Україна і світ
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
Понедiлок Вересень 27, 2021

Шановні читачі! 15 червня 2018 року газеті "Демократична Україна"

(до жовтня 1991р. - "Радянська Україна") виповнилося 100 років!

 

Вiвторок, 06 Сiчень 2015 13:28

Добре діло творять сміло... і без галасу

Rate this item
(0 votes)

Те, що жит­тя спов­не­не не­спо­ді­ва­нок, не но­ви­на, а ак­сіо­ма. Доб­ре, ко­ли при­єм­них. У груд­ні ме­ні по­щас­ти­ло ма­ти дві та­кі. Обид­ві по­в’яза­ні з жін­ка­ми «пла­ти­но­во­го» ві­ку. Не­зва­жа­ючи на ро­ки (од­ній із них 92), хво­ро­би, еко­но­міч­ні труд­но­щі, во­ни опти­міст­ки й на­віть спі­во­чі во­лон­те­ри.
Усі меш­ка­ють у міс­ті Бо­яр­ка на Ки­їв­щи­ні, спів­ають у на­род­но­му хо­рі «На­дія», а ще — ре­гу­ляр­но до­по­ма­га­ють во­їнам АТО: пле­туть за­хис­ні сіт­ки, в’яжуть вов­ня­ні шкар­пет­ки, го­ту­ють ли­мон­но-ме­до­ві же­ле від за­сту­ди, пе­чуть пи­ріж­ки. Усе це за гра­фі­ком пе­ре­да­ють на Дон­бас. У де­ко­го з них там во­юють пле­мін­ни­ки, ону­ки, зя­ті. Тож ко­ли чу­ють про до­по­мо­гу ін­ших кра­їн, зби­раю­ть­ся гур­том і з пи­ріж­ка­ми ви­ру­ша­ють дя­ку­ва­ти «по-люд­ськи». Отак я з ни­ми й по­дру­жи­ла­ся бі­ля Ка­над­сько­го по­соль­ства.

«Надія» без надії не співає
Бачили б ви приємне здивування Надзвичайного й Повноважного Посла Канади в Україні пана Романа Ващука з колегами, коли серед білого дня несподівано біля будинку їхньої амбасади в Києві на вулиці Костьольній розташувався гурт жінок — не з метою оформлення якихось документів, а з натхненням співати й пригощати дипломатів тим, що передають воїнам на фронт. Вони по-материнськи дякували Країні Кленового Листя за військовий одяг і взуття, що звідти літаком доставили для наших бійців. Разом із паном послом співали українських пісень, а ще молилися за перемогу.


Невдовзі «Надія» знову з надією та впевненістю на перемогу «прилетіла» вже на Ярославів Вал до Посольства Республіки Польща в Україні. Піснею «Хей, соколи!» жінки буквально викликали хоч на коротке, але тепле побачення Надзвичайного й Повноважного Посла Польщі в Україні Генрика Літвіна. Хіба можна не подякувати західній сусідці, що вже не один рік підтримує українців у намаганні стати членами Євросоюзу, а нині всім, що сприяє миру на сході?
Не забувають і про біженців. Про вже регулярні рейси десятків фур із продуктами, речами першої необхідності мало не щодня повідомляють інформаційні служби наших держав.
Довго чекати не довелося. Пан посол із дружиною пані Анною злилися в співах із несподіваними гостями. Усі не лише співали українською й польською мовами, а й спілкувалися, бо один одного розуміють. Від них були цукерки, від нас — домашні пиріжки й передріздвяний дідух. Спільною є і буде впевненість у міці правди та справедливості.
Як розповіли колеги, на варшавських вулицях місцеві українці теж не сиділи вдома, а з нагоди річниці Майдану роздавали листи вдячності за підтримку Революції гідності. Особливо дякували тим, хто був із ними тут, у Києві, і після жорстокої стрілянини забрали десятки поранених навіть без віз, документів, жодних формальностей на лікування до Польщі.
Кому й коли ще дякуватимуть «надійні» жіночки, незабаром дізнаємось, а от наскільки активна пані Анна Літвін, я побачила тоді ж.

