Науковці ще раз нагадали, чому необхідно їсти овочі та фрукти. Високий рівень вітаміну С в організмі пов’язаний зі зниженим ризиком розвитку хвороб серцево-судинної системи і передчасної смерті, повідомляє health-ua.org.
Нова робота вчених з університету Копенгагена (Данія) засвідчила, що вживання овочів і фруктів зменшує ймовірність хвороб серця. Цей висновок став результатом аналізу даних щодо 100 тисяч датчан, включаючи інформацію про їхнє харчування та особливості генотипу.
«Ми побачили, що люди, які їли більше овочів і фруктів, страждали від хвороб серцево-судинної системи на 15 відсотків рідше, а ризик ранньої смерті у них був нижчим на 20 відсотків у порівнянні з тими, хто рідко їв овочі та фрукти», — зазначила співавтор дослідження, доктор Камілла Кобилецька.

Хронологічний вік — далеко не найкращий показник для визначення здоров’я і працездатності людини. Нове дослідження показало, що люди старішають з різною швидкістю, і між фізичним станом однолітків можуть бути десятиліття.
У ході роботи дослідники з університету Дюка у США порівнювали вагу, функцію нирок і здоров’я ясен та інші параметри людей, що народилися в 1972–73 роках, котрі мешкали у невеликому містечку в Новій Зеландії.
Науковці розглядали 18 різних фізичних параметрів, коли учасникам було 26, 32 і 38 років. Деякі 38-річні учасники старішали так швидко, що їхній біологічний вік був порівнянний із пенсійним, тоді як організм інших функціонував на рівні 25–30 років.

Немовлята здатні вчитися і запам’ятовувати набагато раніше, ніж вважалося. Процес навчання можливий у материнській утробі за кілька тижнів до появи на світ. Про це повідомляє нове дослідження, проведене в університеті Флориди, США.
Робота під керівництвом професора Шарлен Крюгер показала, що плід може чути те, що відбувається зовні на 34 тижні вагітності, що сприяє навчанню. На 38 тижні в плода вже присутня пам’ять.
У ході експериментів 32 вагітних жінок просили повторювати один і той же невеликий вірш двічі на день протягом шести тижнів, починаючи з 28 тижня вагітності. Після 34 тижня жінки припиняли повторювати вірш. На 28, 32, 33, 34, 36 і 38 тижнях учені проводили досліди, що дозволяють визначити, чи запам’ятало ще ненароджене немовля вірш.

От­ру­єн­ня вліт­ку — спра­ва зви­чай­на: спе­ка, хар­чу­ван­ня за прин­ци­пом «де до­ве­деть­ся», від­сут­ність ін­ко­ли умов для під­три­ман­ня са­ні­тар­но-гі­гі­єніч­них норм бут­тя.

Нічого дивного, що з року в рік влітку люди чимось отруюються. І причиною тому — спека, через яку їжа й починає швидко псуватися. Не можу забути випадок, коли мій товариш поїв звичайних біляшів та дуже сильно отруївся. Як підсумок — лише відчайдушні зусилля фахівців інфекційної лікарні врятували його від серйозних неприємностей. Справа була у липні, самі розумієте. Отже, як уникнути долі мого товариша, ми попросили розповісти фахівця-гастроентеролога, кандидата медичних наук Сер­гія Му­зи­ку.

20 ве­рес­ня на­бу­ва­ють чин­но­сті по­ло­жен­ня За­ко­ну Ук­раї­ни «Про ос­нов­ні прин­ци­пи та ви­мо­ги до без­печ­но­сті та якос­ті хар­чо­вих про­дук­тів». Фа­хів­ці на­зи­ва­ють йо­го єв­ро­ін­тег­ра­цій­ним, бо за стан­дар­та­ми без­печ­но­сті хар­чо­вих про­дук­тів, які за­про­ва­джую­ть­ся, він на­бли­жує Ук­раї­ну до Єв­ро­пи.

Закон містить чимало новацій, які торкаються виробників харчових продуктів, їх переробників і реалізаторів. А головне — він запроваджує систему контролю безпечності харчових продуктів на всіх етапах їхнього виробництва та обігу — від лану до столу.
Про особливості нового закону та специфіку його впровадження розмовляємо із заступником керівника Проекту ЄС «Вдосконалення системи контролю безпечності харчових продуктів в Україні» Яною До­бі­дов­ською.

