На Google Art Project — віртуальній колекції мистецтва з усього світу — вперше з’явилися твори з України, повідомляє radiokultura.org. Ними стали роботи вуличних художників із фестивалю «Республіка», який щороку відбувається у Кам’янці-Подільському.
Фестиваль набув широкої популярності серед молоді. Під час заходу художники перетворюють міські ландшафти та стіни будинків на витвори мистецтва. Упродовж 2011–2014 рр. тут побували художники з Іспанії, Білорусі, Італії, Польщі, Німеччини, Росії.
Фестиваль має на меті детонувати креативність молоді та суспільства в цілому, популяризує громадський активізм і волонтерство, сприяє поступовому перетворенню депресивних районів міста на музей соціального та територіального мистецтва.

Чер­го­вий тур від­бо­ру до фі­наль­ної час­ти­ни чем­піо­на­ту Єв­ро­пи по­да­ру­вав убо­лі­валь­ни­кам кіль­ка не­спо­ді­ва­них ре­зуль­та­тів. Так, збір­на Ні­дер­лан­дів у мат­чі зі збір­ною Ту­реч­чи­ни зу­мі­ла вря­ту­ва­ти­ся ли­ше на остан­ній хви­ли­ні. Те ж са­ме сто­сує­ть­ся іта­лій­ців, які в про­ти­сто­ян­ні з бол­га­ра­ми за­би­ли за шість хви­лин до за­кін­чен­ня по­єдин­ку. А матч Чор­но­го­рія — Ро­сія вза­га­лі не бу­ло до­гра­но че­рез по­ве­дін­ку вбо­лі­валь­ни­ків.

ГРУПА А
Казахстан — Ісландія — 0:3 (0:2)
Голи: 0:1 — Гудйонсен (20), 0:2 — Б’ярнасон (32), 0:3 — Б’ярнасон (90)
Чехія — Латвія — 1:1 (0:1)
Голи: 0:1 — Вішняков (30), 1:1 — Піларж (90)

Збір­на Ук­раї­ни з фут­бо­лу про­ве­ла не най­кра­щий тиж­день у сво­їй іс­то­рії — спер­шу мі­ні­маль­но, але за­слу­же­но по­сту­пи­ла­ся іс­пан­цям у від­бір­но­му тур­ні­рі чем­піо­на­ту Єв­ро­пи, зго­дом ут­ра­ти­ла пе­ре­мо­гу в кон­троль­но­му по­єдин­ку з лат­вій­ця­ми.

Втім, хай це і звучить банально, але трагедії робити не варто, бо схема відбору на Євро-2016 передбачає, що навіть третя команда групи має високі шанси виступити наступного літа у Франції, бо вперше в історії на континентальній першості зіграють 24 команди.
Важливий поєдинок на стадіоні «Рамон Санчес Пісхуан» у Севільї «синьо-жовті» провели в такому складі: П’ятов у воротах, польові гравці Хачеріді, Кучер, Шевчук, Федецький, Тимощук, Степаненко (Гармаш, 76), Ротань, Ярмоленко, Зозуля (Кравець, 32, Будківський, 90+1), Коноплянка.
Їм протистояли чинні чемпіони Європи і екс-чемпіони світу, в складі яких, щоправда, вже й не так багато лауреатів минулих першостей. У воротах господарів досі стоїть 33-річний Ікер Касільяс, компанію йому склали Піке, Рамос, Хуанфран, Жорді Альба (Бернат, 78), Бускетс, Іньєста (Касорла, 74), Коке, Сільва, Іско, Мората (Педро, 65).

Антрополог із США Бенджамен Трамбл, взявши за основу приклад болівійських аборигенів, установив, що важкий робочий день чоловіка покращує сімейні відносини ввечері.
Було досліджено рівень гормонів в організмі болівійських аборигенів, які присвятили себе полюванню. У них брали проби слини вранці (перед виходом на полювання), під час полювання і відразу після повернення додому. Виявилося, що чим важчим і насиченішим був робочий день того чи іншого мисливця, тим більшу турботу він був схильний виявляти, повернувшись до сім’ї.
Причина цього криється у виробленні таких гормонів, як тестостерон і окситоцин. Перший, як відомо, є основним чоловічим статевим гормоном і пов’язаний з агресивною поведінкою і конкуренцією. А ось гормон окситоцин відповідальний за любов, турботу і взаємодопомогу. Фахівці з’ясували, що чим вище піднімався рівень тестостерону вдень, тим більшим був показник окситоцину ввечері.
Вважається, що ці гормони один з одним конфліктують, проте у даному випадку видно їхню взаємодію. Уся справа в соціальних функціях. Удень мисливець має бути агресивним, а після повернення додому, навпаки, виявляти турботу про своїх близьких.

