Суспільство
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
Недiля Липень 25, 2021

Шановні читачі! 15 червня 2018 року газеті "Демократична Україна"

(до жовтня 1991р. - "Радянська Україна") виповнилося 100 років!

 

П'ятниця, 26 Вересень 2014 03:00

Вибори-2014: на старт викликаються...

Rate this item
(0 votes)

До дня про­ве­ден­ня по­за­чер­го­вих пар­ла­мент­ських ви­бо­рів за­ли­шив­ся рів­но мі­сяць. Од­нак, вра­хо­ву­ючи над­зви­чай­но стис­лі тер­мі­ни ни­ніш­ньої ви­бор­чої кам­па­нії, ще й до­сі не­ві­до­мо оста­точ­ної кіль­ко­сті учас­ни­ків «фі­наль­но­го за­бі­гу» до Вер­хов­ної Ра­ди. Крап­ку в цьо­му про­це­сі Цен­траль­на ви­бор­ча ко­мі­сія має по­ста­ви­ти на­ступ­но­го вів­тор­ка — 30 ве­рес­ня.

Утім, деякі висновки кампанії можна починати робити вже тепер. Скажімо, станом на вчорашній ранок було достеменно відомо поіменні списки дев’яти політичних партій, котрі вирішили податися на вибори. Списками декотрих партій із цієї «дев’ятки» ми й розпочнемо наш передвиборчий аналіз-2014. Отже...

 

«Бать­ків­щи­на»

Багаторічний лідер симпатій проєвропейськи налаштованих виборців цього разу вніс до свого списку 215 претендентів на здобуття депутатських мандатів. Тобто на десять менше, ніж теоретично можна отримати за партійними списками. Така «скромність» навряд чи пов’язана зі зменшенням амбіцій незмінної лідерки цієї політичної сили Юлії Тимошенко. Вочевидь, нині в політикумі просто не модно заповнювати передвиборчі списки «по вінця», адже з дев’яти партійних пошукачів депутатського щастя, офіційно зареєстрованих на сьогодні, жоден не подав до ЦВК список із 225 претендентів.
Уперше з 2002 року (коли в Україні почали обирати депутатів за партійними списками) Юлія Тимошенко не очолює список своєї політичної сили. Факторів, які сприяли такому політичному феномену, вочевидь, вистачає. Скажімо, недавній вихід із «Батьківщини» великої групи відомих політиків на чолі з Прем’єр-міністром Арсенієм Яценюком та спікером Олександром Турчиновим також не в останню чергу стався через внутрішні дискусії щодо лідерства.
Ще на передвиборчому з’їзді «Батьківщини» було вирішено поставити першим номером списку українську льотчицю-героїню Надію Савченко, яка нині перебуває в російському полоні, і котрій саме в ці дні російська «феміда» призначила примусову психіатричну експертизу.
Хтозна, можливо цим рішенням агресор зробив для «Батьківщини» більше, ніж будь-які передвиборчі вояжі Юлії Тимошенко Україною. А ще — поява прізвища Надії Савченко під першим номером списку саме цієї партії ніби прокладає певний місток із минулого. Пригадується, два роки тому, напередодні попередніх виборів до Верховної Ради, першою була сама Юлія Володимирівна — на той час заґратована бранка режиму Віктора Януковича. Різниця лише в тому, що саму Тимошенко ЦВК тоді реєструвати кандидатом у депутати відмовився, тоді як до Надії Савченко в центрального органу, котрий відповідає за проведення виборів, запитань немає.
Сама Юлія Тимошенко має чудову нагоду повернутися до Верховної Ради після семирічної перерви. Востаннє вона обиралася до парламенту 30 вересня 2007 року також на дострокових виборах. Після того в її біографії була величезна кількість драматичних подій. Це — і прем’єрство, котре більшість аналітиків іменували не інакше, як постійною боротьбою з тодішнім президентом Віктором Ющенком; і програш на президентських виборах-2010; і сумнівна відставка з посади прем’єра руками депутатського корпусу, котрий поспішав переформатуватися під нову владу; і численні гоніння, що завершилися ув’язненням; і звільнення, яке, попри величезні сподівання пані Тимошенко, так і не стало для неї тріумфальним поверненням на перші ролі в українському політикумі...
Нині Юлія Тимошенко після кількамісячної паузи знову веде активну політику. На жаль, її риторика далеко не завжди конструктивна. Скажімо, на одному з останніх прямих ефірів вона навіть дозволила собі заявити, буцімто Угода про асоціацію між Україною та Євросоюзом... досі не ратифікована.
Досить критично щодо чинної влади налаштована й більшість інших кандидатів у депутати від «Батьківщини». Навіть попри те, що список цієї політичної сили значно модифікований, порівняно з попередніми виборчими кампаніями. З найпослідовніших старих перевірених «бійців» тут залишилося не так уже й багато імен.
Передусім, це — Сергій Соболєв (№ 4), нинішній керівник парламентської фракції «Батьківщини»; Григорій Немиря (№ 7), голова Комітету Верховної Ради з питань європейської інтеграції; Ігор Жданов (№ 10), президент аналітичного центру «Відкрита політика»; Борис Тарасюк (№ 12), багаторічний міністр закордонних справ України і колишній лідер Народного руху; Андрій Кожем’якін (№ 13), голова Комітету ВР з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності; Іван Кириленко (№ 14), чи не найдавніший соратник Юлії Тимошенко ще по її дніпропетровському періоду, котрого сама лідерка «Батьківщини» свого часу називала наставником у політиці; Сергій Власенко (№ 15), адвокат Тимошенко часів її перебування за ґратами; Олександра Кужель (№ 16), голова Комітету ВР з питань регуляторної політики та підприємництва; Андрій Шевченко (№ 20), колишній журналіст і колишній керівник Комітету ВР із питань свободи слова в парламенті минулого скликання...
Серед нових облич «Батьківщини», окрім Надії Савченко, найбільше привертають увагу постаті громадських активістів Ігоря Луценка (№ 3) та Альони Шкрум (№ 5). Обоє здобули популярність у часи Революції гідності і, треба так розуміти, керівництво «Батьківщини» сподівається, що така свіжа кров дозволить партії згуртувати навколо себе якомога більше прихильників. Хоча на перші ролі політична сила, очолювана Юлією Тимошенко, найближчим часом, вочевидь, таки не підніметься.
Саме тому під питанням залишається потрапляння до наступного парламенту таких знаних «бійців» «Батьківщини», як Андрій Сенченко (№ 32), Андрій Павловський (№ 34), Валерій Сушкевич (№ 38). Десь на межі проходження може бути й Ірина Веригіна (№ 41), котра ще донедавна виконувала обов’язки голови Луганської обласної державної адміністрації. Та й нині, після призначення на цю посаду Геннадія Москаля, залишається працювати його першим заступником.


