Відлунали фанфари й завершилися змагання найкращих атлетів сучасності на Олімпійських іграх, які понад два тижні гостинно приймало бразильське місто Ріо-де-Жанейро.
За час Олімпіади в скарбничці збірної України з’явилося дві золоті, п’ять срібних і чотири бронзові медалі. Це 31-ше місце в неофіційному командному заліку — найнижче для наших співвітчизників за час участі українців в Олімпіадах окремою командою. На цьому тлі на особливе відзначення заслуговують ті, хто все ж досяг вершини.
Друге слідом за Олегом Верняєвим «золото» приніс каноїст Юрій Чебан. Він виграв особисте змагання на дистанції 200 метрів. Час Чебана становив 39,279 с. Другим став ще один українець Валентин Дем’яненко, який нині представляє Азербайджан, третім фінішував бразилець Ісакіяс Кейруш.
Для 30-річного Чебана ця медаль стала вже третьою олімпійською. У 2008 році в Пекіні він виборов «бронзу» на дистанції 500 метрів, у Лондоні у 2012 році теж переміг на дистанції 200 метрів.
«Олімпіада в Ріо найзворушливіша для мене тим, що я хотів закінчити спортивну кар’єру саме на такій мажорній ноті, — розповів в інтерв’ю офіційному сайту Національного олімпійського комітету Юрій Чебан. — Хочу подякувати всім, хто вірив у мене і підтримував. Така підтримка завжди змушує триматися на високих позиціях.

У п’ято­му ту­рі чем­піо­на­ту Ук­раї­ни з фут­бо­лу у Прем’­єр-лі­зі гля­да­чі не по­ба­чи­ли ве­ли­кої кіль­ко­сті за­би­тих м’ячів. 
Од­нак у пе­ре­важ­ній кіль­ко­сті по­єдин­ків бу­ла на­пру­же­на бо­роть­ба з мі­ні­маль­ною пе­ре­ва­гою ко­гось із су­пер­ни­ків.

Протистояння київського «Динамо» та луцької «Волині» стало одним із кращих у турі, що минув. Незважаючи на велику різницю в класі, команда Віталія Кварцяного не тільки протягом тривалого часу достойно чинила опір чинному чемпіону, а й проводила небезпечні контратаки на ворота Олександра Шовковського.
Сергій Ребров здивував стартовим складом. Точніше тим, що на вістря атаки з перших хвилин вийшов Гладкий. Забігаючи наперед, зазначимо, що Олександра в першому таймі не було видно. А от коли у другій половині його місце зайняв Мораєс, а сам Гладкий відійшов дещо глибше, то біля воріт «Волині» запахло смаженим.
Щодо першого тайму, то «Динамо», звичайно ж, володіло ініціативою. Але вже у звичній манері не йшло великими силами вперед, тому і моментів було обмаль. Хіба що двічі давали пробити Ярмоленку. Спочатку він головою пробив вище воріт після подачі з флангу від Антунеша, а згодом його удар зі штрафного у верхній кут потягнув Кичак. І тут несподівано забила «Волинь».

Наш спів­роз­мов­ник — зна­ний ук­ра­їн­ський ху­дож­ник Ми­ко­ла Ка­нєв­ський. 
Пра­цює в жан­рі стан­ко­во­го та мо­ну­мен­таль­но­го жи­во­пи­су (сю­жет­ні по­лот­на, пор­тре­ти, пей­за­жі, на­тюр­мор­ти). 
Йо­го кар­ти­ни — це по­єд­нан­ня сти­лю ро­ман­тич­но­го мо­дер­ніз­му з ре­аліс­тич­ною ма­не­рою.