 

Надзвичайний і Повноважний Посол Канади в Україні Роман Ващук  спілкується з учасником АТО Олександром СлободенюкомЄдиний, хто не втомлюється, – час
Усе почалося з «Яселка» — передріздвяного спектаклю в посольстві, де маленькі хлопчики й дівчатки в образах і костюмах волхвів, янголів та ін. польською мовою розповідали та співали про народження Ісуса. Серед численної публіки найемоційнішими були пані Анна із соратником — Генеральним консулом Республіки Польща в Києві паном Рафалом Вольським і, звісно ж, батьки юних акторів.
Виявляється, для співробітників амбасади запрошувати й приймати дітей та дорослих уже стало традицією. Без галасу, реклами приділяють увагу й тим, хто на інвалідних візках, і тим, хто без допомоги рухатися не може. Аби стати на ноги, вони хочуть, намагаються вчитися, відпочивати, а ще по-серйозному лікуватися. Отак дізналася, що на Севастопольській площі в Києві для дітей-інвалідів діє українсько-польська асоціація «Молоді й креативні».
Матері-оптимістки, спільно з її організаторкою Ларисою Булановою, а також добровільною опікункою, членкинею Міжнародного жіночого клубу Анною Літвін, «заряджаються» впевненістю в перемозі над проблемами й хворобами. Малеча з підлітками не сидить удома, а без примусу пізнає життя, прилаштовується до нього. У прямому й переносному сенсі не плаче, а вчить польську мову, поезію, пісні. Знаєте чому? Бо вже не раз під час канікул фізично та емоційно реабілітується в Польщі під гаслом «Переможемо труднощі разом. Новий шанс».
Звісно, без грошей шансів стати реальністю в цього гасла практично немає. Добре, коли трапляються люди, котрі не розмірковують, а допомагають. «Нашим» — пощастило. Про їхнє лікування, переїзд, утримання (навіть із батьками) посольські кияни Анна Літвін і Рафал Вольський домовилися з керівництвом Ольштина — столиці Вармінсько-Мазурського воєводства. Місто стало надійним спонсором. До речі, не єдиним. Удало дітлахів на ноги ставлять у тому ж регіоні — містечку Гурово-Іловецьке.
Фото на згадку про зустріч Надзвичайного й Повноважного Посла Республіки Польща  в Україні Генрика Літвіна з дружиною Анною та співачками з «Надії»Ті, хто там бував, із захватом розповідають та навіть пишуть мемуари про мальовничість довкілля, мазурські озера, відповідальний медичний персонал, різноманіття мешканців, тобто... польських українців. Один із них — Мирон Сич, депутат польського парламенту, бере активну участь у всьому, що потрібно для відпочинку та оздоровлення дітей. Зелену вулицю для них зробили також у «Ліцеї та гімназії з українською мовою навчання».
Окрім хорошого знання літературної мови, історії, випускники одержують професії, що сприяють працевлаштуванню. Серед студентів уже є й киянин Микита Чернов. Зміцнюючи в тих краях здоров’я, він усвідомив, що йому, сироті, в тому ліцеї є чого навчитися, аби стати самостійним.
Якби ви чули, з якою повагою мами, та й самі діти, згадують медиків із місцевої лікарні! Кажуть, коли з ними радилися про методи лікування дуже слабких дітлахів, вони, оглянувши прибулих, безплатно взялися за проведення щоденних процедур. Залишалися після роботи й починали прискіпливу боротьбу з уродженими недугами. Також вчили батьків, уже вдома, продовжувати зміцнення дитячого організму.
Ні з паном Юрком, ні з паннами Ізею й Анітою та їхніми колегами з Гурово-Іловецького я не знайома. Однак від тих, кого вони навчали щодня їздити верхи, почула про щастя, що не купиш за жодні скарби світу. Після «кінної реабілітації» в слабких і боязких зміцнюється дух і тіло, навіть пробуджується бажання мандрувати. В країні озер — Мазурах є де розгулятися навіть недосвідченим.
Нагода і природа з можливостями плавати, сплавлятися на каяках, регулярні заняття в спеціальних басейнах зміцнили дитячу поставу й ходу. Під час екскурсій вони «взяли» в облогу навіть Ольштин і Гданськ. Тепер у Києві перед Різдвом гуртом загадують бажання побувати на канікулах знову в парку динозаврів, замках і фортецях Решеля, Кентшина. Особливо хочуть походити Вармінським замком, де мешкав учений Микола Копернік і написав одну з перших праць з економіки. Саме в ній з’явилося поняття «інфляція». Виявляється, наразі це цікавить, бо турбує навіть школярів...
Подейкують, про все-все навіть удома їм тепер простіше дізнаватися: польська компанія «Белла-трейд» подарувала комп’ютери. А «Белла-центр», підключившись до змагань, роздала спортивну форму, бо щороку влаштовує чемпіонат із футболу для інвалідів. Переможців традиційно нагороджують і кубком, і відпочинком у Польщі.

