Особистість
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
Недiля Квiтень 18, 2021

Шановні читачі! 15 червня 2018 року газеті "Демократична Україна"

(до жовтня 1991р. - "Радянська Україна") виповнилося 100 років!

 

П'ятниця, 13 Травень 2016 11:28

Життя як вчинок і вчинок як життя

Rate this item
(0 votes)

20 ТРАВ­НЯ — 90 РО­КІВ ВІД ДНЯ НА­РО­ДЖЕН­НЯ ВО­ЛО­ДИ­МИ­РА РО­МЕН­ЦЯ (1926–1998), УК­РА­ЇН­СЬКО­ГО ПСИ­ХО­ЛО­ГА, ІС­ТО­РИ­КА ПСИ­ХО­ЛО­ГІЇ, МИС­ЛИ­ТЕ­ЛЯ

Во­ло­ди­мир Ан­дрі­йо­вич на­ро­див­ся 20 трав­ня 1926 ро­ку у Ки­єві в ро­ди­ні служ­бов­ця. Свій тру­до­вий шлях він по­чав тех­ні­ком-бу­ді­вель­ни­ком. У ди­тин­стві, як усі хлоп­ча­ки, без­тур­бо­тно грав у ко­за­ків-роз­бій­ни­ків, за­хоп­лю­вав­ся спор­том, ба­га­то чи­тав.
Юна­ком по­люб­ляв із дру­зя­ми, а не­рід­ко й на­один­ці, блу­ка­ти кру­ти­ми дніп­ров­ськи­ми схи­ла­ми, по­ри­на­ючи по­гля­дом і дум­кою у без­меж­ну да­ли­ну лі­во­го бе­ре­га. Ми­лу­вав­ся ку­по­ла­ми ки­їв­ських со­бо­рів.
Мож­ли­во, са­ме з то­го спог­ля­дан­ня да­ле­чи­ни і ве­ли­чі в юна­ко­ві про­ки­нув­ся та­лант фі­ло­со­фа, іс­то­ри­ка і пси­хо­ло­га — лі­то­пис­ця іс­то­рії люд­сько­го ду­ху. І не тіль­ки то­го, що ми­ну­ло, а й то­го, що є і що бу­де.