— Пане Миколо, з чого Ви нині «складаєтеся»?
— Я колишній викладач — у школі, технікумі, університеті. Напрям — креслення, нарисна геометрія, малювання, дизайн. А все моє життя тримається на художній творчості. За всіх скрут, попри дорогі фарби, полотно, підрамники. Наша праця не одразу затребувана, картини не щодня купують. Проте й у найтяжчі часи не згасав інтерес до живопису. Ще різьбярив — по дереву, цементу, гіпсу, писав ікони і розписував церкви, робив монументальні роботи. Все було.

У трав­ні 2016 ро­ку за про­ек­том IFC «Аг­рар­ні роз­пи­ски в Ук­раї­ні» бу­ло ор­га­ні­зо­ва­но ро­бо­чу по­їзд­ку до Бра­зи­лії для пред­став­ни­ків Мі­ніс­тер­ства аг­рар­ної по­лі­ти­ки та про­до­воль­ства Ук­раї­ни, Мі­ніс­тер­ства юс­ти­ції Ук­раї­ни, Мі­ніс­тер­ства фі­нан­сів Ук­раї­ни, ком­па­ній-пос­та­чаль­ни­ків, ком­па­ній-дис­триб’­юто­рів, бан­ків, а та­кож Ук­ра­їн­сько­го клу­бу аг­рар­но­го біз­не­су з ме­тою де­таль­но­го ви­вчен­ня до­сві­ду Бра­зи­лії що­до ас­пек­тів ро­бо­ти з аг­рар­ни­ми роз­пис­ка­ми та за­сто­су­ван­ня най­кра­щих прак­тик впро­ва­джен­ня цьо­го ін­но­ва­цій­но­го інст­ру­мен­ту в Ук­раї­ні.

Україна є незалежною державою вже протягом 25 років, але потенціал її агропромислового сектора досі реалізовано далеко не повністю. Тривалий період українські аграрії не мали можливостей використання сучасних технологій в повній мірі. Але нині фермери України поступово наздоганяють своїх колег із розвинутих країн світу, і цей поступ може прискоритися ще більше, якщо фермери матимуть доступ до фінансування. Це допоможе сільгоспвиробникам отримувати якісніше насіння, більш продуктивне обладнання і технології, а також знання про передові практики в агробізнесі.
Одна з ключових проблем українських сільгоспвиробників полягає в тому, що фінансові установи не дуже охоче кредитують аграрний сектор. В основі цієї проблеми лежить застава, а точніше — її відсутність. Землю не можна використовувати як заставу через мораторій на купівлю та продаж сільськогосподарських земель: ця заборона дісталася країні в спадок від радянського минулого.

ЧОТИРИ РОКИ БЕЗ ОЦІНОК І СУЧАСНІ ПИСЬМЕННИКИ ЗАМІСТЬ РАДЯНСЬКИХ. ЩО ПРОПОНУЄ РЕФОРМА ПОЧАТКОВОЇ ШКОЛИ

З 1 ве­рес­ня цьо­го ро­ку вчи­ти­ся бу­де­мо по-но­во­му: аби та­ких іс­то­рій ста­ло мен­ше, Мі­ніс­тер­ство осві­ти та науки взя­ло­ся за онов­лен­ня та роз­ван­та­жен­ня про­гра­ми по­чат­ко­вої шко­ли. 
Про­ект онов­лен­ня про­гра­ми по­чат­ко­вої шко­ли ґрун­ту­вав­ся на ве­ли­ко­му он-лайн об­го­во­рен­ні на від­кри­тій плат­фор­мі EdEra, де бу­ли ви­став­ле­ні чин­ні про­гра­ми, і всі охо­чі, ав­то­ри­зу­вав­шись, за­ли­ша­ли там ко­мен­та­рі і про­по­зи­ції. 
За­ре­єс­тру­ва­ли­ся по­над 4000 уні­каль­них ко­рис­ту­ва­чів, біль­шість з яких — учи­те­лі-прак­ти­ки, які за­ли­ши­ли по­над 8 ти­сяч ко­мен­та­рів.
Са­ме на ос­но­ві цих про­по­зи­цій мо­де­ра­то­ри про­ек­ту внес­ли змі­ни, і онов­ле­ні про­гра­ми бу­ли ви­став­ле­ні на по­втор­не пуб­ліч­не об­го­во­рен­ня. Та­кож до про­це­су бу­ли за­лу­че­ні на­уко­ві кон­суль­тан­ти На­ціо­наль­ної ака­де­мії пе­да­го­гіч­них на­ук.
От­же, від роз­мов до прак­ти­ки — що змі­нить­ся?

