Військо
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
Понедiлок Травень 17, 2021

Шановні читачі! 15 червня 2018 року газеті "Демократична Україна"

(до жовтня 1991р. - "Радянська Україна") виповнилося 100 років!

 

П'ятниця, 25 Сiчень 2019 13:39

Як Україні захистити морські рубежі

Rate this item
(0 votes)

Вій­сь­ко­во-Мор­ські си­ли, вій­ська мор­ської обо­ро­ни, озбро­єні су­час­ни­ми бо­йо­ви­ми ко­раб­ля­ми і ви­со­ко­точ­ни­ми про­ти­ко­ра­бель­ни­ми ра­кет­ни­ми ком­плек­са­ми, ви­со­ко­мо­біль­на і доб­ре ви­шко­ле­на мор­ська пі­хо­та є за­по­ру­кою мор­ської без­пе­ки на­шої кра­їни.

Вій­сь­ко­вий флот Украї­ні не на ча­сі...
Із розпадом колишнього СРСР усе армійське угруповування, яке дислокувалося на теренах України, включаючи навіть 43-ю ракетну армію стратегічного призначення, перейшло під юрисдикцію молодої Української держави.

Росія цей процес сприйняла більш-менш спокійно. А ось щодо Чорноморського флоту у її тодішнього керівництва була «особлива думка». Вона зводилася до того, що, як заявив тодішній прес-секретар президента Росії Павло Вощанов, «флот базуватиметься у Криму, але належатиме виключно Російській Федерації і виконуватиме накази вищого керівництва РФ та її ВМФ».
Та з часом там пішли на поступки, вирішивши все ж «поділитися» ним з Україною. Розподільчий процес проходив довго і боляче, супроводжуючись провокаціями російських спецслужб, діями вищого керівництва ЧФ за принципом «на тобі, небоже, що мені негоже».
Врешті-решт росіяни «виторгували» — на максимально вигідних умовах — більш як 80% усього корабельного складу. А це, якщо говорити більш конкретно, майже 400 суден різного класу і 160 одиниць авіаційної техніки, штаб у Севастополі. Нам же дісталися — порівняно з РФ — крихти.
Попри запевнення перших осіб Української держави, що вони приділятимуть «належну увагу побудові, розвитку українських Військово-Морських сил» (цитую одного з вищих посадовців Кабінету Міністрів), цього не сталося.
Після розподілу флоту ми отримали лише фрегат «Гетьман Сагайдачний», закладений, до речі, ще за часів СРСР. Загалом було добудовано 6 кораблів із 12 можливих.
З кожним роком кількість військових кораблів, які перебували на озброєнні ВМС України, зменшувалася. Причина банальна: через вік, який коливався в межах 30–40 років, тобто моральну і фізичну застарілість, їх списували на брухт.
Та найбільшого удару по наших ВМС було завдано навесні 2014-го, коли Росія окупувала Кримський півострів, а разом із ним і чимало наших кораблів. Тоді вона «приватизувала» найбільш боєздатні судна, а також тисячі військовослужбовців ВМС, які зрадили Українській державі.
Тож на сьогоднішній день ми володіємо лише 1 фрегатом, 1 корветом, 1 ракетним катером, 4 малими бронекатерами, 1 середнім десантним кораблем і 1 рейдовим тральщиком. Вони, за висновками військових експертів, не здатні ефективно протистояти російському військовому флоту.

Хто нам про­ти­сто­їть на Чор­но­му мо­рі?..
Сьогодні, коли йдеться про військову загрозу з боку Росії, то згадуються насамперед ділянки кордону, з яких найбільш імовірний наступ російських підрозділів, напрямки, якими вони «йтимуть на Київ».
До загострення ситуації із судноходством в Азовському морі, трагічних подій із захопленням українських суден у Керченській протоці про ймовірність атаки з моря практично ніхто не говорив.
Те, що сталося в листопаді минулого року з українськими моряками, змусило багатьох звернути увагу і на цей напрямок, з якого, як висловився міністр оборони Степан Полторак, можна чекати чого завгодно.
Ядро Чорноморського флоту становлять 45 бойових надводних кораблів, 7 підводних човнів і майже 150 допоміжних суден. Зокрема, до складу цієї армади входять ракетний крейсер «Москва», який брав участь у російсько-грузинській війні, 6 фрегатів, 6 корветів і 7 великих десантних кораблів, а також 6 ракетних катерів і 8 тральщиків, призначених для ліквідації мінних загороджень.
Так, більшість із них теж морально і фізично застарілі. Але, зважаючи на той факт, що вони озброєні ракетами класу «Калібр», це значно підвищує їхню вогневу міць. Отже, говорити про реальне військове протистояння наших ВМС і Чорноморського флоту на просторах Чорного і Азовського морів не доводиться.
Сьогодні головним завданням наших ВМС є недопущення виходу противника на рубежі атаки і підготовка недопущення десантної операції, до якої можуть вдатися росіяни. Кажучи іншими словами, унеможливлення висадки підрозділів російської армії на суходол.

