Суспільство
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
Четвер Червень 30, 2022

Шановні читачі! 15 червня 2018 року газеті "Демократична Україна"

(до жовтня 1991р. - "Радянська Україна") виповнилося 100 років!

 

П'ятниця, 18 Сiчень 2019 13:47

22 січня – день Соборності України

Rate this item
(1 Vote)

Сто­літ­тя то­му, 22 січ­ня 1919 ро­ку, на Со­фій­ській пло­щі Ки­єва бу­ло про­го­ло­ше­но об’єд­нан­ня Ук­ра­їн­ської На­род­ної Рес­пуб­лі­ки і За­хід­но-Ук­ра­їн­ської На­род­ної Рес­пуб­лі­ки в єди­ну дер­жа­ву.

Щоб краще зрозуміти, за яких обставин відбулася ця непересічна подія, нагадаємо про те, що передувало цьому.
Українська Центральна Рада у листопаді 1917 року проголосила утворення Української Народної Республіки, «сподіваючись на федеративні стосунки із демократичною Росією».

Не склалося: незабаром владу там захопили більшовики. І вже 17 грудня 1917 року вони зажадали від українського уряду допомоги «своїм побратимам» — більшовикам в Україні.
20 грудня 1917 року ультиматум був відхилений, що й стало приводом для початку більшовицької агресії. Незважаючи на це, 22 січня 1919 року Центральна Рада своїм Універсалом проголосила Українську Народну Республіку «самостійною, ні від кого незалежною, вільною, суверенною державою українського народу».
А тепер про деякі події, що були перед цим. Восени 1918 року на етнічних українських землях, які входили до Австро-Угорської імперії, що розпалася, з представників громадськості була створена Українська Національна Рада, яка 13 листопада оголосила про створення Західно-Української Народної Республіки.
До її складу увійшли території, заселені українцями, — Галичина, Буковина і Закарпаття. Та незабаром до Львова прибула делегація поляків, заявивши про наміри включити Галичину до складу Польщі.
Українці, звісно, були проти, вчинивши збройний спротив. Та сили були нерівні і 21 листопада польські війська захопили Львів, через що уряд ЗУНР змушений був переїхати до Тернополя, а потім і до Станіслава (нині Івано-Франківськ).
Ситуація, що склалася, була вкрай несприятливою для ЗУНР. Ось як згадував ті дні Логвин Цегельський — громадсько-політичний діяч Галичини, член Української Народної Ради, яка стала її вищим державним органом:
«Кожний день закріплював поляків у їхніх оборонних позиціях, знижуючи наші шанси і зміцнюючи польські. Нам конче треба було вигнати їх зі Львова. А для цього потрібно було більше війська, гармат, панцирних автомобілів та грошей. Отже, наше становище поневолювало нас звернутися до гетьмана за поміччю».
Восени 1918 року на зустріч із гетьманом Української держави Павлом Скоропадським відбула делегація. Мета — переговори про об’єднання. Проте зустріч не відбулася: Київ був оточений військами, вірними Директорії, які виступили проти нього. Тоді посланці вирушили до Фастова, де перебували Володимир Винниченко, Симон Петлюра та інші її представники.
На перемовинах, що відбулися 1 грудня 1918 року, уклали Угоду, яка передбачала, що «ЗУНР увійде з усією територією й населенням як складова частина державної цілости в Українську Народну Республіку».
Згодом, на початку січня 1919-го, у Станіславі вона була ратифікована Українською Національною Радою. 16 січня цей документ вручили керівництву УНР, а через день, 18 січня, відбулася нарада представників двох республік, котрі і схвалили Угоду, одностайно вирішивши, що її, як пізніше згадував один з учасників цього процесу, «потрібно винести на суд людський».
22 січня 1919 року. У центрі Києва — десятки тисяч киян, військових, представників церкви, а серед них — очільники УНР і ЗУНР. Після богослужіння, рівно опівдні, Логвин Цегельський зачитав ухвалу про об’єднання, а Федір Швець — професор Київського університету, член Директорії, оголосив Універсал УНР. Наступного дня на загальному зібранні представники республік його ратифікували.
Після цього почалася, висловлюючись сучасною термінологією, їх інтеграція, зокрема у військовій сфері: Симон Петлюра особисто виїжджав до Галичини, де брав участь у засіданнях уряду ЗУНР, а УНР надавала галичанам продовольчу допомогу, отримуючи від них нафтопродукти. Але, незважаючи на таку співпрацю, реального об’єднання, яке б дозволило перемогти ворогів зі сходу і заходу, не сталося.
І все ж проголошення України соборною державою, на думку істориків, стало знаменною подією, яка мала велике історичне значення.
Адже саме тоді, 22 січня 1919 року, українці заявили на весь світ про бажання жити єдиною великою родиною, про неподільність українських земель.
Виступаючи на мітингу з нагоди проголошення соборності України, Михайло Грушевський сказав:
— Я підкреслюю, і кілька разів робив се, що ми не являємось, як часто висловлюються, якоюсь новою і молодою республікою, ми відновлюємо тільки нашу державність, якою ми жили і яка була відібрана проти нашої волі.
Цими словами Михайло Грушевський як історик нагадував про Галицько-Волинське князівство, Запорозьку Січ, Українську козацьку державу, які передували утворенню єдиної і соборної України.
Чому ж Українська Народна Республіка, до якої увійшли і землі Західно-Української Народної Респуубліки, не відбулася? Чинників, які призвели до поразки молодої соборної Української держави, кілька.
Зокрема, це і низький рівень свідомості більшості українців. Адже, як писав Михайло Грушевський, тривале перебування під гнітом інших держав украй негативно позначилося на їхній свідомості.
До того ж керівники УНР і ЗУНР не зуміли знайти спільної мови, виробити єдину спільну стратегію протистояння ворогам. Наприклад, очільники ЗУНР із самого початку не були націлені на об’єднання, не були твердо впевнені у правильності такого рішення.
«Ми мислили так: якщо Велика Україна відбудеться як самостійна держава, то ми матимемо змогу об’єднатися з нею в близькому майбутньому. Якщо ж ні, якщо її захоплять «червоні» чи «білі», тоді доведеться шукати іншого виходу», — писав, перебуваючи в еміграції, Логвин Цегельський.
Проте попри ці чинники до поразки УНР призвели все ж зовнішні сили. Якщо говорити про Західно-Українську Народну Республіку, то це була агресія з боку Польщі та Румунії.
Щодо УНР, то своє «вирішальне слово» сказали російські більшовики: їхні вожді розуміли, що без людського та економічного потенціалу України Росія, як писав Ленін, існувати не зможе. Західні ж країни, на жаль, здебільшого дотримувалися нейтралітету, а то й сприяли у загарбанні українських земель.
Та історична справедливість усе ж взяла гору: у 1991 році, через десятиліття перебування у російсько-більшовицькому ярмі, Україна здобула незалежність.
А перед тим 21 січня 1990 р. відбулася одна з найбільших у Центральній та Східній Європі масових акцій — так званий живий ланцюг, який символізувв єдність східних і західних земель України.
Ця подія стала провісником майбутнього падіння СРСР і проголошення нової незалежної і соборної України. Організатором акції виступив Народний рух України.
Попри твердження компартійної влади, що цей захід не збере багато людей, ланцюг починався в Івано-Франківську і йшов через Стрий, Львів, Рівне, Житомир, аж до Києва. У ланцюзі взяли участь, за офіційними даними, близько 450 тисяч осіб, а за неофіційними — від 1 до 5 мільйонів.

Сергій ЗЯТЬЄВ

Останнi новини


Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».