По­над три­дцять ро­ків ми­ну­ло піс­ля ава­рії на Чор­но­биль­ській атом­ній елек­тро­стан­ції. І хо­ча її на­слід­ки вже не та­кі гос­трі, проб­лем за­ли­шає­ть­ся чи­ма­ло.
Се­ред най­ак­ту­аль­ні­ших — збе­ре­жен­ня здо­ров’я лю­дей, кот­рі за­зна­ли не­га­тив­но­го впли­ву тієї мас­штаб­ної тех­но­ген­ної ка­тас­тро­фи.
Цим пи­тан­ням опі­кую­ть­ся «чор­но­биль­ські» лі­кар­ні, ство­ре­ні в усіх об­лас­них цен­трах Ук­раї­ни. На Сло­бо­жан­щи­ні ним за­ймаю­ть­ся Хар­ків­ський на­уко­во-до­слід­ний ін­сти­тут ме­дич­ної ра­діо­ло­гії та об­лас­ний клі­ніч­ний спе­ціа­лі­зо­ва­ний дис­пан­сер ра­ді­ацій­но­го за­хис­ту на­се­лен­ня. Як­що пер­ша із на­зва­них ме­дич­них ус­та­нов біль­ше пе­ре­ймає­ть­ся роз­роб­кою на­уко­вих під­хо­дів до збе­ре­жен­ня здо­ров’я осіб, які по­страж­да­ли вна­слі­док Чор­но­биль­ської ка­тас­тро­фи, то друга зо­рі­єн­то­ва­на на прак­ти­ку у цій спра­ві.
Про ро­бо­ту ко­му­наль­но­го за­кла­ду «Об­лас­ний клі­ніч­ний спе­ціа­лі­зо­ва­ний дис­пан­сер ра­ді­ацій­но­го за­хис­ту на­се­лен­ня» роз­по­ві­дає йо­го ке­рів­ник — го­лов­ний лі­кар Еду­ард Зі­нов’­єв.

У на­ро­ді ка­жуть, що сол­дат, який у мир­ний час бі­жить ву­ли­цею, ви­кли­кає зди­ву­ван­ня, а пол­ков­ник — па­ні­ку. 
На­при­кін­ці лип­ня — по­чат­ку серп­ня і в Пол­та­ві мож­на бу­ло спос­те­рі­га­ти схо­жу кар­ти­ну: де­сят­ки одяг­ну­тих у ка­муф­ляж­ний од­но­стрій із кур­сант­ськи­ми по­го­на­ми хлоп­ців і дів­чат що­ран­ку, ви­стриб­нув­ши з тро­лей­бу­сів, про­жо­гом біг­ли до КПП міс­це­вої вій­сь­ко­вої час­ти­ни.

Судячи з уніформи і чорних беретів, які нині у війську не носять, та різнокольорових рюкзаків за спинами, це були не контрактники. І тим паче — не кадрові військові. Заклопотані тим, аби не запізнитися на ранкове шикування, ці напівцивільні — напіввійськові молоді люди виявилися студентами трьох полтавських вишів.
Майбутні офіцери запасу, перш ніж отримати погони молодших лейтенантів, протягом місяця старанно опановували армійський вишкіл на військових зборах. Власне, саме туди студенти і поспішали...
Схожі ситуації, судячи з повідомлень ЗМІ, можна було спостерігати і в інших містах України, де у вишах ще викладають курс підготовки офіцерів запасу. Власне, нічого незвичного в тому, що із студентів, котрі в університетах та академіях протягом п’яти років длубають граніт цивільних наук, готують і офіцерів для Збройних Сил країни, начебто немає.

