20 січ­ня в Ук­раї­ні стар­ту­ва­ла пер­ша у 2015 ро­ці хви­ля мо­бі­лі­за­ції.
Від­по­від­ний За­кон № 113-VIII «Про част­ко­ву мо­бі­лі­за­цію» опуб­лі­ко­ва­ний у пар­ла­мент­ській га­зе­ті «Го­лос Ук­раї­ни».
Згід­но з до­ку­мен­том, мо­бі­лі­за­ція у 2015 ро­ці про­во­ди­ти­меть­ся в три чер­ги про­тя­гом 210 діб.
З 18 бе­рез­ня по 1 трав­ня 2015 ро­ку та­кож бу­де про­ве­де­не звіль­нен­ня в за­пас вій­сь­ко­во­служ­бов­ців, які бу­ли при­зва­ні на вій­сь­ко­ву служ­бу під час мо­бі­лі­за­ції, на осо­бли­вий пе­рі­од від­по­від­но до Ука­зу Пре­зи­ден­та Ук­раї­ни від 17 бе­рез­ня 2014 ро­ку № 303.

На по­точ­но­му тиж­ні від­бу­ває­ть­ся Да­во­ський еко­но­міч­ний фо­рум. За рік, який ми­нув від по­пе­ред­ньо­го ана­ло­гіч­но­го зі­бран­ня сві­то­вої еко­но­міч­ної і по­лі­тич­ної елі­ти, світ ра­ди­каль­но змі­нив­ся.
До ос­нов­них ви­кли­ків ста­біль­но­сті роз­вит­ку учас­ни­ки фо­ру­му від­нес­ли між­дер­жав­ні кон­флік­ти, кри­зу ло­каль­но­го і гло­баль­но­го уря­ду­ван­ня, со­ці­аль­ні проб­ле­ми най­бід­ні­ших кра­їн, по­ши­рен­ня ін­фек­цій, де­фі­цит во­ди і про­дук­тів хар­чу­ван­ня, кі­бер­не­тич­ні ата­ки. Не­важ­ко звер­ну­ти ува­гу на те, що пе­ре­лік цих ри­зи­ків остан­ні два­дцять ро­ків за­ли­шає­ть­ся тра­ди­цій­ним— змі­нює­ть­ся ли­ше їх­ній по­ря­док у за­галь­ній ієрар­хії гло­баль­них проб­лем.

Ук­ра­їн­сько-ро­сій­ська вій­на зно­ву вхо­дить у якіс­но ін­шу фа­зу. Не­аби­яка ак­ти­ві­за­ція бо­йо­вих дій, кот­ру біль­шість екс­пер­тів, зок­ре­ма й вій­сь­ко­вих, прог­но­зу­ва­ли на вес­ну, роз­по­ча­ла­ся від­ра­зу піс­ля рі­шен­ня ук­ра­їн­ської вла­ди про­вес­ти чер­го­ву хви­лю мо­бі­лі­за­ції. По­ка­зо­во, що під час сво­го ви­сту­пу у Вер­хов­ній Ра­ді сек­ре­тар РНБО Олек­сандр Тур­чи­нов не ви­клю­чав мож­ли­во­сті при­близ­но та­кої по­ве­дін­ки ро­сій­ських за­гарб­ни­ків.
Влас­не, уже за­раз ста­ло зро­зу­мі­ло, що ані бан­дит­ські уг­ру­по­ван­ня, що ни­ні ха­зяй­ну­ють на Дон­ба­сі, ані їх­ні ро­сій­ські ляль­ко­во­ди на­сту­пу вес­ни до­жи­да­ти­ся не ста­ли. Стрім­ке па­дін­ня ці­ни на наф­ту, санк­ції За­хо­ду, впев­не­ність офі­цій­но­го Крем­ля в то­му, що під­кон­троль­ні се­па­ра­тис­там те­ри­то­рії має фі­нан­су­ва­ти ви­ключ­но Ук­раї­на, во­че­видь, зму­си­ли ро­сій­ське ке­рів­ниц­тво да­ти коман­ду «фас» сво­їм ма­ріо­нет­кам уже те­пер.

Німецькі медики розробили новий спосіб боротьби з алергією на кішок. Результати їх досліджень виявилися настільки цікавими, що були представлені в Ріо-де-Жанейро на конгресі Всесвітньої організації алергії.
Для позбавлення від таких неприємних симптомів, як реакція на шерсть котячих, науковці запропонували використовувати під’язикові таблетки. У них містяться модифіковані карбамоіліруванням (приєднанням карбамінової кислоти) алергени у такий спосіб, що вони абсорбуються через слизову оболонку рота і можуть пригнічувати симптоми кон’юнктивіту, нежиті й алергічної астми.
Ефективність нових ліків уже була перевірена під час проведених клінічних випробувань. У експерименті брали участь сімдесят добровольців.

