Україна і світ
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
П'ятниця Червень 14, 2024

Шановні читачі! 15 червня 2018 року газеті "Демократична Україна"

(до жовтня 1991р. - "Радянська Україна") виповнилося 100 років!

 

П'ятниця, 19 Вересень 2014 03:00

Росія бореться за впливи на Близькому Сході

Rate this item
(0 votes)

Остан­ні­ми мі­ся­ця­ми за­кор­дон­на по­лі­ти­ка Ро­сії ши­ро­ко ко­мен­тує­ть­ся у кон­тек­сті по­дій в Ук­раї­ні, але ро­сій­ська вла­да про­яв­ляє ак­тив­ність і в ін­ших ре­гіо­нах, у то­му чис­лі на Близь­ко­му Схо­ді. У Ра­ді Без­пе­ки ООН Ро­сія бло­кує всі іні­ці­ати­ви, за­яв­ля­ючи, що це си­рій­ська опо­зи­ція від­по­ві­даль­на за зло­чи­ни, а у її скла­ді до­мі­ну­ють те­ро­рис­тич­ні уг­ру­по­ван­ня.
Крім по­ста­вок зброї, Ро­сія під­три­мує ре­жим у Да­мас­ку вій­сь­ко­ви­ми рад­ни­ка­ми та роз­ві­ду­валь­ною ін­фор­ма­цією. Чо­му Кремль так ак­тив­но під­три­мує дик­та­то­ра? За­над­то ве­ли­ким спро­щен­ням бу­ло б зво­ди­ти від­по­відь до тор­гів­лі зброєю.

Гео­по­лі­тич­ні ам­бі­ції Пу­ті­на

Із приходом до влади у Кремлі у 2000-му Володимир Путін веде закордонну політику з метою зміцнення впливу на Близькому Сході, а його дії мотивуються ностальгією за позицією, яку займав у цьому регіоні Радянський Союз. Російська дипломатія прагне показати мусульманам Росії свою зацікавленість проблемами ісламського світу. Стратегія Путіна полягає у підкреслюванні особливої позиції Росії як мосту між Заходом й ісламським світом.


Москва неодноразово старалася діяти в ролі посередника у конфліктах, зокрема намагаючись, як правило невдало, запобігти поваленню її союзників: Саддама Хусейна в Іраку чи лівійського диктатора Муаммара Каддафі. Підтримка Росією президента Сирії Башара Асада зустрілась із міжнародною критикою, чим Росія сильно послабила свої позиції.
Москва після палестинських парламентських виборів у 2006 році включилась у діалог між Іраном і ХАМАСом і навіть між ХАМАСом і президентом Палестинської автономії Махмудом Аббасом (він захищав дисертацію у Москві). Але дії Кремля часто суперечливі.
З одного боку, Росія намагалася розвивати нормальні відносини з «Братами-мусульманами» в Єгипті, а з іншого — не підтримує сирійського відповідника, який бере участь у громадянській війні проти Асада. У листопаді 2012 року Путін запросив у Москву Мухаммада Мурсі, а в цей саме час Верховний Суд Росії визнав «Братів-мусульман» терористичною організацією, яка загрожує безпеці Росії.
Багато публіцистів вважають вибух «Арабської весни» переломом, який завершив еру радянсько-арабських відносин. Москва мусить відійти від спроб збереження радянського спадку і опрацювати нову стратегію з огляду на обставини, які принесла «Арабська весна», оскільки після неї вплив Росії на Близькому Сході зменшився ще більше.
Спочатку Кремль вважав «Арабську весну» спеціально запланованими західними країнами подіями з метою ослаблення впливу Москви у регіоні. Лише у 2013 році у Росії почали поступово ставитися до арабських революцій як до бажання повернення до цивілізаційних джерел, а російські аналітики визнали «Арабську весну» суспільно-економічним відродженням суспільства з урахуванням ісламських цінностей.