Як ві­до­мо, Єв­ро­пей­ський банк ре­кон­струк­ції і роз­ви­тку є фі­нан­со­вою ін­сти­ту­цією, яка під­три­мує про­ек­ти у 29 кра­їнах Цен­траль­ної Єв­ро­пи та Азії.
У 2011 ро­ці Єв­ро­банк по­ши­рив сфе­ру сво­го впли­ву — при­єд­нав до се­бе кра­їни Пів­ніч­ної Аф­ри­ки та Йор­да­нію.

ЄБРР належить 63 державам і двом міжнародним організаціям. Серед його акціонерів немає фізичних та юридичних осіб. Власниками ЄБРР є країни, акціонерами — Японія, США, країни Європи, по 9% акцій належить Франції, Німеччині, Італії, Великобританії. Банк розпоряджається 30 млрд євро власних грошей.
Наша країна теж є акціонером ЄБРР, але має надто малу частку у його статутному капіталі — менше відсотка. Однак Україна завжди була важливою для банку. Він працює у ній більш як двадцять років і є найбільшим інвестором.

На­бли­жен­ня до осе­ні зно­ву пі­дні­ймає на гре­бінь по­пу­ліс­тич­ної хви­лі пи­тан­ня взає­мо­зв’яз­ку між під­ви­щен­ням енер­го­ефек­тив­но­сті жит­ла та мо­не­ти­за­цією за­лиш­ків суб­си­дій із кон­тро­лем за ці­льо­вим ви­ко­рис­тан­ням цих кош­тів (за­лиш­ки сто­сую­ть­ся під­ви­щен­ня енер­го­ефек­тив­но­сті жит­ла).

Нагадаємо, що 80% житлового фонду України потребує негайної модернізації, адже збудоване за радянських часів житло споживає вдвічі більше тепла порівняно із сучасними будинками. Однак, за словами міністра соціальної політики України Андрія Реви, згадані питання — речі не пов’язані.
Спочатку потрібно розібратися з ідеєю повної монетизації субсидій, яку теж дехто взяв на озброєння. Гасло «Давайте монетизуємо субсидію!» сьогодні дуже активно використовують популісти, пояснив посадовець.

Хоч і ка­жуть, що ста­тис­ти­ка — брех­ли­ва на­ука, про­те має­мо до неї до­слу­ха­ти­ся, адже всі роз­ра­хун­ки в дер­жа­ві про­во­дять­ся на ос­но­ві її да­них. Від них (роз­ра­хун­ків) знач­ною мі­рою за­ле­жить жит­тя су­спіль­ства, а от­же — кож­но­го з нас. Зар­пла­та, рі­вень до­хо­дів, суб­си­дії, стан еко­но­мі­ки, бю­джет...
І все ж, як­що йдеть­ся про без­ро­біт­тя, то тут, пе­ред­усім, слід ма­ти на ува­зі, що є дві ста­тис­ти­ки: офі­цій­на, яка не зов­сім від­по­ві­дає іс­тин­но­му ста­ну справ, і не­офі­цій­на, яка до цієї іс­ти­ни біль­ше на­бли­же­на, од­нак ні на що не впли­ває і ні­де не вра­хо­вує­тьс­я.

Життя у цифрах
Почнемо з офіційної статистики. За підсумками 2014 року, рівень безробіття в Україні становив 9,7%, або 1,8 млн осіб. У 2015 році, за даними Держстату (дослідження проведені за методикою Міжнародної організації праці), він трохи перевищував 9%, тобто дещо знизився. Однак радіти з цього приводу не доводиться, адже зменшення кількості незайнятих сталося на тлі скорочення ледь не на 10% реального ВВП.