31 березня 2014 року Державна дума Російської Федерації денонсувала сумнозвісні Харківські угоди 2010 року. Політичними наслідками цього рішення є посилення системного тиску на Україну, від якої тепер Кремль вимагає «компенсацій» за свої збитки від угоди та погашення газових боргів. 

Російське керівництво не хоче згадувати про великі збитки, яких економіці України завдала анексія Криму. Йдеться не лише про моральні фактори, а й про втрачену вигоду від експлуатації нафтогазових родовищ на кримському шельфі, які незаконно захопив «Газпром». У «сухому залишку» зрозуміло, що останні події поховали фактично всю договірно-правову базу українсько-російських відносин, яка вибудовувалася з 1990 року.
Цей руйнівний процес відбувся під гучним супроводом інформаційної канонади російської пропаганди, яка лила крокодилячі сльози з приводу сумної долі братнього українського народу, коли російська влада відбирає у цього ж народу останню сорочку.

Лідер кримських татар, народний депутат України Мустафа Джемілєв цього тижня взяв участь у неформальному засіданні Ради Безпеки ООН по Криму, скликаному з ініціативи Литви. Після Нью-Йорка він відвідав Вашингтон, де також провів низку важливих зустрічей. У своєму графіку перебування в США Мустафа Джемілєв знайшов можливість для ексклюзивного інтерв’ю Укрінформу. 

— Постпред Литви при ООН Рита Казрагіене сказала, що засідання в Нью-Йорку наблизило членів Ради до правди. Як Ви оцінюєте, наскільки вдалося донести інформацію про події в Криму до представників Ради Безпеки?
— Була представлена добра можливість. Мій виступ тривав хвилин двадцять. У ньому я виклав від початку й до кінця свої позиції з усіх питань, по референдуму і по окупації, а також своє бачення того, що б ми хотіли від Заходу. Потім було багато уточнювальних запитань. Думаю, ця зустріч була корисною. Шкода, що там не було представників Росії та Китаю, але це їхнє право.

Цьогорічна президентська кампанія від самого початку відрізняється від усіх попередніх, котрі проходили в Україні. Передусім тому, що ніколи досі колишній глава держави не «командував» з-за кордону і не вражав українців дедалі безглуздішими ініціативами. Та й випадків саме такого відсторонення від влади, як це сталося з Віктором Януковичем, у новітній українській історії також не існувало. 
Утім, на нинішній момент усе це — лише прелюдії до реальної боротьби за президентську посаду-2014. Висування кандидатів завершилося, і вже завтра Центрвиборчком офіційно оприлюднить інформацію стосовно кількості претендентів на «булаву».
При цьому чимало політологів навіть тепер, менше, ніж за два місяці до проведення виборів, зауважують: головною загрозою для кампанії залишається можливість її зриву. Передусім, це стосується низки східних областей, де сепаратистський бум хоча й пішов на спад, але все ще не припинився остаточно. До того ж, як повідомив цими днями секретар Ради національної безпеки та оборони Андрій Парубій, другий етап так званої руської весни в Україні очікують саме в травні. Тобто, коли президентська кампанія увійде в завершальну фазу.

Папку рукописних документів, присвячених Тарасові Шевченку, знайшли серед особистого архіву Анатолія Добрянського працівники Чернівецької муніципальної бібліотеки, названої на його честь, повідомляє i-pro.kiev.ua. Це переліки народних і професійних музичних творів, які любив слухати Кобзар. 

Серед пісень, якими захоплювався Шевченко, є вказані Добрянським: «Пісня про Нечая», «Стоїть явір», історичні пісні й думи «Про Морозенка», «Про Сагайдачного», «Про Кармалюка» та ін. Список академічних творів Глінки, Моцарта, Бетховена і Верді частково висвітлює зв’язок поета з професійною музикою. З російським композитором Глінкою він не раз бачився, оскільки той часто бував у маєтку Енгельгардтів, а згодом у Петербурзі демонстрував для еліти уривки зі своєї опери «Руслан і Людмила». Шевченко, як свідчать дослідники, був добре обізнаний із творами західноєвропейських композиторів, бував на петербурзьких концертах Ліста.