Україна і світ
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
П'ятниця Травень 07, 2021

Шановні читачі! 15 червня 2018 року газеті "Демократична Україна"

(до жовтня 1991р. - "Радянська Україна") виповнилося 100 років!

 

П'ятниця, 19 Жовтень 2018 11:00

Слабкість авторитарного режиму

Rate this item
(0 votes)

ТУ­РЕЦЬ­КА КРИ­ЗА — ПРИ­КЛАД ТО­ГО, ЯКИМ НА­СПРАВ­ДІ СЛАБ­КИМ Є ПРАВ­ЛІН­НЯ «СИЛЬ­НОЇ РУ­КИ»

Ту­рець­ка лі­ра де­шев­шає, хо­ча це мо­же бу­ти за­над­то ла­гід­ним ви­зна­чен­ням — з по­чат­ку ро­ку лі­ра втра­ти­ла май­же по­ло­ви­ну своєї вар­то­сті. І хо­ча во­на тро­хи ви­рів­ня­ла па­дін­ня, во­но за­ли­шає­ть­ся ре­корд­ним: ще ві­сім ро­ків то­му за один до­лар мож­на бу­ло от­ри­ма­ти дві лі­ри, ни­ні — май­же шість. Од­нак справж­ньою су­пер­проб­ле­мою для Ту­реч­чи­ни є за­кор­дон­ний борг.

Тут варто повернутися до самого початку правління Ердогана. Партія справедливості і розвитку (ПСР) Ердогана прийшла до влади після найбільшої економічної кризи в історії республіки. Вона виграла, бо обіцяла економічну революцію. І це їй удалося: протягом останніх 16 років ВВП Туреччини збільшився вдвічі, мільйони бідних турків піднялись у середній клас по соціальній драбині.