«На­род­ний фронт»
Значно більше представників влади у списку колишніх активістів «Батьківщини», котрі, не знайшовши остаточного порозуміння з Юлією Тимошенко, подалися у вільне політичне плавання. Прем’єр-міністр Арсеній Яценюк вдруге за останні п’ять років очолив силу, в назві якої фігурує слово «Фронт» (пригадуєте, його «Фронт змін» напередодні президентської кампанії-2010?).
Тепер Арсеній Петрович веде до перемоги 222 членів свого виборчого списку. Хоча, згідно із соціологічними дослідженнями, до парламенту реально можуть потрапити десь 30–35 достойників. У «Народному фронті» (нарівні з пропрезидентським блоком, про який — у наступному числі) чи не найбільше персоналій, здатних і після парламентських виборів повернутися у виконавчу владу. Відтак список може суттєво «просунутися»...
Загалом першу «двадцятку» «Народного фронту» умовно можна поділити на дві частини. Перша — це представники влади (колишні й нинішні). Окрім самого Арсенія Яценюка, тут «виблискують» такі імена, як Голова Верховної Ради Олександр Турчинов (№ 3). Уперше від 2002-го Турчинов іде на вибори окремо від Юлії Тимошенко. Але, водночас, уперше в житті — з настільки високої посади.
Четвертий номер списку «Фронту змін» — Андрій Парубій, людина, котра ще зовсім недавно обіймала посаду секретаря Ради національної безпеки та оборони. Цікаво, що після його відставки з цієї посади вона так і залишається вакантною.
Під номером 8 до парламенту від «Народного фронту» йде депутат з багаторічним стажем В’ячеслав Кириленко, чиє входження до прем’єрсько-спікерського політичного проекту, фактично, поховало його власний — «За Україну!», створений за часів розбрату в лавах «Нашої України» Віктора Ющенка.
Міністр внутрішніх справ Арсен Аваков балотується під шостим номером; його колега по Кабінету Міністрів, міністр юстиції Павло Петренко — № 11; один з найактивніших колишніх «батьківщинівців» Сергій Пашинський — 12-й; міністр праці та соціальної політики Людмила Денісова — № 15...
Громадських активістів і добровольців, чиї імена міцно асоціюються з Революцією гідності та бойовими діями на Сході України, у списку «Народного фронту» також не бракує, що робить цю політичну силу потенційно доволі привабливою для виборців. Погляньте самі: Тетяна Чорновол, котра упродовж своєї журналістської кар’єри викрила багатьох нечистих на руку можновладців, іде під другим номером.
З приводу участі пишучої братії у виборах можна написати не одну публікацію. Уже тепер на шпальтах багатьох видань точаться жаркі дискусії: варто чи ні журналістам так масово, як нині, йти в політику?.. Звісно, питання це — дискусійне. Але одне не потребує доведення: за будь-яких обставин «акули пера» у прохідних частинах списків — це набагато краще, ніж колишні водії чи секретарі.
Окрім Тетяни Чорновол, місце в списку «Народного фронту» знайшлося для журналістки Вікторії Сюмар (№ 7). У стислій анкеті, розміщеній на сайті ЦВК, значиться, що вона тимчасово не працює. Однак одразу після повалення Віктора Януковича Вікторія вже встигла відчути смак влади — у період перебування на посаді секретаря РНБО Андрія Парубія вона працювала його заступником.
П’ятий номер у «Народному фронті» — командир спецбатальйону «Миротворець» Андрій Тетерук, а десятий — його колега з добровольчого батальйону «Дніпро-1» Юрій Береза. Таке військове лобі довершує певну цілісність пропрем’єрської політичної сили. Тепер залишається чекати, як її оцінять українські виборці, адже значна їх частина нині вже не обмежується пасивним спогляданням першої п’ятірки політичного списку. Дедалі більше громадян щиро цікавляться тим, хто і що приховано глибше?.. За великим рахунком, фігуранти «Народного фронту» можуть дати відповідь на багато актуальних запитань.


