6 ЧЕРВНЯ — ДЕНЬ ЖУРНАЛІСТА

Скіль­ки се­бе пам’­ятаю, День пре­си зав­жди був свя­том у на­шо­му до­мі. Не менш зна­чу­щим, ніж Но­вий рік або Ве­лик­день. Уран­ці з кух­ні до­но­сив­ся аро­мат­ний за­пах сві­жо­зме­ле­ної бать­ком ка­ви і ба­бу­си­них пи­ро­гів як да­ни­на ви­знан­ня тес­тю, з яким у неї в ін­ші дні бу­ли не­прос­ті сто­сун­ки.

Нагадаю, колись 5 травня було святом радянської преси, втім, іншої на теренах нашої батьківщини тоді й не спостерігалося. А ще цю дату тато сам собі вибрав за день народження. І це, напевне, був єдиний подарунок, що йому, дитбудинківцю, радянська влада видала від усього серця — самостійно обрати день, коли ти з’явився на світ. Адже лікарі та вихователі дитбудинку визначали рік народження своїм підопічним на око (бо документів у більшості вихованців не було), а от право обрати дату народження віддавали дітлахам на відкуп.

Пре­зи­дент Ук­раї­ни Пет­ро По­ро­шен­ко не­за­до­во­ле­ний ро­бо­тою не ли­ше уря­ду і пар­ла­мен­ту, а й своєю.
Про це він за­явив під час ви­сту­пу в пар­ла­мен­ті зі що­річ­ним по­слан­ням до Вер­хов­ної Ра­ди «Про внут­ріш­нє та зов­ніш­нє ста­но­ви­ще Ук­раї­ни в 2015 ро­ці», пе­ре­дає Укр­ін­форм.

«Шість місяців тому ми створили нашу реформаторську команду, збудували справді партнерські стосунки між Президентом, Прем’єр-міністром, Верховною Радою та урядом. Тільки півроку нашої спільної роботи, а питають з нас із вами, як за всі п’ять. От у мене часто питають, чи задоволений я роботою уряду. Звісно, ні. Чи задоволений я роботою Верховної Ради? Аж ніяк. Скажу більше: я й собою незадоволений. Знаєте, чому? Тому що народ нами не дуже задоволений», — сказав Порошенко.

При­кла­дів, ко­ли на­род­ні де­пу­та­ти Ук­раї­ни по­го­джу­ва­ли­ся ска­су­ва­ти не­до­то­ркан­ність із то­го чи ін­шо­го ко­ле­ги, в іс­то­рії віт­чиз­ня­но­го пар­ла­мен­та­риз­му не так уже й ба­га­то. По­чи­на­ючи з пер­шо­го скли­кан­ня по­діб­ні рі­шен­ня, зок­ре­ма, від­чу­ва­ли на со­бі Сте­пан Хма­ра, Пав­ло Ла­за­рен­ко, Ми­ко­ла Ага­фо­нов, Вік­тор Жер­диць­кий, Вік­тор Ло­зин­ський...

Доля кожного з тих, від кого відверталися колеги, складалася по-різному. Однак коли у стінах Верховної Ради питання про позбавлення недоторканності виникає знову, до нього неодмінно прикута просто-таки шалена увага.
Так сталося і цього разу під час розгляду подання Генеральної прокуратури щодо притягнення до кримінальної відповідальності народних обранців Сергія Клюєва — брата екс-глави Адміністрації Віктора Януковича Андрія Клюєва та Сергія Мельничука — колишнього командира батальйону «Айдар».

При­зна­чен­ня ко­лиш­ньо­го пре­зи­ден­та Гру­зії Мі­ха­їла Са­акаш­ві­лі ке­рів­ни­ком Оде­ської об­лас­ті спри­чи­ни­ло справ­жні­сінь­кий дис­ку­сій­ний шквал в Ук­раї­ні. Ко­лиш­ній ке­рів­ник од­нієї з най­більш друж­ніх нам дер­жав от­ри­мав від пор­ції за­хоп­ле­них від­гу­ків до від­вер­то­го скеп­ти­циз­му. Єди­не, в чо­му со­лі­дар­ні прак­тич­но всі: крок Пре­зи­ден­та Пет­ра По­ро­шен­ка, кот­рий зро­бив та­ке при­зна­чен­ня, яв­но не­стан­дарт­ний і по­тре­бує що­най­мен­ше при­скіп­ли­вої ува­ги до но­во­го кер­ма­ни­ча Оде­щи­ни.

Справді, в новітній історії Незалежної України ще не було випадків, коли б колишній очільник іншої держави переходив «на службу» українському народу. Серед дотепників навіть почали поширюватися жарти, мовляв, у разі успішного керівництва Одеською областю паном Саакашвілі на повному серйозі слід подумати над цілою низкою інших несподіваних призначень. Зокрема, екс-президентові Польщі Александру Квасьневському варто очікувати пропозиції очолити Львівщину, а колишньому главі Румунії Траяну Басеску — Буковину...