Насамперед, демократична децентралізація (або політична) — це передання повноважень від державного управління до місцевого самоврядування. Її неможливо здійснювати без адміністративної децентралізації (або деконцентралізації), коли із центральної влади повноваження передаються до місцевих органів.
Одночасно треба здійснювати й ресурсну децентралізацію (або економічну), яка пов’язана з передачею економічної відповідальності від держави до суб’єктів господарювання, котрих залучають до вирішення питань місцевого значення. І останнє — це фінансова децентралізація, що передбачає чітке закріплення фінансових надходжень до місцевих бюджетів (вони вже помалу надходять у регіони).
Серед основних змін — запровадження трирівневої системи адміністративно-територіального устрою: регіон, район, громада.
— У нас дуже складна адміністративно-територіальна система, що має п’ять рівнів з підрівнями, — пояснює Валентина Мамонова. — Проте виникають сумніви стосовно тези про регіони, адже це ті ж самі області. Навряд чи є сенс їх перейменовувати. Доцільно залишити області і запровадити регіональний, районний і місцевий рівні, де регіональний рівень буде представлений областями. Це дасть змогу застосовувати у законодавстві поняття «регіон, регіональний».
На думку професора, спірним є визначення громади, адже громада, зауважує Валентина Мамонова — це люди, а не адміністративно-територіальна одиниця. Також у законодавстві зникає поняття «територіальна громада», натомість є «житель громади».
— Житель — це людина, яка живе сама для себе, а громада — це громадяни, які щось роблять для розвитку території, на якій живуть, активно впливають на суспільні процеси, — вважає науковець.
Тисяча мешканців — ще не місто
Не влаштовує експертів і невпорядкованість класифікації сіл, селищ і міст, бо через це виникає диспропорція.
— Міста є мільйонні і півторамільйонні, як Одеса, Харків. Тобто обсяг повноважень, установлених Конституцією і Законом «Про місцеве самоврядування» однаковий, а ресурсні можливості для реалізації обсягів повноважень різні, — пояснює професор. — Не можна порівнювати ресурси Харкова і, приміром, міста Угнів Львівської області з населенням близько тисячі осіб. Аналогічна проблема і з районами, адже деякі з них, як Харківський, — найбільший в Україні, має населення близько двохсот тисяч, а, приміром, Коломацький має всього лише близько восьми тисяч осіб.
Є у вітчизняному територіальному устрої ще одна вада, яка потребує вирішення, — це коли на території одного населеного пункту розташований інший зі своїми органами місцевого самоврядування. Не знайшлося у змінах до Конституції і пункту, який вирішить проблему щодо тих територіальних одиниць, які є де-факто, а де-юре не існують (насамперед, це селища міського типу).
Стосовно ресурсів, необхідних для розвитку місцевих громад, у Законі «Про місцеве самоврядування в Україні» і Конституції записано, що повноваження органів місцевого самоврядування мають бути забезпечені фінансовими ресурсами в повному обсязі. На думку експертів, треба, щоб ця норма виконувалась, і не було таких ситуацій, коли делеговані повноваження виконуються не повністю.
— Приміром, у 2012 році питома вага власних доходів органів місцевого самоврядування, котрі спрямовувалися на реалізацію делегованих повноважень, становила 42%, — пояснює науковець. — І нині така ситуація залишається не вирішеною.
— Головне, що має бути чітко визначено у майбутній Конституції, — вважає голова Харківської обласної ради Сергій Чернов, — це відповідальність за власні делеговані повноваження та ресурси. Україна пройшла непростий шлях, але за цей час «перемогли» за кількістю і за якістю законодавчі акти, спрямовані якраз на централізацію влади, ресурсів і управління. Тому нині маємо перекинуту піраміду, яка стримує розвиток ринкової економіки і демократії.
На думку голови обласної ради С. Чернова, передовсім, має бути проведена реформа місцевого самоврядування і територіальної організації влади, а потім — медична, освітянська та інші.
