Україна і світ
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
Четвер Квiтень 25, 2024

Шановні читачі! 15 червня 2018 року газеті "Демократична Україна"

(до жовтня 1991р. - "Радянська Україна") виповнилося 100 років!

 

П'ятниця, 22 Листопад 2019 13:03

Це ще не кінець ісламської держави

Rate this item
(0 votes)

Смерть Абу Бакра Аль-Багдаді стала значним ударом для ІД, але більше на моральному рівні. Це було відоме ім’я: людина, яку шанували, боялись і присяглись їй у вірності і слухняності.

Але на оперативному рівні втрата є незначною, структура організації виявилася непорушною. Всередині ІД нема відчуття, що це — кінець: залишилися люди, які готові продовжувати справу, яку очолював Аль-Багдаді.
Хто б це не був, великої різниці не буде, бо головні кандидати, як хоча б Хасан Аль-Джамал, який передав світу відомості про колишнього самозваного каліфа, — будуть діяти у підпіллі.

Аль-Багдаді після падіння халіфату продовжував комунікувати зі світом, слав закодовані повідомлення, які передавали його фанати. Але це не було постійне оперативне керівництво, а радше спроби утриматись у свідомості своїх людей, боротьба за те, щоб про нього не забули.
Люди з ІД завжди знали: їхній шеф мусив переховуватись і він може загинути, коротко кажучи — мусять бути готовими існувати без нього. І віддавна це роблять, адже існує 35 провінцій ІД, розсіяних по всьому світу, вони давно не обмежуються Сирією й Іраком. Отже, хоча знали, що десь там на Близькому Сході є той найвищий ватажок, завжди їх більше цікавили їхні місцеві лідери.
У самій Сирії ІД нині слабка — втрати, завдані їй коаліцією, дуже великі. Але важливішими є інші провінції самозваного халіфату — в Африці чи Південно-Східній Азії. Досить міцні вони також на Філіппінах, на що вказують теракти проти християн. Подібна ситуація на Синаї — тамтешня філія вважається однією з найсильніших у світі. ІД також достатньо впливова в Нігерії і Лівії.
Кажуть, що бойовики в Сирії втікають із в’язниць і хочуть перегрупуватись, користуючись турецькою інтервенцією, але одночасно там достатньо великих гравців — Росія, Туреччина, сирійський режим, які в змозі справитись із радикалами.
Більшою проблемою, ніж ці у в’язницях, є бойовики, які ніколи не були впіймані. Тисячі з них змінили свою ідентифікацію, дехто залишився в Сирії, інші виїхали у Туреччину, Лівію, Йорданію. Це — люди, чиєю місією є відтворення ІД. Констатуючи тисячі вбитих і схоплених бойовиків, не слід забувати про тих, хто залишився, про їхні значні рекрутаційні здібності.
Після смерті Аль-Багдаді зарано оголошувати перемогу над ІД. Неправда, що після відходу американців радикали негайно відбудують халіфат, але не є правдою і твердження, що вони переможені. Їхня ситуація в Сирії складна, в інших частинах світу краща і вони перебувають у фазі повільного відновлення.
Трамп забрав американців із Північно-Східної Сирії, бо таким є його бачення світової політики: небажання втручатись у конфліктні ситуації. Спрощуючи, Трамп хоче, щоб росіяни і турки впорядкували сирійську проблему і за все це заплатили.
У американського президента зовсім інші пріоритети — він вважає, що нині важливішим за боротьбу з ІД і захист курдів є ізоляція Ірану, боротьба з його геополітичним впливом. Звідси зближення із саудитами і участь у громадянській війні в Ємені та взяття на приціл «Хезболли».
Але сам цей процес розпочався ще за часів Барака Обами, вже тоді стало ясно, що американська активність у регіоні недостатня. Саме тому росіяни взяли під контроль Сирію і врятували Асада.
І саме тому Туреччина дрейфує в бік Москви, чиї впливи виразно зростають. Також нині росіяни фізично займають території, звідки відступили американці. Це — символічна картина.
Створення буферної зони, а в майбутньому і розселення на ній біженців, — не єдина мета Ердогана. Він хотів відтіснити курдів від кордону і знищити зв’язки курдських бойовиків у Сирії з турецькою Курдською робітничою партією (КРП) — перешкодити їм у транспортуванні зброї і грошей, у контактах, маневрах та навчаннях.
Це те, що дійсно вдалось, але не задарма. По-перше, сирійські курди сильно зблизились із сирійським режимом і Москвою, яка стоїть за ним. По-друге, Ердоган тепер «заборгував» росіянам, бо нині це вони, а не він правлять у Сирії. Турецький президент нині залежний від Путіна більше, ніж це йому здається.
До того ж Анкара сильно втратила в очах союзників по НАТО: не тільки через інтервенцію у Сирії, а й через посилення зв’язків із Москвою. Може, Ердоган і зашкодив курдам та поліпшив свій рейтинг у країні, але, напевно, втратив повагу і довіру західних союзників.

Євген ПЕТРЕНКО

Останнi новини


Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».