Як виявилося, тривалість життя в сучасному світі легко може досягати 120 років. Учені знайшли цьому докази.
Російський біолог Олексій Москальов створив наукову роботу, присвячену боротьбі зі старінням. Він називає 120-річний рубіж усього лише стартом. Дослідник вважає, що старіння не є природним процесом організму, а звичайною хворобою. При цьому недуга цілком виліковна. Біолог проводить аналогію між хвойними деревами і людиною.
Цей російський Кулібін рекомендує лікування старіння за допомогою декількох геропротекторів. Їх дія спрямована точково на молекулярні процеси і центри, які і є основою старіння. Особливу увагу в проекті вченого приділено пересадці клітин, вирощених в організмі людини, котра бажає продовжити життя.

Не­при­єм­ний «се­зон за­студ» до­ку­чає ни­ні ба­га­тьом. Ор­га­нізм, ос­лаб­ле­ний хо­лод­ною по­го­дою, лег­ко «ло­вить» хво­ро­бот­вор­ні мік­ро­би, які ча­сом прос­то «ки­шать» у по­віт­рі, і вже не­за­ба­ром має­мо не­жить, біль у гор­лі, ка­шель.
На­до­куч­ли­ві «бу­хи­кан­ня» — один із най­більш по­ши­ре­них і не­при­єм­них симп­то­мів за­сту­ди. Чо­му ви­ни­кає ка­шель, про що свід­чить і як упо­ра­ти­ся з та­кою не­при­єм­ніс­тю? Про це по­го­во­ри­мо з кан­ди­да­том ме­дич­них на­ук, до­цен­том Ан­дрі­єм Ци­ма­ром.

— Андрію Васильовичу, чому людина кашляє?
— У гортані, трахеї, бронхах і плеврі (тканині легень) є високочутливі рецептори, які реагують на кожен подразник, який туди потрапляє. Це може бути і крихта, яка «не туди пішла», і мокрота, що зібралася в легенях. Людина кашляє, щоб звільнити дихальні шляхи від чужорідного тіла. Тобто дихальні м’язи рефлекторно скорочуються, «виштовхуючи» повітря з легенів. Завдання кашлю — очистити легені від того, чого там не має бути.

По­ло­ви­на сіль­сько­гос­по­дар­ської про­дук­ції, яку ви­роб­ляє віт­чиз­ня­ний аг­ро­про­мис­ло­вий ком­плекс, про­дає­ть­ся в се­ре­ди­ні кра­їни і стіль­ки ж — на зов­ніш­ніх рин­ках. Що­річ­ний при­ріст за­галь­но­го об­ся­гу ви­роб­ниц­тва цієї про­дук­ції ста­но­вить до 8%.
Екс­пер­ти прог­но­зу­ють, що пи­тан­ня її ре­алі­за­ції, яке вже ни­ні по­трап­ляє до роз­ря­ду проб­лем­них, най­ближ­чим ча­сом ще біль­ше за­гос­трить­ся. І як­що не взя­ти­ся за йо­го ви­рі­шен­ня вже за­раз, то не­вдов­зі в аг­рар­ній га­лу­зі мо­же склас­ти­ся кри­зо­ва си­ту­ація, по­в’яза­на з бра­ком ка­на­лів ре­алі­за­ції ви­роб­ле­ної про­дук­ції.
Фа­хів­ці твер­дять, що та­ко­го вкрай не­ба­жа­но­го пе­ре­бі­гу по­дій мож­на уник­ну­ти, як­що як­най­швид­ше пос­та­ра­ти­ся ство­ри­ти пов­но­цін­ну ме­ре­жу ор­га­ні­зо­ва­них рин­ків, які за­без­пе­чать про­су­ван­ня сіль­сько­гос­по­дар­ської про­дук­ції від її ви­роб­ни­ків до спо­жи­ва­чів, в то­му чис­лі й за­кор­дон­них.
Чіль­не міс­це в цій ме­ре­жі ма­ють по­сіс­ти не тіль­ки мас­штаб­ні оп­то­ві рин­ки, які вже до­во­лі три­ва­лий час функ­ціо­ну­ють в окре­мих ре­гіо­нах Ук­раї­ни, а й ло­каль­ні та міс­це­ві.
Про стра­те­гіч­ну роль ло­каль­них рин­ків по­го­во­ри­мо з ке­рів­ни­ком на­прям­ку «Роз­ви­ток рин­ко­вої ін­фра­струк­ту­ри» про­ек­ту USAID «Аг­ро­Ін­вест» Ми­ко­лою Гри­цен­ком.