Хто не чув про ско­лі­оз? На­їв­ним здає­ть­ся за­пи­тан­ня. Але не по­спі­шай­те ствер­джу­ва­ти, що вам не по­тріб­ні жод­ні роз’­яс­нен­ня. Не все так прос­то і лег­ко, то­му ми звер­не­мо­ся за по­ра­дою до фа­хів­ця-ор­то­пе­да — до­цен­та, кан­ди­да­та ме­дич­них на­ук Ан­дрія Яц­ке­ви­ча.

— Отже, що таке сколіоз із наукової точки зору?
— Усе просто: бічне викривлення хребта називається сколіозом. У чистому вигляді воно може спостерігатися у початковому періоді розвитку деформації. Зазвичай же воно поєднується з обертанням хребта навколо вертикальної осі (торсією), розвитком кіфозу і утворенням деформації грудної клітки (реберний горб). Тому захворювання називається кіфосколіозом з утворенням реберного горба або без нього.
— А які причини розвитку сколіозу?

Не­за­ба­ром ви­пов­нить­ся 70 ро­ків, як за­кін­чи­ла­ся Дру­га сві­то­ва вій­на. На­шим бать­кам і ді­дам, кот­рі зла­ма­ли хре­бет фа­шист­сько­му зві­ро­ві, і в страш­но­му сні не мог­ло при­ма­ри­ти­ся, що ми­нуть де­ся­ти­літ­тя, і в ук­ра­їн­ській зем­лі хо­ва­ти­муть їх­ніх ону­ків і пра­вну­ків, які за­ги­нуть у бор­ні з та­ки­ми ж ону­ка­ми і пра­вну­ка­ми їх­ніх ко­лиш­ніх од­но­пол­чан — ро­сій­ськи­ми сол­да­та­ми та бо­йо­ви­ка­ми.

Неоголошену війну, розв’язану проти нас, устигли назвати гібридною. Та якою б вона не була, а війна ця вже залишила свій кривавий слід у багатьох українських родинах: за інформацією книги «Пам’яті загиблих», одним із редакторів якої є заступник директора Національного військово-історичного музею України Ярослав Тинченко, станом на 1 лютого 2015 року на сході країни загинуло 1750 солдатів і офіцерів Збройних Сил та інших військових формувань нашої держави.
На жаль, доля багатьох захисників України невідома. Адже навіть представники силових відомств, коли йдеться про кількість тих, хто потрапив у полон чи пропав безвісти, називають різні цифри...
Серед тих, хто займається з’ясуванням доль українців, дані щодо яких невідомі, є і пошуковці-добровольці. Про цю надскладну та благородну справу кореспондент «ДУ» попросив розповісти Ярослава Тинченка, який докладає титанічних зусиль, щоб в Україні не були невідомих воїнів.

Свою пер­со­наль­ну ви­став­ку в сто­лич­но­му Бу­дин­ку ху­дож­ни­ка майс­три­ня Люд­ми­ла Ку­бай без­пре­тен­зій­но на­зва­ла «Вес­ня­ні на­строї». А ви­йшла роз­ма­їта і гли­бо­ка за фі­ло­со­фією екс­по­зи­ція! Су­час­на і вод­но­час про­сяк­ну­та на­род­ною каз­ко­віс­тю, би­лин­ніс­тю, на­си­че­на об­ра­за­ми олюд­не­ної при­ро­ди, бар­вис­ти­ми спа­ла­ха­ми ма­гіч­ної де­ко­ра­тив­но­сті.

Виставка універсальної Людмили Кубай — це олійний живопис, акварелі, батіки, гобелени, вишивки і витинанки. Дивовижна суміш утилітарності, камерності, інтимності, душевної теплоти і високих узагальнень, інтелектуальних проривів, утім, в обгортці дуже жіночних, щемливих і напрочуд світлих і радісних почуттів.
До улюблених сюжетів мисткині належить тема змін пор року, які вона відтворює в різних техніках. «Весна», «Літо», «Осінь», «Зима» — це назви і циклу живописних картин, і циклу батіків, і циклу гобеленів. Однак вона ще більш детальна в циклі з 12 батіків, кожний з яких уособлює конкретний місяць: їх майстриня трактує не просто винахідливо, піднесено-лірично, а й із великим знанням природи, погоди, біології, історії і... казок.
Народно-декоративна, реалістично-імпресіоністична Людмила Кубай має потужне підґрунтя — в її біографії надзвичайно мальовничі Львівщина, Тернопілля, Чернівецька область. Київ остаточно сформував її світогляд.