Наш спів­роз­мов­ник ху­дож­ник Сер­гій Ци­ка­лов є яс­кра­вим під­твер­джен­ням при­каз­ки «Не­ма про­ро­ків у сво­їй віт­чиз­ні». Зна­ний в Єв­ро­пі, він в Ук­раї­ні по­во­дить­ся «ти­хе­сень­ко», тоб­то пра­цює для за­до­во­лен­ня і не ви­гу­кує: «Я най­кра­щий!». Хо­ча хто з йо­го од­но­каш­ни­ків мо­же по­хва­ли­ти­ся пер­со­наль­ни­ми ви­став­ка­ми в Дет­рой­ті (США), в іта­лій­ських міс­тах-му­зе­ях Мес­сі­на, Тер­ме, Па­лер­мо, при­чо­му не­од­но­ра­зо­во.
Окрім жи­во­пи­су, Сер­гій Ци­ка­лов є майс­тром іко­но­пи­су (ска­жі­мо, він роз­пи­су­вав Свя­то-Ус­пен­ську церк­ву в с. По­гре­би на Ки­їв­щи­ні). А ще він во­ло­діє рід­кіс­ним да­ром ка­ри­ка­ту­рис­та і шар­жис­та.

У наш час, як ніколи, існує потреба у глибинному вивченні історії України, героїчних постатей тих, хто долучився до боротьби за її незалежність. Визначний громадський і релігійний діяч України митрополит Андрей Шептицький власним життям являє яскравий приклад служіння національній ідеї та українському народу. До 150-річчя від дня народження А. Шептицького у залах Музею історії міста Києва розгорнуто виставку.
Роман Шептицький, який обрав собі ім’я апостола Андрея, походив з давнього дворянського роду. Народився 29 липня 1865 р. у маєтку графа Івана Шептицького в селі Прилбичах на Львівщині.

Чим на меншій сцені доводиться грати акторам, тим більшу це на них накладає відповідальність. Адже коли глядач поруч з тобою, то потрібно вести з ним відвертий діалог. І від допитливих очей глядача не допоможуть сховатися ніякі декорації чи спецефекти. Саме таку відверту розмову ведуть актори, які грають у виставах, що відбуваються на мікросцені Київської академічної майстерні театрального мистецтва «Сузір’я». Театрального майданчика, що є одним з найменших не лише в Києві, але й в Україні. Не стала винятком і вистава «Будинок на кордоні» за п’єсою польського драматурга Славомира Мрожека.

25 ЛИП­НЯ ВИ­ПОВ­НЮЄ­ТЬ­СЯ 35 РО­КІВ ВІД ДНЯ СМЕР­ТІ ВО­ЛО­ДИ­МИ­РА ВИ­СОЦЬ­КО­ГО (1938–1980)

РО­СІЙ­СЬКО­ГО АК­ТО­РА, ПО­ЕТА, АВ­ТО­РА І ВИ­КО­НАВ­ЦЯ ПІ­СЕНЬ

Во­ло­ди­мир Ви­соць­кий по­мер під час літ­ніх олім­пій­ських ігор, що про­хо­ди­ли в Мос­кві. На­пе­ре­до­дні Олім­пі­ади-80 із сто­ли­ці СРСР бу­ло ви­се­ле­но ба­га­тьох жи­те­лів, що ма­ли проб­ле­ми із за­ко­ном. То­ді ж був об­ме­же­ний вїзд іно­го­род­ніх гро­ма­дян, і міс­то бу­ло пов­не мі­лі­цією. Зва­жа­ючи на брак спів­ро­біт­ни­ків, ба­га­то мі­лі­ціо­не­рів бу­ло від­ря­дже­но до Мос­кви із со­юз­них рес­пуб­лік.

У той час, ко­ли військ­ко­ма­ти по­над си­лу на­ма­гаю­ть­ся ви­ко­на­ти «план до дво­ру» і за­без­пе­чи­ти при­зов за чер­го­вою хви­лею мо­бі­лі­за­ції, у тінь не­по­міт­но ві­ді­йшла ще од­на проб­ле­ма з при­зов­ни­ка­ми. Во­ни на­чеб­то і не про­ти слу­жи­ти, але за пев­них умов: бра­ти до рук зброю не бу­дуть. Де­ко­му з тих, хто чес­но тяг­не сол­дат­ську лям­ку, не шу­ка­ючи для се­бе по­слаб­лень, та­кі ви­мо­ги мо­жуть зда­ти­ся див­ни­ми. Мов­ляв, на­ві­що вій­ську боєць, кот­рий від­мов­ляє­ть­ся із зброєю в ру­ках за­хи­ща­ти Бать­ків­щи­ну? Але в на­шій кра­їні, як і в біль­шо­сті ци­ві­лі­зо­ва­них кра­їн сві­ту, ство­ри­ли умо­ви і для служ­би та­ких «від­мов­ни­ків»...