Туреччина на початку ХХІ століття прославилася завдяки «анатолійським тиграм» — малим і середнім фірмам. Саме завдяки їм Туреччина розвивалась у ті роки в темпі 7–9% ВВП щорічно. І саме економічний успіх став причиною чергових виборчих перемог Ердогана.
Але цей період завершився під час глобальної економічної кризи у 2008 році. Майже одночасно в Туреччині вичерпалися джерела зростання, передовсім дешева робоча сила. Розуміючи це, Ердоган прийняв рішення використати фінансовий допінг.
Турецький уряд почав заохочувати турецькі фірми до позик за кордоном, особливо в доларах. Це швидко повернуло 7відсоткове економічне зростання і у Туреччині розпочалась епоха гігантських будівельних проектів, корисність яких була щонайменше сумнівна, але саме будівництво розкрутило економіку.
Туреччина збудувала за цей час тунель під Босфором, кілька вражаючих мечетей і стадіонів. Нині закінчується будівництво третього гігантського аеропорту в Стамбулі. На черзі — канал, який дозволить кораблям оминати Босфор.
Але, врештірешт, підприємці почали втрачати довіру до системи, збудованої Ердоганом, і поступово виводять капітал на Захід. Щоб це зробити, спочатку треба продати ліри.
Це викликало падіння турецької валюти, вибухнула інфляція, нині вже на рівні 16%, і раптом виявилося, що тисячі турецьких фірм, які послухали Ердогана, заробляючи на дешевшій лірі, мають проблеми зі сплатою позик у все дорожчому доларі.
Для дослідниці авторитаризму Еріки Франтц доля Туреччини — це урок того, що може статись із державою, позбавленою незалежних інституцій. Її багаторічні дослідження у Мічиганському університеті показали зв’язок ліквідації правової держави, включно з незалежністю інституцій, з інфляцією. «Чим сильнішими є авторитарні уряди, тим вища інфляція», — стверджує вона.
Приклад Венесуели для Франтц є очевидним: «Це полягає в тому, що навіть демонтаж інституцій, безпосередньо не пов’язаних із фінансами чи економією, сприяє тиску, у цьому випадку на центральний банк, який, уже заляканий, приймає рішення, очікувані правителями. Найчастіше це рішення, які послаблюють грошову політику і викликають збільшення інфляції».
Інфляція має два джерела. Внутрішнє, якщо є результатом поганої економічної політики, і зовнішнє, на яке країна з потенціалом Туреччини найчастіше не має впливу — в обох випадках її не вдасться подолати швидко і ефективно, до чого привчені виборці автократії.
Одночасно інфляція є загрозою для кожного з них, бо не тільки «справедливо» карає як їхніх прихильників і противників, так і бідних і багатих. У нормальних демократіях таку кризу можна подолати, вимінюючи владу на таку, яка має кращий рецепт економічної політики. Для автократа зміна політики рівнозначна визнанню слабкості.
Туреччина нині за крок від кризової спіралі, яка при песимістичному сценарії може призвести до економічного падіння. Коли турецькі фірми не зможуть сплачувати доларові позики, то почнуть банкрутувати або, принаймні, різко обмежувати діяльність.
Це неминуче викличе економічне сповільнення, зростання безробіття і подальшу втечу капіталу з країни. Щоб вивезти капітал, треба знову продавати ліри. Це ще більше ослабить турецьку валюту, приведе до чергових банкрутств і навіть до рецесії.
Такий сценарій реалізувався наприкінці 90х років у Південній Азії і Східній Європі. Країни Латинської Америки неодноразово проробляли цей урок у 80х і 90х роках. Єдиним порятунком у таких ситуаціях видається різке підвищення власних процентних ставок, щоб затримати втечу капіталу.
Але президент Туреччини всюди бачить змову, вважає, що високі процентні ставки є «інструментом експлуатації». Говорить, що до їх підвищення закликають «закордонні лобі» і навіть «сіоністи».
Одночасно Ердоган заохочує турків до обміну доларів на ліри, щоб урятувати курс національної валюти. Президент вважає, що підвищення відсоткових ставок посилює інфляцію, хоча практично всі економісти переконують, що відбувається точно навпаки.
Якщо банки платять більше за зберігання в них грошей, то більше людей будуть це робити і тоді менше грошей на ринку, а якщо грошей менше, то вони більше коштують. Звідси нижча — а не вища — інфляція. І чи цього не хоче знати батько турецького економічного дива?
Другим фундаментом влади Ердогана є іслам. На початку своєї кар’єри він був побожним політиком, який уміє вирішувати проблеми виборців. З часом, однак, коли його ефективність ослабла, він усе сильніше робив наголос на релігію.
Ердоган ламав чергові принципи світської держави, вводив іслам у школах, публічно пояснював турчанкам, чого від них очікує Аллах, почав переслідувати продавців і споживачів алкоголю.
Боротьба з відсотками є елементом цієї кампанії, бо лихва в ісламі заборонена. Звідси підтримка урядом ісламських банків і позиція проти використання відсоткових ставок, які, врештірешт, є лихвою, але вони застосовуються центральним банком. До речі, його очолює зять Ердогана.
Може здаватися, що оскільки турки майже 100 років республіки якось з лихвою жили, то, враховуючи кризу, ще раз нею скористаються, щоб урятувати країну від катастрофи. Тільки для Ердогана це була б політична поразка.
Якщо протягом років він розповідає людям про свою божественну легітимність, то не можна раптом забути про лихву. Таким чином, турецький автократ став в’язнем власної політики.
Усе це ознаки значно серйознішої хвороби, ніж валютна криза, бо прямо випливає з характеру авторитарної влади. Турецька криза є не тільки наслідком хворобливої жадоби влади самого Ердогана, скільки результатом низки патологій, нерозривно пов’язаних саме з таким стилем правління, залежним від особистості.
У Туреччині нині відбувається негативна селекція: практично всі політики, які мали власну точку зору, були усунені з оточення Ердогана. Від політики відійшов його давній співпрацівник і колишній президент Абдулла Гюль, недавно цією дорогою пішов також колишній прем’єр Ахмет Давутоглу.
Ердогана нині оточують «підтакувачі», які вихваляють кожну дурницю — з теоріями про відсотки включно — і одночасно відрізали його від інформації про реальні наслідки такої політики.
Залежність політичної підтримки від дорогих соціальних програм змусила Ердогана заохочувати турків до закордонних кредитів і фінансування ними великих інфраструктурних проектів, аби тільки підтримати фіктивне зростання ВВП. Нині президент продовжує вимагати збереження низьких відсоткових ставок і нема кому сказати, що це шкідливо для економіки.
Тому ми спостерігаємо на берегах Босфора заборгованість, інфляцію, втечу капіталу і наближення глибокої економічної кризи. Все це подається під націоналістичним соусом, пошуком нових союзників, наприклад Росії, і зображенням Євросоюзу як політичного опудала.
Туреччина стала наочним застереженням, до чого може призвести критичне ослаблення політичної системи, яке виступає під ілюзорним визначенням «правління сильної руки».
Євген ПЕТРЕНКО

Останнi новини


Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».