З цього приводу варто не тільки прислухатись, а й долучитися до думок видатного митрополита Андрея Шептицького, висловлених ним багато років тому, які нині особливо актуальні. Наведемо чи не найбільш важливі.
«Ідеалом нашого національного життя, — вважав митрополит, — є наша рідна всеукраїнська хата-батьківщина. Завдання українського народу полягає в тому, аби створити такі суспільно-християнські обставини, які б дали змогу громадянам облаштувати правдиве і стале щастя та мали досить внутрішньої сили, щоб побороти відцентрові тенденції і успішно захищати межі від зовнішніх ворогів. Боже проведіння дасть змогу українському народові виконати його природне право — вибрати собі й установити форму управи своєї рідної хати-України.
Хто хоче бути великим, нехай буде слугою, а хто хоче бути першим, нехай буде рабом. Єдність нашої хати-держави має бути одним організмом. Крім мови, конституційним елементом національності має бути воля громадян, об’єднаних в одну організацію. Ясно, як на долоні, що рідна хата не постане, якщо не буде українського моноліту».
Як обійтись без бюджетів і субвенцій?
Скорочення видатків державного бюджету на розвиток сіл і містечок — не привід запастися терпінням і чекати кращих часів. Відремонтувати занедбаний клуб, зробити вуличне освітлення чи перевести школу на альтернативне економне опалення можна і без державних коштів, яких нині бракує. Шукати можливості для реалізації проектів, орієнтованих на розвиток регіону, району чи міста в умовах кризи особливо актуально. Головне — знати свої можливості і вміти ними користуватися.
Один із ефективних способів залучення коштів — це отримання міжнародної технічної допомоги (МТД), яку в рамках міжнародного партнерства з Україною надають донори — уряди низки держав, міжнародні організації. Як їх отримати, аби активніше вирішувати проблеми децентралізації влади та посилити роль органів місцевого самоврядування?
Як повідомила заступник губернатора Харківської області Юлія Світлична, в області працює низка регіональних центрів із залучення МТД. Депутат Харківської районної ради Михайло Третяк, який працює з програмами донорів не один рік, розповів, що міжнародна технічна допомога заходить до України через державні проекти, і надають її на основі міжнародних договорів. Не слід забувати, що кожен із міжнародних донорів має ще й свій сайт і сторінки у соціальних мережах, які теж можна моніторити. Створено й окремі структури, які популяризують донорські проекти — це ресурсний «Гурт», портал «Громадський простір» та інші.
Перед тим, як подавати проектну заявку на конкурс, необхідно добре вивчити його умови, радить керівник проектів з «Інституту соціальної політики регіону» Олег Кулінич. Найчастіше донори працюють з окремими країнами, регіонами.
— Майже завжди донор указує, що підтримує екологію чи енергоефективність, культуру, ЗМІ, молодіжні проекти, соціальну проблематику, — пояснює Олег Кулінич.
Як розповіли фахівці, органам державної влади гроші дають неохоче. Більш жваво донори працюють з органами місцевого самоврядування, навчальними закладами, громадськими організаціями.
— Це пов’язано з тим, що у нас поганий імідж органів державної влади, складна звітність, внутрішні проблеми держави, які не дозволяють реалізувати проекти, навіть якщо на них виділені гроші, — пояснив Михайло Третяк.
Фахівці радять розробляти проекти на суму 60–70% від максимального розміру гранту. Має значення і власний внесок. Зокрема, якщо донор зазначає, що мінімальний вклад залучених коштів до бюджету проекту має становити 5–10%, то краще закласти на 10–20% більше.
Михайло Третяк також застеріг щодо масштабності проектів. За його словами, велике МТД на рівні району отримати практично неможливо. Необхідно, щоб у проекті брали участь кілька районів. Будь-якому донору, який заходить на певну територію, потрібне максимальне охоплення. Він прагне, щоб проект охопив якомога більшу кількість людей, які користуються його благами.
Віталій СТЕГНІЙ
