не так легко.
Таким чином, черговий тур склався на користь у першу чергу луганської «Зорі», яка завдяки власній перемозі та нічиї «Динамо» наздогнала киян у турнірній таблиці.
Поєдинок проти «Шахтаря» став історичним для «Олімпіка». Команда Романа Санжара, яка приймала свого суперника у Сумах, уперше не програла своєму «старшому брату».

Ки­їв­ське «Ди­на­мо» пе­ре­тну­ло ек­ва­тор гру­по­во­го тур­ні­ру Лі­ги чем­піо­нів, ма­ючи ли­ше од­не оч­ко. Ди­на­мів­ці від­пус­ти­ли сво­їх кон­ку­рен­тів на­стіль­ки, що те­пер на­віть по­трап­лян­ня до Лі­ги Єв­ро­пи ви­гля­дає ма­ло­ймо­вір­ним, не ка­жу­чи вже про про­дов­жен­ня бо­роть­би в го­лов­но­му клуб­но­му тур­ні­рі кон­ти­нен­ту.

Це ще більш прикро, якщо взяти до уваги, що останній поєдинок проти португальської «Бенфіки» в Києві з точки зору змісту гри безнадійним не виглядав.
Головний тренер «Динамо» Сергій Ребров виставив на матч третього туру в Лізі чемпіонів найсильніших футболістів, яких мав у своєму розпорядженні.

Наш спів­роз­мов­ник — за­слу­же­ний ху­дож­ник Ук­раї­ни Ста­ні­слав Вой­це­хов­ський. Йо­го кар­ти­ни екс­по­ну­ва­ли­ся в 70 кра­їнах сві­ту.

Маючи академічну освіту, художник працює в різних техніках та матеріалах, проте перевагу віддає маркетрі (інкрустація по дереву). Для цього майстер використовує шпон (тонкі пластини дерева).
Стилістика образів Станіслава Войцеховського пов’язана з малюнком дерева на його зрізі, з властивою йому таємничістю, неназваним. Кожен шматочок шпону повинен бути ретельно відібраний, щоб зайняти єдине, саме йому призначене місце картини. Це — велике і надскладне творче завдання. Сьогодні цим унікальним видом мистецтва володіють лише кілька майстрів в Україні.

Національний музей мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків, Національний науково-дослідний реставраційний центр України в рамках спільного проекту «Ars longa: реставратори та реставрація» представляють виставку «Живопис і графіка Азії», повідомляє i-pro.kiev.ua. Проект триватиме до 25 грудня 2016 року.
Скільки витворів мистецтва не дійшло б до наших очей, якби не реставратори? Довгостроковий виставковий проект «Ars longa: реставратори та реставрація» покликаний розкрити громаді величезну роль українських реставраторів у збереженні та відновленні унікальної колекції світового мистецтва музею.

2 листопада в Національному академічному театрі опери та балету України ім. Т. Шевченка відбудеться проект «ТРИ «С»: Скорик — Станкович — Cильвестров», який представить твори легендарного українського композитора Євгена Станковича, повідомляє i-pro.kiev.ua.
Євген Станкович — центральна фігура та один із фундаторів сучасної української музики і безперечне явище для світового музичного мистецтва. Це — видатна особистість, в якій дивовижним чином поєдналися великий митець, даоський філософ, побожний релігійний діяч та український національний герой.

Лю­би­те­лі мо­но­ви­став не­що­дав­но от­ри­ма­ли чу­до­вий по­да­ру­нок. Акт­ри­са і ре­жи­сер Іри­на Мель­ник по­ста­ви­ла у Ки­їв­ській ака­де­міч­ній май­стер­ні те­ат­раль­но­го мис­тец­тва «Су­зір’я» ви­ста­ву «Про Ро­мео і Джуль­єт­ту... але зва­ли їх Мар­га­ри­та та Абуль­фаз» за но­ве­лою ла­уре­ата Но­бе­лів­ської пре­мії з Бі­ло­ру­сі, укра­їн­ки Світ­ла­ни Алек­сі­євич.

Єдину і головну роль у виставі зіграла українська та білоруська артистка Олена Дудич. Пані Олена народилася в Україні, багато років працює в сусідній державі, проте не втрачає зв’язків з Батьківщиною. Три роки тому репертуар Театру «Сузір’я» поповнила цікава вистава «Горобець, який гарчить.

Се­ред остан­ніх по­ста­но­вок На­ціо­наль­но­го ака­де­міч­но­го те­ат­ру ро­сій­ської дра­ми іме­ні Ле­сі Укра­їн­ки осо­бли­ву ува­гу ба­га­тьох гля­да­чів при­вер­тає ви­ста­ва «Вар­шав­ська ме­ло­дія», яку за п’єсою Лео­ні­да Зо­рі­на здійс­ни­ла ре­жи­сер Оль­га Гав­ри­люк.

Ця вистава — історія про світле, зворушливе, можливо, трохи сумне кохання. Колишній фронтовик, а потім студент, який вивчає ази виноробства, зустрів наприкінці 1946 року в Москві дівчину з Польщі, що навчається в консерваторії. Випадкова зустріч переросла у теплі, взаємні почуття. Здається, ніщо не може стати на заваді закоханим, але 15 лютого 1947 року вийшов указ, який забороняв радянським громадянам шлюби з іноземцями...
Через десять років Гелена та Віктор зустрілися у Варшаві.

28 ЖОВТНЯ – 55 РОКІВ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ОЛЕКСІЯ ГОРБУНОВА (1961), 
УКРАЇНСЬКОГО АКТОРА ТЕАТРУ І КІНО

Про ди­тин­ство По­лі­ни, на жаль, ду­же ма­ло ін­фор­ма­ції. З ін­шо­го бо­ку, яким мог­ло бу­ти ди­тин­ство у дів­чин­ки, яка на­ро­ди­ла­ся пе­ред вій­ною, мо­же­мо са­мі здо­га­да­ти­ся.

Народилася Поліна Астахова 30 жовтня 1936 року в Запоріжжі. Потім війна, евакуація, поневіряння. Де вони тільки не жили (якщо можна назвати життям) — у Теберді, Черкеську...
Те, що маленька Поліна вижила, вже саме по собі диво. Лікарі діагностували у неї відкриту форму туберкульозу. Потім почали відніматися ноги, і вона майже перестала ходити. Лише переїзд у Донецьк і зміна клімату врятували її.

28 ЖОВТНЯ – 55 РОКІВ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ОЛЕКСІЯ ГОРБУНОВА (1961), 
УКРАЇНСЬКОГО АКТОРА ТЕАТРУ І КІНО

Не­зва­жа­ючи на це, до­лі бу­ло зав­го­дно, щоб Олек­сій Гор­бу­нов з’явив­ся на світ 29 жовт­ня 1961 ро­ку в Ки­єві на ма­си­ві Ру­са­нів­ка. Як і всі ра­дян­ські хлоп­ча­ки то­го ча­су, Аль­оша по­люб­ляв гра­ти у вій­ну і весь віль­ний час про­во­див у дво­рі.

Як згадує Горбунов, після фільмів, подібних кінокартині «Вони воювали за Батьківщину», хотілося справді битися з фашистами за Батьківщину. Хлопчисько часто пропадав на стадіоні «Динамо» і разом зі своїми однолітками постійно спостерігав, як тренуються прославлені футболісти: Буряк, Веремєєв і Блохін.