6 ГРУДНЯ — ДЕНЬ ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ

Так вва­жа­ють не тіль­ки чи­нов­ни­ки Мі­ніс­тер­ства обо­ро­ни, а й не­за­леж­ні екс­пер­ти, прос­ті сол­да­ти й офі­це­ри.
Про­тя­гом кіль­кох де­ся­ти­літь Зброй­ні Си­ли без­жа­ліс­но об­кра­да­ли різ­ні про­йди­сві­ти від по­лі­ти­ки і ве­ли­ко­го біз­не­су, ро­ка­ми офі­це­ри-пат­ріо­ти во­ла­ли про не­об­хід­ність при­пи­ни­ти цю вак­ха­на­лію, по­пе­ре­джа­ючи про сум­ні на­слід­ки. Од­нак ті, хто міг це зро­би­ти, їх не чу­ли. Більш то­го, роз­по­ві­да­ли з ви­со­ких три­бун каз­ки про те, що «на­ша ар­мія ре­фор­мує­ть­ся і міц­ніє». Та по­дії на по­чат­ку ми­ну­ло­го ро­ку пе­ре­кон­ли­во по­ка­за­ли, чо­го вар­ту­ва­ли їх­ні сло­ва.
Мож­на і сьо­го­дні кри­ти­ку­ва­ти пер­ших осіб дер­жа­ви і Мі­ніс­тер­ства обо­ро­ни за пев­ні про­ра­хун­ки у роз­бу­до­ві віт­чиз­ня­но­го вій­ська. Про­те тіль­ки слі­пий не по­мі­тить тих ра­зю­чих пе­ре­мін, що від­бу­ли­ся в ар­мій­ській ца­ри­ні про­тя­гом цих май­же двох ро­ків.

24 лис­то­па­да ВПС Ту­реч­чи­ни зби­ли ро­сій­ський бом­бар­ду­валь­ник Су-24, який по­ру­шив ту­рець­кий по­віт­ря­ний прос­тір у при­кор­дон­ній із Си­рією про­він­ції Га­тай. Ту­рець­ка сто­ро­на за­яви­ла, що не­од­но­ра­зо­во по­пе­ре­джа­ла ро­сі­ян, та­кож без­по­се­ред­ньо пе­ред ін­ци­ден­том.

Літак упав у сирійській провінції Латакія — на території, де проживають сирійські турки. Через кілька годин після події російський президент Володимир Путін заявив, що Су-24 перебував включно у сирійському повітряному просторі і жодним чином не загрожував Туреччині, а його знищення назвав «ударом у спину з боку «поплічників терористів».
На прохання Анкари негайно було проведено засідання послів держав НАТО у Брюсселі, після якого генеральний секретар НАТО запевнив про повну підтримку територіальної інтегральності Туреччини, закликавши Анкару і Москву до деескалації конфлікту. У подібному тоні також висловилися президенти США Барак Обама і Франції Франсуа Олланд під час зустрічі у Вашингтоні; при цьому американський лідер підтвердив, що Туреччина має право захищати власний повітряний простір.

18 черв­ня цьо­го ро­ку ро­сій­ський «Газ­пром» під­пи­сав із ні­мець­ким E.ON, гол­ланд­сько-бри­тан­ським Shell і авст­рій­ським OMV ме­мо­ран­дум про бу­дів­ниц­тво га­зо­про­во­ду «Норд-Стрім-2» (Nord Stream 2). Він пе­ред­ба­чає под­во­єн­ня про­пуск­ної здат­но­сті га­зо­про­во­ду по дну Бал­тій­сько­го мо­ря для транс­пор­ту­ван­ня га­зу з Ро­сії. Зро­зу­мі­ло, що це озна­чає іс­тот­ну ко­рек­цію енер­ге­тич­ної по­лі­ти­ки Ні­меч­чи­ни.