«Громадянська позиція» — «Демальянс»
Якщо політична сила Юлії Тимошенко напередодні виборів, фактично, поділилася на дві впливові частини, то Анатолій Гриценко та Василь Гацько зробили максимум для об’єднання своїх політичних проектів в один.
Щоправда, і в цьому разі пошукачі парламентських мандатів не втекли від спокуси надати своєму новому бренду персонального відтінку. На офіційному сайті Центрвиборчкому об’єднана сила значиться під назвою «Політична партія «Громадянська позиція» (Анатолій Гриценко)».
В усьому ж іншому — потенційні носії депутатських мандатів від цієї сили налаштовують на певний оптимізм. Зрозуміло, що всі 156 зареєстрованих на сьогодні імен депутатами не стануть, але зо три десятка представників партій, що досі жодного разу не були парламентськими, до Верховної Ради зайти можуть.
Сам Анатолій Гриценко не потребує додаткового представлення. Уже багато років він — послідовний опозиціонер. Коли «Батьківщина», за списками якої він потрапив до нинішнього парламенту, опонувала попередній владі, самого Гриценка подекуди називали «опозиціонером до опозиції». Нині ж претензій до тих, хто здобув владу в результаті Революції гідності, у Гриценка ще більше. Переважно — це претензії кадрові.
Враховуючи те, що Анатолій Степанович тривалий час працював міністром оборони, він частенько висловлюється й за ті чи інші корекції ведення антитерористичної операції. Заради справедливості варто сказати, що його критика переважно конструктивна і потребує, як мінімум, детального вивчення.
Лідер молодої партії «Демократичний альянс» Василь Гацько йде другим номером. «Демальянс» уже здивував деяких політологів, коли 25 травня, хоча й зі скрипом, але пробився до Київської міської ради, делегувавши туди двох депутатів. Соціологічні дослідження загальноукраїнського масштабу нині дозволили представникам «Демальянсу» формувати список із «Громадянською позицією» якщо й не на рівних, то, принаймні, не за залишковим принципом. І це — безумовний позитив в українському політикумі.
Загалом список цієї політичної сили — на 90 відсотків доволі перспективні люди, маловідомі широкому загалу. Серед «аксакалів» вітчизняного політичного життя у списку «Громадянської позиції», окрім Анатолія Гриценка, можна побачити хіба що народного депутата багатьох скликань Тараса Стецьківа (№ 7) та юриста Ігоря Пукшина (№ 14), відомого своєю юридичною діяльністю за часів президентства Віктора Ющенка.
Про дії та вчинки решти нам ще належить дізнатися. Наразі ж лише звернемо увагу на молодий вік багатьох політиків-неофітів: Василь Гацько (№ 2) — 1982 року народження; Віталій Шабунін (№ 5) — 1984-го; Наталія Соколенко (№ 13) — 1975-го; Віктор Ткачук (№ 19) — 1983-го... Залишається сподіватися, що ця молода команда жодним чином не повторить сумного досвіду тієї, що з 2006-го по 2010-й нахабно і самовпевнено діяла на столичних теренах. Адже, як правильно зазначив хтось із сучасних спостерігачів: молодий вік — це ще не запорука успіху...
* * *
Виборча кампанія переходить в ендшпіль, і вже в наступному числі ми продовжимо знайомство з тими людьми, котрі цього разу мають намір носити горде звання законотворця. Чи правильніше сказати: хочуть нами керувати?..
Яро­слав ГА­ЛА­ТА

Останнi новини


Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».