Суспільство
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
Четвер Квiтень 25, 2024

Шановні читачі! 15 червня 2018 року газеті "Демократична Україна"

(до жовтня 1991р. - "Радянська Україна") виповнилося 100 років!

 

П'ятниця, 05 Червень 2015 01:19

Свято, яке завжди з тобою

Rate this item
(0 votes)

6 ЧЕРВНЯ — ДЕНЬ ЖУРНАЛІСТА

Скіль­ки се­бе пам’­ятаю, День пре­си зав­жди був свя­том у на­шо­му до­мі. Не менш зна­чу­щим, ніж Но­вий рік або Ве­лик­день. Уран­ці з кух­ні до­но­сив­ся аро­мат­ний за­пах сві­жо­зме­ле­ної бать­ком ка­ви і ба­бу­си­них пи­ро­гів як да­ни­на ви­знан­ня тес­тю, з яким у неї в ін­ші дні бу­ли не­прос­ті сто­сун­ки.

Нагадаю, колись 5 травня було святом радянської преси, втім, іншої на теренах нашої батьківщини тоді й не спостерігалося. А ще цю дату тато сам собі вибрав за день народження. І це, напевне, був єдиний подарунок, що йому, дитбудинківцю, радянська влада видала від усього серця — самостійно обрати день, коли ти з’явився на світ. Адже лікарі та вихователі дитбудинку визначали рік народження своїм підопічним на око (бо документів у більшості вихованців не було), а от право обрати дату народження віддавали дітлахам на відкуп.

Так юнкор Митя Шлапак і визначив для себе День преси як особисте свято. І не помилився — він обрав не просто червоний день календаря, а й долю. Став журналістом, мабуть, не найгіршим, оскільки кияни старшого віку і досі пам’ятають часи, коли дуже популярна в ті часи газета «Вечірній Київ» асоціювалася з іменем її головного редактора — Дмитра Шлапака.
Та що це я все про особисте, так би мовити, адже журналістика — справа архіважлива і, безумовно, перш за все — суспільна, а День журналіста, звичайно, стосується всіх. І тих, хто пише, і тих, хто читає. Словом, це свято спільне і водночас професійне.
Нині ми відзначаємо його по-новому, чи то пак не 5-го, а 6-го, і не у травні, а в червні, що невипадково. Датою святкування визначено 6 червня — день, коли в 1992 році Спілку журналістів України було прийнято до Міжнародної федерації журналістів. Свято було встановлено 25 травня 1994 року Указом Президента України на підтримку ініціативи делегатів I Всеукраїнського з’їзду редакторів газет і журналів.
День журналіста — це не тільки свято працівників засобів масової інформації. Це свято загальнонародне, тому що важко уявити сучасне суспільство без інформації, без засобів її передачі, без професійного погляду на події та факти нашого життя.
Хто ж не чув звичного визначення професії військового: «Є така професія — Батьківщину захищати!» Так от, мені здається, якщо визначати нашу, журналістську, можна з упевненістю сказати: «Є така професія — захищати людину!» Звучить трохи пафосно, зате правильно по суті. І зараз, як багато років тому, в редакції газет і журналів, радіо і ТБ йдуть листи та звернення з проханням допомогти, розібратися, звернути увагу громадськості, захистити від свавілля чиновників і неправедних суддів. Помічено, що до журналістів звертаються тоді, коли вже всі стандартні засоби для захисту своїх прав випробувані. І часто це дає результат, а ЗМІ проявляють себе як справжня четверта влада.
Іноді це дорого обходиться журналістам — не тільки втратою «хлібного» місця, переслідуваннями з боку можновладців, а й передчасним відходом із життя.
Напевне, невипадково серед найнебезпечніших професій журналістика — у першій трійці, на думку соціологів. А ще вона й одна з найбільш невдячних, чи що. Адже як тільки не лають нашого брата: і «журналюги продажні», і «збрешуть — недорого візьмуть», і заради сенсації гучної «не пошкодують рідного батька». Епітети ж, якими нагороджують «писак» у соцмережах, навіть повторювати не беруся — вони відверто не для друку.
Можна подумати, що саме серед журналістів найбільше негідників і зрадників, брехунів і хабарників... Утім, не будемо засмучуватися, напевне, серед працівників ЗМІ відсоток негативних персонажів не більший, ніж серед нехлюїв-сантехніків, злодійкуватих чиновників або безвідповідальних лікарів. Просто завжди вони на виду, просто робота у них така — бути в гущині громадських битв, на передовій політичних змагань, на стику різних економічних інтересів кланів та груп. Деякі не витримують напруження, але таких, повірте, зовсім небагато. Більшість же тихо, спокійно і з гідністю виконують свій обов’язок, пам’ятаючи, що слово — зброя, і користуватися ним потрібно на благо.
Коли запитують, що визначає справжнього журналіста, то відповіді звучать різні: талант, оперативність, комунікабельність тощо. Можливо, все це так, але головне, по-моєму, — небайдужість до чужого горя, чужих проблем і труднощів. Якщо не хвилює тебе, що ображають матерів-одиначок, обкрадають дітей-сиріт, тиснуть на громадських активістів, обманюють пенсіонерів, то не берися писати про це. Холодний байдужий профі не здатний зачепити й читача, а отже, й не приверне уваги суспільства, тобто ефект буде невеликий, користі від таких виступів — мізер.
Нині у нашому домі біда, нині у нашому домі — війна. І перевірку на міцність проходять не тільки армійці та добровольці, волонтери й трударі тилу, а й ми, журналісти, не маємо права забувати, що кожне слово в ефірі чи на газетній шпальті має бити в ціль — по ворогу. Зараз не час для благодушності і філософських міркувань, нині на порядку денному — бути чи не бути Україні. І наша відповідь одна: слава Україні!
Ярослав ШЛАПАК, Укрынформ

Останнi новини


Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».