На­пев­не, справж­нє мис­тец­тво не має прос­то­ро­вих та ча­со­вих меж. До­сить час­то тво­ри, на­пи­са­ні кіль­ка де­ся­ти­літь то­му, до то­го ж пись­мен­ни­ком з ін­шої кра­їни, сприй­маю­ть­ся так, на­че во­ни ство­ре­ні сьо­го­дні і про нас.
Під­твер­джен­ня цьо­му — ви­ста­ва «По­трі­бен бре­хун» за п’єсою грець­ко­го дра­ма­тур­га Ді­міт­ра­са Пса­фа­фа­са, що не так дав­но по­пов­ни­ла ре­пер­ту­ар На­ціо­наль­но­го ака­де­міч­но­го те­ат­ру ро­сій­ської дра­ми іме­ні Ле­сі Укра­їн­ки.

Хто ж він, цей брехун? Звичайний хлопець, що має талант обвести навколо пальця будь-кого. І, безумовно, він просто знахідка для народного обранця — депутата (ці діячі вже давно і всюди перетворилися на комічних персонажів), котрий, наобіцявши довірливому народу золоті гори, після виборів мирно спочивав на лаврах слави.
Так, брехун для нього — знахідка, якби не один нюанс — хлопець пристрасно закохався у дружину народного обранця. Ця вистава — не соціальна сатира, а просто відпочинок для всієї родини, а ще привід замислитися з приводу старої істини, про яку досить часто забувають: якщо весь час брехати, то тобі вже ніхто не повірить. Навіть якщо ти будеш говорити щиру правду.

19–22 бе­рез­ня в да­ле­ко­му Ін­дій­сько­му міс­ті На­шик про­хо­див VII Між­на­род­ний фес­ти­валь до­ку­мен­таль­них філь­мів, участь у яко­му впер­ше взя­ли ук­ра­їн­ські майс­три ко­рот­ко­мет­раж­них стрі­чок. На суд по­важ­но­го жу­рі во­ни пред­ста­ви­ли сім до­ку­мен­таль­них філь­мів. Ці­ка­во, що всі їх­ні ав­то­ри — з Пол­тав­щи­ни.

Режисерів-аматорів об’єднали не лише спільне захоплення створенням короткометражних стрічок, але й щире прагнення відродити в Україні традиції документального кіно. А долали сходинки майстерності та набували досвіду вони як постійні учасники регіонального кінофестивалю «Полтава-Док», котрий цього року всьоме відкриє свої двері для українських кінодокументалістів.
З Індії директор полтавського кінофестивалю «Полтава-Док» Олександр Калашник повернувся не з порожніми руками. Одна із семи документальних стрічок, які конкурували на Міжнародному фестивалі з роботами маститих світових документалістів, отримала визнання і її автора було нагороджено Почесним дипломом. Після повернення додому українського документаліста з ним зустрівся кореспондент «ДУ» і попросив поділитися з читачами газети своїми враженнями від Міжнародного кінофестивалю.
— Олександре Павловичу, як узагалі українські документалісти регіонального рівня зуміли потрапити в число учасників такого престижного Міжнародного фестивалю документального кіно, та ще й повернутися додому з нагородою, адже не секрет, що в Україні справи з документальним кіно кепські?

Світ зі стрім­ко зрос­та­ючим на­се­лен­ням увій­шов у ХХІ сто­річ­чя — еру гло­баль­но­го по­лю­ван­ня за енер­го­ре­сур­са­ми. Про­фі­цит­ні в ре­сурс­но­му від­но­шен­ні кра­їни ста­но­влять мен­шість і, як пра­ви­ло, на­ле­жать до ін­шо­го ци­ві­лі­за­цій­но­го прос­то­ру, аніж кра­їни — спо­жи­ва­чі енер­го­ре­сур­сів.

У свою чергу, країни-споживачі поділяються на промислово розвинені, що переймаються проблемами енергоефективності та енергозбереження, та ті, що розвивають своє енергоспоживання, нехтуючи вимогами енергозбереження і турботою про довкілля. Тому на глобальне полювання за енергоресурсами автоматично накладається конфлікт цивілізацій, що збільшує турбулентність розвитку світової енергетики, зауважують експерти.
Перехід до розробки покладів нетрадиційних вуглеводнів загострює конкуренцію енергоресурсних потоків у глобальному та регіональному вимірах. Тож деякі провідні країни-видобувачі сформували на певних експортних напрямках монополізм своїх держкомпаній і намагаються зберегти його всупереч тенденції зростання конкуренції на глобальних енергоринках. Це стає серйозним викликом для низки країн-споживачів, у тому числі й для України.