У липні на зустрічі віце-канцлера Зігмара Габріеля з керівником «Газпрому» Олексієм Міллером було зазначено, що в період скорочення виробництва газу в Європі «необхідно визначати нові траси, по яких буде потрапляти російський газ».
Однак справа виявилася набагато серйозніша. Зокрема, за повідомленням газети «Ведомости», «Сіменс» поставить росіянам газові турбіни, які будуть використані для поліпшення енергетичної безпеки Криму. Контракт виписано так, щоб оминути санкції ЄС. Черговим негативним фактом стало посилене лобіювання керівництвом E.ON і OMV поступок Європейської комісії у справі «Норд-Стрім-2» щодо його відповідності енергетичному праву ЄС.

29 лис­то­па­да 2015 ро­ку від­бу­ли­ся ви­бо­ри до Вер­хов­ної Ра­ди При­дніс­тров­ської Мол­дав­ської Рес­пуб­лі­ки (ПМР) та до міс­це­вих ор­га­нів са­мо­управ­лін­ня. Вже май­же 25 ро­ків ПМР не ви­зна­на жод­ною дер­жа­вою. Зви­чай­но, у ви­пад­ку з Ро­сією це не­ви­знан­ня є су­то фор­маль­ним, бо Кремль зав­жди був і за­ли­шає­ть­ся го­лов­ним спон­со­ром іс­ну­ван­ня ПМР.

У 2008 році, коли більшість країн євроатлантичної цивілізації визнали незалежність Косова, Придністров’я навіть провело референдум про «приєднання до Росії». Незабаром у тому ж році російсько-грузинська війна спонукала придністровських політиків вимагати у Кремля визнання за сценарієм, застосованим до Південної Осетії або Абхазії.
Утім, Росія намагалася продовжувала розігрувати одночасно й молдовську карту. Головним завданням російської політики залишається недопущення аншлюсу Молдови й Румунії, тому Придністров’я у цьому сенсі залишається козирною картою. Крім румунського напрямку, нею можна шантажувати й Україну.

29 лис­то­па­да 2015 ро­ку у Брюс­се­лі від­був­ся са­міт Єв­ро­пей­ський Со­юз — Ту­реч­чи­на. Пре­зи­дент Єв­ро­пей­ської ра­ди До­нальд Туск за йо­го під­сум­ка­ми за­зна­чив, що пріо­ри­тет­ним пи­тан­ням у від­но­си­нах із Ту­реч­чи­ною є мі­ні­мі­за­ція кіль­ко­сті бі­жен­ців із Си­рії, яка до­ся­гає кра­їн Єв­ро­со­юзу.

Туреччина наполягає на суттєвому збільшенні фінансової допомоги, аби створювати нові табори для переміщених осіб на своїй території. Відкритим тільки залишається питання, де Євросоюзу ці кошти знайти, бо значні суми необхідні на облаштування тих біженців, які останніми місяцями вже досягнули країн Євросоюзу.
З точки зору стратегії помітний прорив у відносинах Туреччини з Євросоюзом стався місяць тому. Тоді німецький канцлер Ангела Меркель, відвідавши Анкару, пообіцяла зняти заперечення проти вступу Туреччини до ЄС, якщо Туреччина залишить у себе більшу частину біженців із Сирії. Це принципова корекція позиції особисто канцлера та її Християнсько-демократичної партії, які досі пропонували Туреччині лише «особливі відносини».

30 лис­то­па­да 2015 ро­ку у Па­ри­жі роз­по­ча­ла­ся кон­фе­рен­ція з клі­ма­ту. Ще тиж­день то­му да­та й міс­це її про­ве­ден­ня бу­ли під пи­тан­ням. Адже ще не стер­ли­ся з пам’­яті те­ро­рис­тич­ні ак­ти в Па­ри­жі 13 лис­то­па­да. Утім, за­вер­шив­ши тур­не сто­ли­ця­ми про­від­них кра­їн сві­ту, пре­зи­дент Фран­ції Фран­суа Ол­ланд на­ма­гає­ть­ся ви­ко­рис­та­ти й цю дип­ло­ма­тич­ну пло­щад­ку для про­дов­жен­ня пе­ре­го­во­рів що­до під­ви­щен­ня ефек­тив­но­сті бо­роть­би про­ти «Іс­лам­ської дер­жа­ви». На­то­мість прак­тич­ні пи­тан­ня кон­фе­рен­ції з проб­лем змін клі­ма­ту гла­ви дер­жав до­ру­чи­ли про­фе­сій­ним дип­ло­ма­там, які опі­кую­ть­ся еко­ло­гіч­ною проб­ле­ма­ти­кою.

