У обласній владі нібито нічого тривожного в цій тенденції не вбачають і радять тим, хто все ще цікавиться темою декомунізації, ставитися до неї філософськи. Мовляв, простежується на практиці дія закону матеріалістичної діалектики — боротьби єдності і протилежності. Натомість, пересічні полтавці, які одного дня прокинулися в селах і містах з іншими назвами, не дуже й переймаються філософськими категоріями і відверто виказують своє невдоволення проведеною кампанією з перейменування.
Очолили протестний рух жителі декомунізованого Комсомольська, який нині називається Горішні Плавні. Перейменування цього відносно молодого міста із населенням у півсотні тисяч жителів, більшість з яких самі брали участь у 60х роках у його будівництві, відбувалося зі скандалами, акціями протесту, погрозами громадською непокорою. Урештірешт місто перейменувала Верховна Рада, бо ані міська рада, ані обласна влада на це не наважилися.
За словами міського голови Дмитра Бикова, проти нової назви виступають до 98% комсомольчан, або віднині — горішньоплавнівців. Тож для кого у такому разі проводилося перейменування? За результатами голосування громади, вже у червні 2016 року містяни обрали своєму місту нову назву — Святомиколаївськ.
Одночасно міська влада подала позов до Вищого адміністративного суду України на Верховну Раду з вимогою скасувати її рішення про перейменування Комсомольська. Але через те, що позов до суду не зупиняє рішення про перейменування, на сесії міськради депутати мали ухвалити рішення про перейменування міськради з Комсомольської на Горішньоплавнівську.
Можливо, це пов’язано з тим, що керівництво міста розраховує на те, що у Верховній Раді все ж схаменуться й зважать на думку переважної більшості жителів міста, заради яких нібито і проводилася декомунізація. Принаймні, нардепи можуть легко внести зміни у постанову про перейменування Комсомольська на Горішні Плавні. Відповідний проект постанови, автором якого став народний депутат Сергій Каплін, зареєстрували у Верховній Раді України 4 липня.
Згідно з ним, депутатам пропонують внести зміни до постанови Верховної Ради від 19 травня 2016 р. «Про перейменування окремих населених пунктів та районів» (щодо перейменування міста Комсомольськ). Пропонується у постанові замінити «Горішні Плавні» на «Святомиколаївськ». Саме за таку назву як компромісну нині виступають жителі міста і його влада.
Справжні політичні баталії, пов’язані з перейменуванням, цими днями відбуваються і в столиці українського гончарства, старовинному, традиційно тихому козацькому містечку — селищі Опішня Зінківського району. Події в Опішні вже встигли охрестити партизанською війною тамтешньої територіальної громади з обласною владою.
9 червня Опішнянська селищна рада на вимогу жителів і, керуючись Законом України «Про місцеве самоврядування», повернула попередню назву вулиці Партизанській, яку було перейменовано за розпорядженням голови Полтавської ОДА Валерія Головка на вулицю Василя Кричевського — видатного українського архітектора. За повторне перейменування проголосували практично всі депутати, які брали участь у сесії селищної ради. Мешканці Опішні вважають, що влада почала їх дурити ще наприкінці 2015 року, коли представила селищній раді список із 41 вулиці, що на думку комісії з декомунізації підлягали перейменуванню.
Серед них були і вулиці Перемоги, Партизанська, Мороховця та інші. У результаті проведення громадських слухань та зібрання підписів громадян було встановлено, що жителі Опішні не сприймають перейменування цих вулиць і виступають категорично проти. Тому рішенням селищного голови було перейменовано 31 із 41 запропонованої. Однак розпорядженням голови Полтавської ОДА ці дві згадані вулиці в Опішні, ігноруючи думку та аргументи місцевих мешканців, були все ж таки примусово перейменовані.
Хмизу у вогонь «партизанської» війни Опішнянської селищної ради з обласною владою додало рішення глави облдержадміністрації про перейменування однієї з вулиць у сусідньому райцентрі Котельва на... Партизанську. Жителі Опішні відверто обурилися такими подвійними стандартами й досі не збагнуть логіки в діях обласних чиновників, котрі в їхньому селищі вулицю Партизанську перейменували, а в сусідньому райцентрі, навпаки, — дозволили назвати одну з вулиць Партизанською...
З міст обласного підпорядкування та райцентрів рекомунізація докотилася вже і до селищ, де так само їхні жителі невдоволені нав’язаними їм владою назвами вулиць. Причому, в окремих селах вимагають не лише повернути попередні назви, в тому числі і пов’язані з ім’ям діячів комуністичного режиму, а й виступають проти того, щоб вулиці називали іменами сучасних героїв.