Наш спів­роз­мов­ник — Во­ло­ди­мир Да­ни­лен­ко, ке­рів­ник Ки­їв­ської ор­га­ні­за­ції На­ціо­наль­ної спіл­ки пись­мен­ни­ків Ук­раї­ни, ві­до­мий ук­ра­їн­ський про­за­їк, кри­тик й лі­те­ра­ту­роз­на­вець, про­дю­сер успіш­них лі­те­ра­тур­них кон­кур­сів «Зо­ло­тий Ба­бай», «Ко­ро­на­ція сло­ва», Те­ат­ру са­ти­ри «По­лі­тич­ний вер­теп», ан­то­ло­гій су­час­ної ук­ра­їн­ської про­зи — про­ек­тів, які ма­ли гуч­ний ме­дій­ний роз­го­лос.

Сатира Володимира Григоровича зриває маски з канонізованих офіційною пропагандою національних кумирів, подаючи їх як одержимих пристрастю людей, нестримних перед гріхом і спокусами. Критикуючи національний характер, письменник зображає українські вади як пародію на європейський егоїзм і дрібнобуржуазну обмеженість. Невипадково критика назвала його творчість психотерапією від нарцисизму і шизофренії нашого часу.
Міжнародний інтерес до творчості Володимира Григоровича засвідчують переклади його прози німецькою, польською, японською, російською мовами. У творчості Володимира Даниленка критики відзначають домінування трьох стихій: магічної, ліричної, комічної.
— Володимире Григоровичу, що Вас змушує розриватися між багатьма справами?

Ім’я ве­ли­ко­го іта­лій­сько­го ком­по­зи­то­ра, скри­па­ля-вір­туо­за Нік­ко­ло Па­га­ні­ні дав­но є уза­галь­не­ною на­звою для тих, хто на­ба­га­то пе­ре­вер­шив ін­ших у ви­ко­нав­сько­му мис­тец­тві гри на скрип­ці. Звіс­но, та­ких лю­дей — не­ба­га­то у сві­ті. І од­ним із них був не­за­бут­ній Бо­го­дар Ко­то­ро­вич (1941–2009).

Видатний музикант, народний артист України, лауреат Національної премії ім. Тараса Шевченка, премії ім. Володимира Вернадського, професор, член-кореспондент Академії мистецтв України, фундатор української скрипкової школи, засновник і художній керівник Національного камерного ансамблю «Київські солісти».
Всесвітньо відомий український скрипаль Богодар Которович, ім’я якого ще за життя стало легендою й назавжди вкарбоване в золотий фонд вітчизняного та світового мистецтва, свого часу був єдиним українським скрипалем, який серед небагатьох виконавців світового рівня удостоєний честі грати на унікальній скрипці Нікколо Паганіні Cannone («Вдова Паганіні») роботи відомого італійського майстра Гварнері д’Ельджезу.
Сам Нікколо Паганіні заповідав не грати на цій скрипці після його смерті. Проте заповіт порушено, і час від часу на ній грають скрипалі-віртуози з різних куточків світу.

Все­ук­ра­їн­ська ви­став­ка «Су­час­не мис­тец­тво вог­ню» у Цен­траль­но­му бу­дин­ку ху­дож­ни­ка на Львів­ській пло­щі пред­став­ляє ви­ро­би де­ко­ра­тив­но­го мис­тец­тва з ху­дож­ньо­го скла, ке­ра­мі­ки та ме­та­лу, про­цес ство­рен­ня яких по­в’яза­ний із ви­ко­рис­тан­ням вог­ня­ної сти­хії.

Термін «мистецтво вогню» (від франц. groupe des arts du feu) народився і поширився в Європі доби розквіту стилю модерн (1886–1914), коли тяжіння до синтезу мистецтв посприяло надзвичайному розвитку декоративного мистецтва. Саме за доби модерну в Україні, як і в інших європейських державах, у галузі декоративної кераміки, скла і художнього металу відбувалося створення численних виробів, у яких стиралися межі між декоративним та ужитковим мистецтвом.
Вивчення історії мистецтва «повороту століть» дає змогу провести певні паралелі між новаціями стилю модерн і схильністю сучасних майстрів до сміливого прийняття нетривіальних форм і мотивів, що іноді випереджують розуміння сучасників. Доба модерну в Україні була відзначена спільними пошуками національного стилю і прагненням до створення «нового мистецтва».