Вперше на офіційному рівні вона з’явилась у 1992 році, коли у Ріо-де-Жанейро під егідою Організації Об’єднаних Націй відбулася представницька міжнародна конференція з питань збереження біологічного різноманіття та захисту довкілля. Проте знадобилося ще п’ять років, аби у 1997 році підписати Кіотський протокол про обмеження викидів газів, які провокують парниковий ефект та впливають у негативному напрямку на зміни клімату.

Ни­ні ак­ту­алі­зує­ть­ся проб­ле­ма «ге­ро­їв із не­ви­зна­че­ним ста­ту­сом» — ідеть­ся про за­хис­ни­ків Віт­чиз­ни, чиї пра­ва час­то-гус­то бу­ва­ють зне­ва­же­ни­ми. Обо­в’язок дер­жа­ви — вреш­ті взя­ти ту план­ку гро­ма­дян­ської ком­пе­тент­но­сті, яку за­да­ли су­спіль­ству во­їни, і упов­ні за­без­пе­чи­ти ре­алі­за­цію їх­ніх прав.
Про пра­во­ві проб­ле­ми та на­строї ук­ра­їн­ських во­їнів ми го­во­ри­ли під час на­шої остан­ньої роз­мо­ви з на­чаль­ни­ком юри­дич­но­го від­ді­лу пол­ку На­цгвар­дії «Азов», по­міч­ни­ком на­род­но­го де­пу­та­та Ук­раї­ни Ан­дрія Бі­лець­ко­го Яро­сла­вом Ба­би­чем — ви­дат­ним юрис­том, яко­го ми втра­ти­ли во­се­ни цьо­го ро­ку.

— Зараз актуальною є проблема демобілізації воїнів. Досі вона асоціюється з неможливістю для багатьох поновитися на робочому місці, а це бідність, неможливість виплутатися зі злиднів разом із родиною...
— Згідно зі ст. 11 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» Президент України серед іншого приймає рішення про введення воєнного чи надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях, про загальну або часткову мобілізацію та про демобілізацію із внесенням їх на затвердження Верховною Радою України.

ЧИ ВТРИМАЄТЬСЯ В СІДЛІ ВІТЧИЗНЯНИЙ УРЯД ПІСЛЯ РІЧНОГО ІМУНІТЕТУ

Остан­нім ча­сом го­лов­ною те­мою для пуб­ліч­но­го об­го­во­рен­ня ста­ла до­ля ук­ра­їн­сько­го уря­ду. Ін­фор­ма­цій­них при­во­дів для цьо­го не бра­кує. 
По-пер­ше, по­за­вчо­ра ви­пов­нив­ся рів­но рік, як Вер­хов­на Ра­да 288 го­ло­са­ми за­твер­ди­ла дру­гий уряд чин­но­го прем’­єра Ар­се­нія Яце­ню­ка. 
По-дру­ге, са­ме в ці дні Ка­бі­нет Мі­ніс­трів на­реш­ті роз­ро­бив про­ект дер­жав­но­го бю­дже­ту — до­ку­мент, кот­рий, ще не встиг­нув­ши по­тра­пи­ти до пар­ла­мент­ських стін, був роз­кри­ти­ко­ва­ний біль­шіс­тю екс­пер­тів.

Насамкінець, по-третє, на наступну п’ятницю, 11 грудня, призначено урядовий звіт у Верховній Раді. Фахівці ламають голови — чим може закінчитися цей захід? Про те, що на адресу Кабміну посиплеться чергова порція нещадної критики, говорять усі без винятку. Однак мало хто припускає можливу відставку уряду.
З легкої руки самого очільника нинішнього Кабінету Міністрів уже досить тривалий час найпопулярнішою тезою є та, що після 11 грудня уряд буде суттєво оновлений. Мовляв, чимало міністрів не втримаються у своїх кріслах, однак прем’єр усе ж таки працюватиме й надалі.