Ба­га­то по­лі­ти­ки, малоеко­но­мі­ки
Реальні економічні зв’язки Росії з країнами Близького Сходу мають невелике значення для обох сторін. Країни Перської затоки та Алжир конкурують із Росією у видобутку газу і ставляться до неї виключно як до опонента Близького Сходу. Москва пробувала співпрацювати у цьому напрямку, пропонуючи у 2009 році створення організації країн — експортерів газу на зразок OPEC, але її задум не здобув підтримки потенційних партнерів.
Попри активні дипломатичні дії у 2005–2007 роках і численні зустрічі Путіна з арабськими лідерами не вдалося підписати низки запропонованих економічних угод, у тому числі договору із Саудівською Аравією про будівництво залізничної лінії. Внаслідок «Арабської весни» багато російських економічних суб’єктів утратили свої ринки збуту в регіоні.
Економічні зв’язки Москви з Каїром мінімальні, оскільки Єгипет підтримує сильні зв’язки з монархіями Перської затоки. Подібно виглядають відносини з іншими країнами регіону. Економічні відносини із Саудівською Аравією практично відсутні ще з часів Радянського Союзу, відтоді обидві країни не підписали жодного серйозного контракту.
Утім, Росія намагається зберегти військову і політичну присутність у регіоні. У зв’язку з кривавими протестами, які прокотилися Лівією у 2011 році, Москва опинилася між пріснопам’ятним молотом і ковадлом. З одного боку, вона прагнула утримати при владі свого союзника Каддафі, а з іншого — перебувала під величезним тиском західних потуг, які підтримували заколотників. Кремль прагнув запобігти європейській інтервенції, блокуючи численні резолюції в Раді Безпеки ООН.
Врешті Москва піддалася міжнародному тиску і 26 лютого 2011 року приєдналася до ембарго на поставки зброї в Лівію, а у березні того самого року утрималася від голосування щодо зони заборони польотів над Лівією, і це дозволило силам НАТО провести військову операцію. У червні 2011 року Москва намагалася переконати Каддафі піти у відставку, але вже було запізно. Новий лівійський уряд не дотримується контрактів на рівні 4–6 млрд доларів, підписаних Каддафі з росіянами.


Остан­ній парт­нер уре­гіо­ні
Після смерті Муаммара Каддафі у Москви залишився тільки один серйозний партнер на Близькому Сході — Башар Асад. Сирія може розраховувати на підтримку Росії, для якої вона — один із найбільших імпортерів зброї. Попри тиск США та звернення міжнародної громадськості у початковий період громадянської війни Дамаску поставлялися чергові партії замовленого озброєння. На користь Асада говорить той факт, що в інтересах Москви є збереження лояльного уряду на Близькому Сході.
Зі стратегічної точки зору росіяни не можуть собі дозволити втрату останнього союзника у цьому регіоні світу. У сирійському порту Тартус перебуває єдина поза територією колишнього СРСР база російського ВМФ. Судна, які там є, мають безпосередній доступ до басейну Середземного моря.
Протягом минулого десятиріччя, коли Росія поліпшила свою міжнародну позицію, експорт зброї у Сирію різко виріс. Між 2007-м і 2011-м роками імпорт із Росії становив 78% усього сирійського імпорту зброї (дані Стокгольмського міжнародного інституту проблем миру, SIPRI). Другою країною за обсягом поставленої Асаду зброї в цей же період стала Білорусь, на яку припадало 17% сирійського імпорту. Ізольований режим Лукашенка у Мінську не здатний вести незалежну політику поставок зброї і продає радше російські системи озброєння у координації зі своїми російськими партнерами.
Отже, 95% сирійського імпорту зброї походить від Росії і її сателітів. Решта імпорту зброї, на думку SIPRI, походить з Ірану, при цьому іранці постачають головним чином російські системи озброєння. Належить сказати про позицію Сирійської вільної армії, яка після повалення Асада обіцяє відмовитися від закупівлі зброї у Росії.
Економічні інтереси Москви в Сирії не обмежуються сферою експорту зброї. Російські фірми міцно пов’язані з інфраструктурними проектами та експлуатацією нафти і природного газу. У 2009 році повна вартість інвестицій у Сирії становила 19,4 млрд доларів.


Страх перед радикалізмом
Суттєвою проблемою для Москви є поширення досвіду повалення диктаторів на схід від Європи. Володимир Путін боїться експансії ісламізму на Північний Кавказ і у Центральну Азію. Джерелом радикалізму є Ісламська Держава, яка контролює все нові території в Іраку і Сирії. Зрозуміло, що нальоти американської авіації не розв’яжуть проблеми, не затримають поширення джихаду і навіть будуть стимулювати зростання прихильників Ісламської Держави.
Це — проблема, яку не вирішить жодна група західних союзників. Ісламська Держава є катаклізмом, поширенню якого мають запобігти регіональні лідери у ширшій коаліції із західними державами, у тому числі з Росією, а також здійснити вибір між більшим і меншим злом, причому тим меншим злом буде уряд Асада.
Росія може бути корисним партнером у проведенні антитерористичних операцій у Сирії. Міжнародна спільнота мусить зрозуміти, що справжню загрозу стабільності міжнародної системи становлять екстремісти з Ісламської Держави з великою мережею прихильників у всьому світі.
Єв­ген ПЕТ­РЕН­КО

Останнi новини


Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».