Суспільство
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
Четвер Травень 06, 2021

Шановні читачі! 15 червня 2018 року газеті "Демократична Україна"

(до жовтня 1991р. - "Радянська Україна") виповнилося 100 років!

 

П'ятниця, 05 Червень 2015 00:02

Ти одесит, Міша...

Rate this item
(0 votes)

При­зна­чен­ня ко­лиш­ньо­го пре­зи­ден­та Гру­зії Мі­ха­їла Са­акаш­ві­лі ке­рів­ни­ком Оде­ської об­лас­ті спри­чи­ни­ло справ­жні­сінь­кий дис­ку­сій­ний шквал в Ук­раї­ні. Ко­лиш­ній ке­рів­ник од­нієї з най­більш друж­ніх нам дер­жав от­ри­мав від пор­ції за­хоп­ле­них від­гу­ків до від­вер­то­го скеп­ти­циз­му. Єди­не, в чо­му со­лі­дар­ні прак­тич­но всі: крок Пре­зи­ден­та Пет­ра По­ро­шен­ка, кот­рий зро­бив та­ке при­зна­чен­ня, яв­но не­стан­дарт­ний і по­тре­бує що­най­мен­ше при­скіп­ли­вої ува­ги до но­во­го кер­ма­ни­ча Оде­щи­ни.

Справді, в новітній історії Незалежної України ще не було випадків, коли б колишній очільник іншої держави переходив «на службу» українському народу. Серед дотепників навіть почали поширюватися жарти, мовляв, у разі успішного керівництва Одеською областю паном Саакашвілі на повному серйозі слід подумати над цілою низкою інших несподіваних призначень. Зокрема, екс-президентові Польщі Александру Квасьневському варто очікувати пропозиції очолити Львівщину, а колишньому главі Румунії Траяну Басеску — Буковину...


Якщо ж серйозно, то, окрім основних версій із приводу одеського призначення, котрі от уже цілий тиждень обговорюються в політологічних колах, впадає у вічі й той факт, що прихід Міхаїла Саакашвілі в Україну неабияк реанімує пострадянські зв’язки. Зрештою, саме в часи СРСР абсолютно не було дивним, коли певною територією однієї з братніх республік керував виходець зовсім іншої національності.
Але й цей умовний екскурс у минуле залишається тільки штрихом, хоча й доволі яскравим і мало поміченим. Ключові ж тези, пов’язані з несподіваним призначенням екс-президента Грузії на високу посаду в Україні, здебільшого пов’язані з цілою низкою прогнозів та дискусій.
Перша і найголовніша зводиться до того, чи вдасться Міхаїлу Саакашвілі забезпечити умовне «одеське диво» на рівні, не нижчому за диво грузинське? Найприскіпливіші дослідники навіть підрахували, що згідно з офіційними даними на території Одещини нині проживає приблизно два мільйона 400 тисяч мешканців. Це всього на два мільйона менше, ніж мешканців Грузії. Більше того, Одеська область є найбільшим українським регіоном за територією і найбільш строката етнічно. Відтак Міхаїл Саакашвілі буцімто отримав найбільш наближені умови роботи до тих, з котрими йому доводилося стикатися в часи його перебування при владі у себе на батьківщині.
Звісно, це зовсім не означає, що шлях до потенційного успіху для екс-президента Грузії буде встелено трояндами. Вочевидь, він і сам це чудово розуміє, адже раніше Саакашвілі уже пропонували інші високі посади, зокрема і в українському уряді, і тоді він послідовно відмовлявся змінювати грузинське громадянство на українське.
Нині ж колишній грузинський очільник помітив для себе щось таке, що дало йому підстави отримати новий паспорт. Чимало спостерігачів схильні вважати, що ініціатором призначення був не стільки Президент Петро Порошенко, скільки сам Міхаїл Саакашвілі. Він і так уже досить довго мешкає в Україні. А от про повернення до Грузії йому поки що не доводиться навіть задумуватися, оскільки на батьківщині на екс-президента очікують переслідування і в’язниця.
До речі, саме цей факт не дозволяє тепер багатьом українцям сприймати похід пана Саакашвілі у владу належним чином. Справи, порушені проти екс-президента у Грузії, помножені на магічну силу кремлівської пропаганди, роблять Саакашвілі в очах певної категорії громадян України негідним високої посади.
Такий спосіб мислення є не чим іншим, як ще одним пострадянським синдромом. Зрештою, проведені грузинські реформи виявилися настільки ефективними, що їхні результати продовжують діяти навіть зараз, коли Саакашвілі позбувся президентських регалій понад два з половиною роки тому.
Що ж до позиції нинішнього офіційного Тбілісі, то навіть попри негативну реакцію на призначення Саакашвілі там уже кілька разів наголосили: на двосторонні українсько-грузинські відносини воно не вплине. І це також залишається вельми промовистим фактом.
Якими будуть нові реформи по-одеськи, ми, вочевидь, матимемо змогу побачити уже найближчим часом. Але навіть сьогодні експерти схильні вважати, що українська Перлина біля моря стане для Міхаїла Саакашвілі лише першим етапом до його нового сходження.
У багатьох державах Євросоюзу серед політиків перших величин популярною є практика вибудовування такої собі подвійної кар’єри. Себто після досягнення успіхів у себе на батьківщині державні діячі починають шукати себе в ієрархії ЄС. Подібних прикладів — сила-силенна, а найсвіжіший — Дональд Туск на посаді голови Європейської Ради. Нагадаємо, цю посаду відомий польський діяч обійняв після тривалого перебування на чолі уряду наших західних сусідів.
Грузія, як і Україна, поки що залишаються партнерами Європейського Союзу. Тому тутешні політики не мають навіть теоретичної можливості продовжувати свою кар’єру в офіційних структурах ЄС. От і виходить, що Міхаїл Саакашвілі, по суті, започаткував новий тип міждержавного персонального співробітництва.
Саме тому чимало українських політологів схильні прогнозувати, що з часом екс-президент Грузії може претендувати на посаду прем’єр-міністра нашої держави. Зрозуміло, що подібні дискусії ризикують призвести до нової хвилі загострень на владному Олімпі. Зрештою, при всіх претензіях, що сьогодні висловлюються до Кабінету Міністрів (як у парламентських стінах, так і загалом у суспільстві), відверто про можливу відставку Арсенія Яценюка ніхто не заявляє.
Нинішній владний симбіоз — достатньо крихкий. Пропрезидентська та пропрем’єрська команди хоча й не ворогують відкрито, однак подекуди позирають одна на одну доволі насторожено. За таких умов поява можливого прямого конкурента для Арсенія Яценюка може ще більше ускладнити ситуацію.
До речі, розглядати Міхаїла Саакашвілі виключно як своєрідного миротворця, мабуть, також не варто. Достатньо пригадати, що на зорі його приходу до влади в Грузії він спирався на підтримку тодішнього спікера грузинського парламенту Ніно Бурджанадзе. Згодом непорозуміння між двома політиками призвело до відкритої ворожнечі.
Власне, Україна також має подібний нерадісний досвід — президента Віктора Ющенка та прем’єр-міністра Юлію Тимошенко. І саме цей факт, хоч як це дивно на перший погляд, налаштовує на певний оптимізм стосовно нашого майбутнього. Ну не можуть представники двох націй одночасно наступити на одні й ті самі політичні граблі! Українсько-грузинський владний симбіоз, підкріплений спільними загрозами з боку російських агресорів, усе ж таки здатен досягти успіху. І нехай станеться так, щоб мешканці Одещини відчули це на собі першими.
Ярослав ГАЛАТА

Останнi новини


Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».