По­віль­но, але кри­га скре­сає...
Загрозу з морських широт прекрасно розуміють у владних кабінетах нашої держави. Тому, виходячи з реальних можливостей, намагаються її мінімізувати. Наприклад, сьогодні розробляється Стратегія розвитку ВМС, яка розрахована до 2035 року.
— Наша мета — створення високотехнологічних, боєздатних Військово-Морських сил, спроможних гарантовано виконувати завдання щодо захисту ближньої морської зони, — говорить заступник начальника штабу командування ВМС ЗСУ з євроатлантичної інтеграції капітан 1-го рангу Андрій Риженко.
А також протидія агресії РФ з морського напрямку, оборона морегосподарського комплексу, морських комунікацій у виключній морській (економічній) зоні України. Згодом, спираючись на Стратегію розвитку флоту до 2035 року, Україна створюватиме ВМС уже для дій у дальній морській зоні — за 200 миль від узбережжя.
До розробки цього документа залучені фахівці з Великої Британії, Норвегії, Польщі, Сполучених Штатів Америки, Туреччини та Швеції. За основу розвитку та застосування ВМС береться досвід інших країн світу, при цьому враховуються стандарти НАТО, вимоги Воєнної доктрини України та Стратегічного оборонного бюлетеня.
При плануванні та розробці цього важливого документа беруться до уваги багато факторів, зокрема географічні умови та можливий театр бойових дій, загальна безпекова ситуація в Азово-Чорноморському регіоні, сили і засоби російського ЧФ, анексований Крим, зведення Керченського моста, яке призвело не лише до значного порушення Конвенції ООН про міжнародне морське право, а й завдало суттєвої шкоди економічній морській діяльності нашої держави.
А тепер трохи «розшифруємо» згадувану Стратегію. За словами командувача ВМС України адмірала Ігоря Воронченка, кінцевим результатом реформи ВМС стане відбудова військово-морських спроможностей України і надійний захист Батьківщини з моря.
— Це вимагатиме нового мислення, певного часу і зусиль, — каже адмірал. — Стратегія містить 5 розділів. Перший стосується бачення і цінностей, які ВМС України досягатимуть, другий — моря та берегів (стратегічні нові виклики, що окреслюють створення нової моделі ВМС), третій отримав назву «Весла та вітрила» і стосується стратегічного підходу та необхідних спроможностей майбутніх ВМС. У четвертому розділі йдеться про шляхи і засоби імплементації стратегії, в п’ятому — якими повинні бути майбутні ВМС.
Основною метою застосування ВМС має стати недопущення дій противника та в подальшому контроль за визначеною ділянкою моря. Багато уваги приділяється і співпраці з Північноатлантичним альянсом. Адже досягнення ВМС України високого рівня взаємосумісності з його підрозділами збільшить їхню ефективність при виконанні визначених завдань.
До 2035 року ВМС мають стати сучасними, стрімкими та інноваційними силами, спроможними захистити народ України та національні інтереси у морському і прибережному середовищі шляхом проведення асиметричних і рішучих операцій із добре мотивованим персоналом, який налаштований тільки на перемогу.

«Неп­тун» і «Кор­шун»
Є й інші варіанти мінімізації військової загрози з моря. На думку військових експертів, нам слід негайно налагодити серійний випуск високоточних засобів ураження. Зокрема, високомобільних берегових комплексів, оснащених високоточними ракетами, здатними — після нанесення ударів по морських цілях — швидко змінювати місце розташування.
І це вже робиться. Більш того, державні випробування довели їхню високу ефективність. Насамперед ракетного комплексу «Нептун», здатного вражати цілі на відстані до 300 км. За бажання її можна легко збільшити до 1–1,5 тисячі км.
Варіантами її базування можуть бути як наземний, так і корабельний та повітряний. Особливістю цієї ракети є те, що вона здатна під час маршевої дистанції долати її на висоті 10–30 м, а вже під час підльоту до цілі — 4–5 м, цим самим успішно долаючи системи протиракетної оборони.
— Слід звернути більше уваги і на оснащення наших Повітряних сил крилатими ракетами, здатними діставати кораблі противника на значних відстанях, — каже Валентин Бадрак — директор Центру досліджень армії, конверсії і роззброєнь.
Їх було б доцільно підвішувати як на бомбардувальниках «Су-24», так і на багатоцільових літаках «Су-27», здатних виконувати пуски на значній відстані від цілей. А з часом розміщувати і на корветах.
Безпека на морі кується і на суходолі, на який, як відомо, противник може спробувати висадити десант. Щоб подібні операції не увінчались успіхом, повинні бути надійні мінні загородження. Ну а на випадок того, що йому все ж удасться висадити десант, то його повинні «привітати» як слід підрозділи морської піхоти чи Сил спеціальних операцій.
Дехто скептично ставиться до озброєння наших ВМС катерами, мовляв, хіба вони здатні протистояти тим же фрегатам чи навіть корветам, яких у Росії вдосталь? Здатні. Насамперед у близькій морській зоні нашої країни, особливо якщо вони будуть оснащені високоточною зброєю ураження, зокрема ракетами, здатними долати системи захисту ворожих суден.

Сер­гій ЗЯТЬ­ЄВ,
фото надано автором

Останнi новини


Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».