 

Ємоції не потребують відпустки
Поспілкувавшись із «Молодими й креативними», подивившись купу фактично документальних знімків, рисунків, почитавши сімейні оповіді про лікувальні вояжі, згадала життєве кредо знаменитої законодавиці мод Коко Шанель: «Усе в наших руках, тому їх не можна опускати».
— Якщо дозволите — я теж додам вислів, що спав на думку, — каже Анна Літвін. — «Емоції не потребують відпустки».
Емоційно відкривати Україну я почала в 1991-му у Львові, коли чоловіка Генрика Літвіна призначили Генеральним консулом. Тоді ви тільки-но стали незалежними. Усе було по-новому, вперше. Надії, перспективи, контакти — надихали. Для нас, дипломатів, відчиняли всі двері. Багато пізнавали, їздили містами й селами, найчастіше до Збруча, знайомилися з місцевим населенням, його історією, побутом. Не все було гладко, але цікаво й дивовижно корисно. За три роки, які ми прожили у Львові, багато чого бачили, навчилися самі й старшому сину Міхалу показали.
Потім працювали в Римі, де народився молодший син Роберт, був Мінськ, Москва. Там я переважно була вдома, бо «обіймала» посаду дружини. Коли ж у 2011-му в статусі сім’ї Надзвичайного й Повноважного Посла Республіки Польща в Україні приїхала до Києва, відчула енергетичний запал «матері міст руських». Він затьмарив і Москву, і Мінськ. Відтоді це моя улюблена столиця.
Особливий сентимент маю до старожитностей. Тут народилася моя бабця — Халіна Поланська. Шкода, адреса її помешкання невідома. А от де вчилися, чим займалися, як прославилися відомі кияни — поет Ярослав Івашкевич, художники Вільгельм Котарбінський, Казимир Малевич, архітектор Владислав Городецький — знаю.
Коли побачила «дім із химерами», згадала свою малу батьківщину — Отвоцьк, де київський зодчий-експериментатор спроектував казино для офіцерів. У тих розкішних інтер’єрах, на монументальних східцях не один фільм зняли Анджей Вайда та інші режисери.
Величі й краси собору Святої Софії вистачить на десять міст! Ходжу до неї завжди і сама, і з гостями. Якось, під настрій, пішла туди помолитися, а одна із співробітниць мені й каже: «Підійдіть з молитвою до Оранти, вона вас завжди буде охороняти». Так воно і сталося. Не обминаю й відроджений Михайлівський Золотоверхий собор, особливо після подій на Майдані.
Мати Божа! Сказала слово «майдан» і згадала «всиновлених небом». Так поетеса Ганна Чубач назвала загиблих. На пам’яті й те, як у Польщі активно збирали медпрепарати та разом із головним майданівським лікарем Ольгою Богомолець передавали постраждалим. Усе, що відбувалося, бачили на власні очі, бо підтримуємо намагання України стати членом євроспільноти. Минулорічні зміни вже увійшли до загальної історії та історії нашої сім’ї. Відкрию таємницю: завдяки чоловікові, який досконало знає вашу минувшину, особливо цікавиться ХVІІ століттям, історія України назавжди оселилася в нашому домі. Кожна подія доповнює її.
Р. S. Залишаючи посольство, мені й усім причетним до «Демократичної України», бажали «гармонії у серці — нічого більш не треба». Присутніх надихнув на це твір нашого поета-класика — Богдана-Ігоря Антонича...
Олена СЕДИК
Фото Василя АРТЮШЕНКА

Останнi новини


Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».