Попит на мед величезний, недарма обсяг світової торгівлі ним постійно зростає. У 2017 році він досяг 690,3 тис. т загальною вартістю 2,37 млрд дол. — це дані Продовольчої і сільськогосподарської організації ООН. Україна тоді заробила 87 млн дол., за іншими даними — майже 134 млн дол.
За статистикою офісу віце-прем’єра з питань європейської та євроатлантичної інтеграції Іванни Климпуш-Цинцадзе, в Україні налічується близько 400 тисяч бджолярів, у господарствах яких є 4 млн вуликів. За приблизними підрахунками Мінагрополітики, лише 2% меду виробляють зареєстровані суб’єкти господарювання, решта — дрібнотоварне виробництво.
Найбільше пасік у Вінницькій, Донецькій, Дніпропетровській, Запорізькій, Житомирській, Миколаївській, Полтавській та Кіровоградській областях. На них припадає 70% українського меду, що поставляється в 35 країн світу. Проте достеменної цифри щодо кількості пасік і продукованого ними меду не знає ніхто.
Безсумнівним лідером серед світових виробників меду був і залишається Китай, на який припадає 19% експорту. Зі значним відривом за ним ідуть Аргентина та Україна (десь по 10% кожна).
За останні 10 років наш експорт збільшився у понад 20 разів. За інформацією експерта Продовольчої і сільськогосподарської організації ООН (ФАО) Ганни Бурки, в успішному 2017 році українці вивезли за кордон 67,8 тис. т меду.
Але втриматися на позиції лідера досить складно. Якщо позаминулорічний експорт був рекордним, то у 2018-му ринок «просів». Утрати чималі: за шість місяців експорт упав (за різними даними — на 43%, 47%) до 17 тис. т, а за підсумками 9 місяців скоротився на 40% порівняно з відповідним періодом 2017-го, сягнувши 27,8 тис. т ($57,4 млн).
У цілому в 2018 році обсяги закордонних продажів скоротилися на 27% — до 49,4 тис. т. І це попри те, що за попередні майже два десятки років ринок увесь час прогресував: якщо 2005 року ми поставляли на зовнішні ринки менше 4 тис. т. меду за допомогою 3–4 компаній-експортерів, то в 2017 році експорт зріс до 67,8 тис., а кількість експортерів — до 80 (у 2018-му таких компаній налічувалося 69).
Деякі експерти схильні пов’язувати торішнє падіння з ціновими проблемами. Мовляв, обвал не раптовий, бо хоча обсяги поставок в останні роки весь час зростали, середня ціна поступово знижувалася. Тобто падіння не так обумовлювали цінові коливання на світовому ринку, як дії українських трейдерів, які всупереч інтересам наших пасічників збільшували обсяги експорту за рахунок демпінгу.
Трейдери, виправдовуючись, пояснюють падіння цін перевиробництвом солодкого продукту і значними перехідними запасами. А вже згаданий фахівець FАО Ганна Бурка основну причину такого стану речей бачить у тому, що 99% українського меду експортується в бочках, тобто без упаковки, без бренду і фактично без доданої вартості.
На європейському ринку середня ціна нашого меду в 2017 році не перевищувала 2 євро за 1 кг. У 2018 році його вартість впала ще нижче: якщо на початку року за 1 кг ще давали 2 євро, то у липні-серпні — 1,4.
Як наслідок — зниження закупівельних цін на внутрішньому ринку до 38–40 грн за кілограм (1,16–1,22 євро), збитки від пасічникування і відмова бджолярів продавати мед, що могло похитнути імідж України як надійного експортера.
Підірвали наші позиції на світовому ринку меду і конкуренти (особливо В’єтнам та Індія, які запропонували ціну нижчу, ніж Україна, на 20%). Вітчизняному виробнику продавати мед за такою ціною було зовсім невигідно, тому Україна й скотилася на п’яте місце у світовому рейтингу.
Своєрідним бар’єром було й є квотування. Скажімо, торік основна квота (5,4 тис. т) була вибрана в першій декаді січня 2018 року (на позанеквотний обсяг діє мито в розмірі 17,3%).