Як у селі Надержинщина Полтавського району, де жителі вулиці Жовтневої повстали проти того, щоб її перейменували на честь загиблого в зоні АТО їхнього земляка — добровольцяайдарівця Миколи Чепіги. Обурені одноосібним рішенням влади про перейменування вулиці, її мешканці рішуче стали на захист свого права на вибір назви вулиці, де проживають.
Заступник голови Полтавської облради Анатолій Ханко в розмові з кореспондентом «ДУ» відверто не приховував своєї стурбованості процесами, які простежуються в регіоні після декомунізації.
«На місцях намагаються «відкатати» декомунізацію назад, коли знову перейменовують вулиці, — визнає А. Ханко. — Зараз, приміром, гостро стоїть питання по Шишаках (райцентр на Полтавщині. — Авт.), де вже перейменовану вулицю Кирила Осьмака — свого відомого земляка — жителі вулиці хочуть знову перейменувати на Центральну. І цей «відкат» потихеньку іде...
Тривають непорозуміння і в селищі Опішня навколо кількох перейменованих вулиць. У Полтавському районі селяни не хочуть жити на вулиці героя АТО тощо. Я продовжую письмові війни з Великою Багачкою (райцентр на Полтавщині. — Авт.), де на центральній вулиці й досі стоїть магазин із серпом і молотом на фасаді. А його власник — один із депутатів обласної ради, каже, що ці символи не зніме».
На думку заступника голови облради, процес рекомунізації триватиме й надалі, бо люди до пуття не розуміють нових назв своїх міст, селищ і вулиць. Причому, зауважив А. Ханко, рекомунізація проходить з мовчазної згоди місцевої влади, яка вдається до відвертих фальсифікацій.
Так, деякі сільські ради подали документи до ОДА і відзвітували про декомунізацію на своїх територіях, а насправді, як виявилося, вулиці ніхто і не перейменовував. Так само і чиновники райдержадміністрацій відзвітували про те, що з декомунізацією все гаразд, натомість багато вулиць так і залишилися не перейменованими, нарікає А. Ханко.
Щодо перспектив подальшого процесу рекомунізації на Полтавщині, то А. Ханко вважає їх тривожними. За його прогнозами, зворотній процес перейменування вулиць місцевою владою можливий і в самій Полтаві. З огляду на відому позицію полтавського градоначальника Олександра Мамая і депутатської більшості в міськраді, яка і може ініціювати рекомунізацію...
Натомість інший посадовець, але вже Полтавської ОДА, Вадим Штефан — директор департаменту інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю, з чиїм іменем пов’язують всю ідеологічну роботу, яка супроводжувала процес декомунізації на Полтавщині, іншої думки щодо загрози рекомунізації.
У розмові з журналістом він категорично відкинув навіть натяки на те, що в регіоні триває зворотній декомунізації процес. А випадки перейменувань органами місцевого самоврядування вже перейменованих вулиць головний ідеолог облдержадміністрації вважає цілком нормальним процесом і радить ставитися до них пофілософськи. Тобто, декомунізація — процес боротьби єдності і протилежності.
«У громадян і територіальних громад є право перейменувати вулиці згідно із законом про місцеве самоврядування тощо. Це абсолютно демократичне право перейменовувати так, як вони цього хочуть. І говорити про те, що в нас почалася рекомунізація, не можна, — переконаний В. Штефан. — Що таке декомунізація? Це — процес демонтажу тоталітарних пам’ятників, перейменування вулиць, які носять тоталітарні символи. Процесу рекомунізації на сьогодні на Полтавщині немає у жодній громаді області».
Щодо можливої рекомунізації в самій Полтаві, то В. Штефан переконаний, що її не буде, адже міський градоначальник одразу після розпорядження голови Полтавської ОДА про перейменування вулиць в обласному центрі видав своє розпорядження про перейменування вулиць, що і було вже зроблене. І взагалі, уточнює В. Штефан, обласна влада не нав’язувала громадам своїх назв, а лише виконувала рекомендації Інституту національної пам’яті, де і підбирали нові топоніми. Можливо, погоджується головний ідеолог регіону, десь дещо було і не зовсім правильно зроблено, але місцева влада виконувала рекомендації зі столиці.