Високий, стрункий, розумний, дотепний, щедрий душею, завжди уважний і водночас трохи сором’язливий. Його любили друзі, колеги, студенти, учні. Йому щиро вірили, бо знали, як він умів цінувати дружбу.
Близькі Володимира Андрійовича знали: не міг він собі дозволити витрачати час і сили на те, щоби подобатись усім. У нього було дещо інше життєве кредо, а саме — встигнути побудувати усе своє життя. Ось чому, напевне, він «не встиг стати як усі» і до кінця залишився вірним собі і тій Людині, що промовляє до нас із глибини іншого єства. На жаль, не всі ми здатні почути той голос і прислухатися до нього. Він зміг...
Після закінчення відділення психології філософського факультету Київського державного університету ім. Т. Шевченка та аспірантури в Інституті психології МО УРСР Володимир Андрійович працював науковим співробітником Інституту філософії АН УРСР.
З 1967 року перейшов на постійну роботу в Київський університет, подолавши 30річний шлях від старшого викладача до професора кафедри загальної та інженерної психології. З 1991 року, не полишаючи викладацької роботи в університеті, очолював відділ теорії, історії психології та етнопсихології в Інституті психології ім. Г. С. Костюка АПН України.
У 1992му був обраний дійсним членом АПН України. З 1996го і до останніх днів Володимир Андрійович плідно працював на посаді головного наукового співробітника Інституту соціальної та політичної психології АПН України.
Видатний психолог є автором близько 170 друкованих праць. Основний його науковий доробок — у галузях загальної психології, історії всесвітньої та української психології, історичної психології, психології творчості. До золотого фонду української психології входять такі його фундаментальні праці, як «Фантазія, пізнання, творчість» (1965), «Психологія творчості» (1971), «Історія психології» (1975), «Історія психології стародавнього світу і середніх віків» (1982), «Історія психології епохи Відродження» (1988), «Історія психології XIX — початку XX століття» (1995).
Можливо, для когось це буде дивним, але і у свої 70 академік Роменець зі справжнім юнацьким хвилюванням доторкався до книжки, про яку чув і з якою мріяв зустрітися. Його добре знали продавці та постійні відвідувачі київських букіністичних магазинів. Але він не просто збирав улюблені книжки. На полицях його домашньої бібліотеки «оселялися» душі їхніх авторів.
І справді, перечитуючи томи його «Історії психології», відчуваєш, що Володимир Андрійович не просто вивчав Платона чи Гегеля, Демокріта чи Маркса, Виготського чи Рубінштейна, а незбагненним чином спілкувався з ними як із живими.
Володимир Андрійович іще з молодих років вирізнявся цілеспрямованістю і дивовижною працездатністю. Наснаги надавала йому захопленість ідеєю, що його заполонила. Як науковець він звик усе планувати і робити сам, бо ж був переконаний, що його робота, його життєва справа повинна бути зроблена тільки його власними руками. Він гостро переживав неможливість дотримати цей свій життєвий канон навіть (а може, особливо) тоді, коли відчув подих невідворотного. Він звик бути автором і виконавцем п’єси, назва якої — «Моє життя».
Кожна людина обирає для себе життєве кредо і підпорядковує йому своє існування, свій життєвий і творчий шлях. Центральним поняттям, довкола якого Володимир Андрійович вибудовував свій внутрішній і зовнішній світ, було поняття «вчинок». У вчинку він бачив сутнісне ядро людського буття, із спроможністю до вчинку пов’язував можливість високого злету людської душі і людського духу.
Він був глибоко переконаний, можливо під впливом Гегеля, що психологія має вивчати насамперед сутнісні особливості людини, а серед них — те найвидатніше, на що вона в принципі може бути здатною. Саме тому категоріальний лад системи психологічних поглядів академіка Володимира Роменця разом із поняттям «вчинок» очолювали такі, як: «творчість», «свобода», «самопожертва», «святість».
Його завжди приваблювало героїчне в людині. Героїка не лише збуджувала й надихала до творчості розум, але й знаходила відгук у поетичному серці Володимира Андрійовича. Він не просто вивчав історію психології, але кохався в ній. Він був наділений чарівним талантом спілкування з міфічними героями, історичними постатями і простими людьми, що жили в різні епохи. Мабуть, тому він не міг не поєднати історію психології з психологією історичною.
Володимир Андрійович добре розумів не тільки тему героїчного, а й трагічного в житті окремого індивіда і суспільства. Він щиро співпереживав людині як предмету своїх досліджень і так само уважно й турботливо ставився до тих, із ким спілкувався.
На жаль, лише сьогодні ми починаємо відкривати для себе В. Роменця як великого гуманіста і примиренця. Для нього була відкритою тайна відносності зла і абсолютності людського добра. В його голосі ніколи не можна було відчути роздратування. Він умів навчати і навіть критикувати, не принижуючи особистості. Для нього страждання іншої людини чи навіть пташини переживалося болісніше, ніж власне. Але це була цілісна і принципова людина, яка ніколи не поступалася своїми переконаннями під тиском життєвих обставин.
Найбільш трагічним для нього особисто було те, що він не встигне завершити «Історію психології XX століття». Воістину це трагедія великої людинитворця, яка ставить її на один щабель із героями і не тільки нашого часу, і якщо існує у людства той «вічний пантеон», про який писав Герман Гессе, то Володимир Роменець, безсумнівно, має бути прийнятий до нього.
Володимир Андрійович був людиною справді непересічною. Це був красивий чоловік з гордо піднятою головою, високим світлим чолом, неначе огорнутий аурою духовності. Він був не просто вченим, а дійсно мудрою і доброю людиною, якій відкрилися істинні закони людського буття. Він жив, намагаючись чинити за законами істини, краси, добра і любові до людей. І тому для всіх, хто знав, і всіх тих, хто ще прилучиться до творчості Володимира Андрійовича, його життя завжди буде освячене як вчинок і кожний його вчинок — то життя.
Ярослав ШЛАПАК, Укрінформ

Останнi новини


Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».