Додатковий дозвіл на безмитну поставку нашого меду в країни Євросоюзу (2,5 тис. т) відкрили 1 жовтня (його, як і попередній, вибрали в першу декаду місяця). Загалом, за словами експерта FАО, експорт українського меду в країни ЄС у 6 разів перевищує надані квоти.
Однак чи не найбільше впливає на масштаби виробництва і продажу масова загибель бджіл від отруєння пестицидами, інсектицидами та іншими хімікатами, якими фермери обробляють свої поля. Досить часто такі речовини заборонені до використання, однак аграрії їх застосовують і навіть не вважають за потрібне хоча б попереджати пасічників.
Бджоли гинуть десятками тисяч сімей. Цьогоріч уже було кілька повідомленнь про масовий мор бджіл. Торік найбільше отруєнь сталося в Херсонській, Миколаївській та Одеській областях. Збитки там підраховував кожен другий пасічник. Загалом же спровоковане вимирання бджіл було зафіксоване у 22 областях.
Щоправда, Держпродспоживслужба оприлюднила статистику, яка не свідчила про тотальне знищення медоносних комах. Чиновники схильні перекласти частину провини на самих бджолярів, які не реєструють пасік. Тож, мовляв, фермери не знають, кого попереджати.
Бджолярі й справді часто ігнорують цей припис, оскільки процес клопітний і вартісний: аби зареєструвати пасіку, потрібно пройти 17 етапів. Це вимагає великих затрат часу та коштів, визнає заступник міністра аграрної політики та продовольства Ольга Трофімцева й обіцяє спростити процедуру.
Однак якби власники й реєстрували пасіки, це б не врятувало бджіл від отруєння. Адже аграрії всупереч Закону «Про бджільництво» не вважають за потрібне попереджати пасічників про обробку своїх угідь пестицидами, які часто шкодять не тільки бджолам, а й усій фауні й навіть самим людям.
До того ж реєстрація мало допомагає довести причинно-наслідковий зв’язок загибелі бджіл від отруєння хімікатами. У такому випадку голова сільради повинен зібрати комісію у складі інспектора Держпродспоживслужби, агронома, підприємство якого розташоване у радіусі 15–50 км від пасіки, бджоляра, його сусідів, які можуть підтвердити отруєння. Слід також узяти на експертизу й загиблих бджіл, зразки рослин, ґрунту, води, стільника.
Але переважно так не роблять. Зазвичай приїжджає ветлікар, який не має права відбирати зразки, а агрономи подають неправдиву інформацію про те, чим обробляли рослини. Часто, заплативши лабораторії за роботу, бджоляр отримує документи, що не підтверджують отруєння.
Натомість можна було б вибудувати партнерські стосунки пасічник — фермер на взаємовигідній основі з користю як обом сторонам, так і усьому суспільству. Адже бджільництво — це не тільки мед, а й екологія, врожайність, ветеринарія, апітерапія, апітуризм. Недарма ж у США основний дохід пасічників (до 60–70%) саме від запилення бджолами сільгоспкультур.
У такому разі й фермери не в накладі: завдяки запиленню врожайність сільгоспкультур може підвищитися на третину, за іншими даними — до 40–60%. Таке запилення вважається найприроднішим і найбезпечнішим способом підвищення врожайності.
Як виховувати свідоме ставлення до екології взагалі та власної безпеки зокрема, можна повчитись у німців. Одній із найзаконослухняніших націй світу нещодавно нагадали про дбайливе ставлення до природи досить креативним способом: в одному із супермаркетів міста Ганновер на один день прибрали продукти, у виробництві яких задіяні бджоли. В результаті магазинні полиці спорожніли наполовину. Чим не переконливий доказ?
Однак вернімося на наші терени. Зокрема, до переліку причин, які обмежують прибутки українських виробників і знецінюють український мед. До них належить обмеженість сортів. Майже 90% експорту — це мед із соняшника.
А без розмаїття сортів важко сподіватися на вищу ціну. Сучасні споживчі тренди, що панують на ринках Європи та можуть принести експортерам додаткову виручку, націлені на інноваційні продукти з новими цікавими смаками. Приміром, із прянощами, горіхами та ягодами, травами, а також гострий мед із перцем, різноманітні види крем-меду.