Схоже, до процесу декомунізації не лише на Полтавщині, а й в Україні загалом, ще доведеться повертатися. Хоча, як стверджують у Полтавській ОДА, він ще не закінчений, і перейменування триватимуть. Влада пильнуватиме за тим, щоб у регіоні декомунізаційні закони виконувалися до останньої літери. Звісно, територіальні громади можуть мати свою думку і навіть використовувати право щодо перейменувань населених пунктів і вулиць. Але, знов таки, в рамках закону. Іншого не буде, натякають співрозмовники кореспондента «ДУ». Навіть у територіальної громади Горішніх Плавнів немає перспективи виграти суд проти Верховної Ради.
І А. Ханко, і В. Штефан переконані, що парламент уже не повернеться до перегляду свого рішення щодо перейменування Комсомольська. Мовляв, у нардепів нині дуже багато важливіших справ. Ну а місцевим ініціаторам рекомунізації й тим, хто хоче залишити все, як є в плані перейменувань, в ОДА нагадують, що приказка на кшталт того, що «проти лому немає прийому», застаріла.
Приміром, депутатам Опішнянської селищної ради, які самовільно повернули декомунізованій вулиці стару назву — Партизанська, в ОДА майже одразу нагадали про те, що їхнє рішення суперечить чинному законодавству. А фактично йдеться про перевищення повноважень селищної ради.
«Голосуючи за перейменування вулиці, депутати селищної ради посилалися на те, що вони висловлюють думку громади Опішні, мають відповідні підписи мешканців вулиці, — прокоментувала начальник юридичного відділу Полтавської ОДА Тетяна Караваєва. — Проте, згідно з п. 6 ст. 7 Закону України «Про засудження комуністичного та націоналсоціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні і заборону пропаганди їх символіки» були встановлені терміни виконання.
Місцевим радам було дано час на перейменування, однак депутати нагодою не скористалися — і повноваження перейшли до голови облдержадміністрації. Він свої зобов’язання перед законом виконав. Рішення ж, ухвалені всупереч передбаченим законом термінам, вважаються такими, що порушують закон, а отже є нікчемними. Нагадаю, що порушення закону передбачає персональну відповідальність винних осіб, у тому числі й кримінальну», — додала Т. Караваєва.
Напевно, дізнавшись про повчальний досвід своїх колегдепутатів з Опішні, котрі наважилися сперечатися з обласною владою, схаменулися і прихильники Чапаєва в Гоголевому. Як повідомили місцевим ЗМІ в Полтавській ОДА, там уже отримали листа з рішенням сесії Гоголівської селищної ради Великобагачанського району від 27 червня 2016 року, де йдеться про «правильне» перейменування шістьох топонімів населеного пункту.
Начальник відділу взаємодії з громадськими об’єднаннями департаменту інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю ОДА Олександр Отич зазначив, що «їхні назви, попри декомунізаційну кампанію, депутати і селищний голова Володимир Оришич хотіли залишити старими. Мабуть, після попередження з боку ОДА, реакції громадськості та зацікавленості у ситуації прокуратури депутати подумалиподумали і таки ухвалили виважене (читай правильне. — Авт.) рішення».
Отже, у селищі Гоголеве провулку Жовтневого та вулиці Чапаєва вже немає. Замість них їхні мешканці незабаром побачать таблички з назвами «Провулок Миру» та «Вулиця Щастя». А решта вулиць, які Гоголівська селищна рада так само відмовлялася перейменовувати, отримали нові назви. Правда, без ідеологічного змісту — Сонячна, Затишна, Садова тощо. У тексті документа містяться й інші нові назви нових топонімів Гоголевого. Так, з’явилися вулиці Незалежності, Сонячна, Затишна, Садова замість Жовтневої, Пролетарської, Луначарського та Совхозної...
* * *
Чи триватимуть і надалі «партизанські» війни на Полтавщині, спровоковані декомунізацією, залежить від гнучкості регіональної влади. Хоч що б там казали чиновники, а організований нею масштабний процес перейменувань масової підтримки на місцях, як очікувалося, не знайшов. Примиренню у цій дивній війні, коли в «партизани» йдуть не лише в повному складі селищні ради, а й районне керівництво, не можуть зарадити навіть посилання на «вказівки» зі столиці.
Не маючи у своєму активі помітних перемог над масовим безробіттям, нестримною інфляцією, хронічним зубожінням населення, злочинністю і корупцією тощо, влада згаяла час для таких політичних експериментів, вирішивши лише через 25 років незалежності почати декомунізацію. Тобто вона затято взялася не зовсім за те, чого від неї сьогодні чекають у містах і селах мільйони зневірених українців. Люди там хочуть, щоб їхню думку не лише почули у владних кабінетах, а й дослухалися до неї...
Олександр БРУСЕНСЬКИЙ, м. Полтава