Особливо цінується органічна продукція та монофлорний (з одного виду рослин) мед. Скажімо, європейські ціни на квітковий мед сягають близько 5,3 євро/1 кг, на крем-мед — 6,6 євро/1 кг. Органічні меди коштують ще дорожче: квітковий — 13,3 євро/1 кг, а монофлорна акація — понад 14 євро/1 кг.
Як це впливає на конкурентоспроможність і прибуток — свідчить досвід Нової Зеландії, яка експортує лише трішки більше 11 тис. т, але продає його в середньому по 24,32 дол./1 кг. Річ у тім, що країна вивозить один із найцінніших і найдорожчих медів (Манука) й до того ж 80% експортованої продукції розфасовано.
Тож знавці ринку радять нашим експортерам враховувати всі ці нюанси, аби зайти зі своїм товаром у спеціалізовані магазини та торговельні мережі й отримати значно більшу маржу. Тільки в кооперації, спільними зусиллями можна досягти рівня, який дасть змогу збільшити асортимент, налагодити пакування та ефективний маркетинг продукції.
Прикладати зусилля треба ще й через те, що ринки, на які найбільше експортується українського меду, досить вибагливі. Країни ЄС лідирують серед основних покупців українського меду (за різними оцінками, його там від 50 до 70% і більше). У ТОП-3 країн-імпортерів — Німеччина (32–34%), Польща (17–22%), Бельгія (8–12%). Значна частина вітчизняного меду (близько третини) потрапляє в США.
Поставки здійснюють компанії, які закуповують мед у пасічників. Це, з одного боку, добре, оскільки виробнику не доводиться перейматися ще й експортом, а з іншого — проблемно, адже трейдерові не до відстоювання інтересів виробника. Йому б скупити якомога більше дешевого меду.
І тут є ще один нюанс, який загрожує нашому експорту, не кажучи вже про внутрішній ринок. За неофіційними даними, нині до половини всього виробленого в Україні меду не відповідає характеристикам якісного. Наші бджолярі не завжди дотримуються норм і правил пасічникування та відповідної гігієни, не послуговуються сертифікованими ветеринарними препаратами для лікування бджіл.
Трейдери намагаються приховати ці погрішності у товарних партіях, змішуючи меди до некритичних показників. Щоправда, інколи можуть переборщити й тоді виникає скандал, який псує імідж країни-експортера.
Однак якщо за кордон вивозять мед найвищої якості, проводячи контроль у двох площинах: за показниками щодо наявності корисних речовин у меді та за безпековими показниками (чи є в ньому антибіотики, пестициди, важкі метали тощо), то на внутрішній ринок потрапляє все що завгодно.
На наших базарах рідко зустрінеш реалізатора, в якого є гігієнічний висновок на вироблений мед, який слід обов’язково пред’явити покупцеві. Та й сам споживач не вимагає у продавця висновку лабораторії щодо якості продукції, зазвичай обмежуючись власною оцінкою смакових якостей меду.
Але така «експертиза» не вкаже на наявність антибіотиків (у разі лікування бджіл забороненими препаратами) чи важких металів, пестицидів у придбаному продукті. Й замість корисного продукту запросто можна придбати шкідливий.
P. S. Що ж до цьогорічних міжнародних перспектив на медовому ринку, то є сподівання, що Україна поверне собі третє місце поміж експортерів. Нинішнього року вже продано меду на суму понад 30 мільйонів доларів. Торік ця цифра становила майже 134 мільйони доларів.
Якщо конкретно, то за даними Української аграрної конфедерації (УАК), із січня по квітень 2019 року за кордон продано 17,5 тис. т, що на 35,8% більше, ніж за аналогічний період минулого року. В грошовому вираженні експорт становив 32,29 млн доларів, підвищившись на 11,76%. Це попри те, що відбулося зниження ціни на український мед за рік у середньому 17,7% за тонну.
Основними покупцями українського меду в перші чотири місяці 2019 року були Німеччина (26,64% усього експорту), Бельгія (20,15%) і Польща (12,76%). На ці три країни припадає близько 60% поставок (у минулому році — 64%).
Тетяна КИРИЛЕНКО