Україна і світ
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
Четвер Травень 06, 2021

Шановні читачі! 15 червня 2018 року газеті "Демократична Україна"

(до жовтня 1991р. - "Радянська Україна") виповнилося 100 років!

 

Четвер, 24 Жовтень 2019 21:11

Турецька інтервенція в Сирії

Rate this item
(0 votes)

Розпочата 9 жовтня у Північній Сирії турецька операція «Джерело миру» зустрілася з гострою критикою Європейського Союзу та Сполучених Штатів Америки. Брюссель закликав Анкару утриматися від збройних дій, а п’ять європейських держав внесли у Раду Безпеки ООН проект резолюції із засудженням Туреччини.

Під час зустрічі міністрів закордонних справ держав Євросоюзу 14 жовтня операція Туреччини була засуджена (незважаючи на опір, зокрема, з боку Угорщини).
Утім, не вдалося встановити спільне ембарго на продаж зброї у Туреччину (його односторонньо оголосили Франція, Німеччина, Швеція, Фінляндія і Нідерланди). Крім цього, ЄС поінформував, що не фінансуватиме запланованої Туреччиною так званої зони безпеки на території, де відбувається інтервенція.

Натомість Сполучені Штати Америки гостро критикували Анкару, а 14 жовтня президент США Дональд Трамп оголосив про підвищення до 50% мита на турецьку сталь та припинення переговорів на тему збільшення торговельного обміну з Туреччиною.
16 жовтня відбулися турецько-американські переговори в Анкарі за участі віце-президента США Майкла Пенса і державного секретаря Майка Помпео. На цих переговорах була зроблена спроба зупинити Туреччину. Результати переговорів стануть відомими пізніше.
Оголошення Туреччиною початку операції «Джерело миру», а потім її перебіг став шоком у відносинах Туреччини і Заходу. Ставлення Анкари до сирійських курдів детерміноване вже протягом 30 років ставленням Туреччини до Робітничої партії Курдистану (РПК).
Тим часом Сирійські демократичні сили (СДС), які контролюють північно-східну частину країни (приблизно третину території Сирії), у переважній частині складаються з бойовиків Народних підрозділів самооборони (НПС), які Туреччина вважає сирійським представництвом РПК. Існування в Сирії курдської квазідержави, утвореної зі співучастю турецьких курдів, вважається Анкарою великою загрозою для єдності Туреччини.
Операції «Джерело миру» передували інтенсивні дипломатичні дії, фіналом яких стало рішення Білого дому про виведення з територій, контрольованих НПС, американського військового контингенту (приблизно тисяча осіб), які навчали курдів і надавали їм підтримку у боротьбі з «Ісламською Державою».
Операція «Джерело миру» має на меті передовсім витіснення курдів від турецького кордону на відстань 30 км і створення на цій території так званої зони безпеки, де Туреччина могла би розмістити частину з 3,6 мільйона біженців, які нині перебувають на її території.
Туреччина свої дії у Сирії останніми місяцями представляла насамперед як гуманітарний, а не військовий проект. Анкара безрезультатно домагалася політичної, а також фінансової підтримки від Заходу для зони безпеки, де мала би бути створена відповідна інфраструктура. Натомість перебіг операції показує, що вона однозначно носить військовий характер.
Уже у перші дні операції дії турецької армії і підпорядкованих їй підрозділів сирійської опозиції, яка сформувала Сирійську народну армію, викликали хвилю десятків тисяч біженців — переважно курдів, які втікали в глиб Сирії, де не ведуться бої, частково також в Ірак.
Додатково задокументовано кілька тисяч жертв серед цивільних, а також випадки військових злочинів. Такий перебіг операції разом із планами передислокації сирійських біженців (у більшості арабів) із території Туреччини привели до того, що операція «Джерело миру» розглядається на Заході як спроба проведення етнічної чистки.
Після початку операції турецький президент Реджеп Ердоган відновив погрози припинення реалізації підписаного у березні 2016 року міграційного договору.
Відповіддю Анкари на гостру критику Брюсселя може бути фактичне припинення контролю за рухом мігрантів в Європу. Цією оказією можуть скористатись як сирійці, так і громадяни інших країн (Афганістан, Ірак, Іран), які перебувають у Туреччині.
Ситуацію додатково загострює факт, що європейська громадська думка відкрито симпатизує курдам, а через європейські міста прокотилася хвиля демонстрацій, організованих курдською діаспорою і її прихильниками. У свою чергу, це посилює тиск як на уряди окремих держав, так і на Євросоюз загалом.
Для Туреччини натомість — це черговий привід для формулювання на адресу ЄС звинувачень в ігноруванні діяльності РПК на її власній території, яку Анкара вважає терористичною організацією. Дуже правдоподібно, що за погрозами з боку Туреччини піде також розблокування міграційних шляхів в Європу, що створить серйозну політичну напругу у самому ЄС.
Каталізатором кризи є неоднозначна поведінка США. З моменту оголошення 6 жовтня виведення американських військ із територій, де проводиться турецька операція, Вашингтон повідомив, що ЄС мусить взяти на себе частину відповідальності за врегулювання конфлікту та контроль за впійманими курдами — бойовиками «Ісламської Держави».
Одночасно США видали серію суперечливих комюніке: спочатку заперечили, ніби надали Туреччині згоду на проведення військових дій, а потім спільно з Росією заблокували у Раді Безпеки ООН резолюцію, запропоновану європейськими державами.
Оголошені Трампом санкції проти Туреччини, здається, стали результатом внутрішнього тиску, викликаного підтримкою курдів американським істеблішментом і його негативним ставленням до дій Туреччини.
Реалізація цих санкцій поглибить кризу у відносинах Вашингтона і Анкари: вони можуть серйозно зашкодити турецькій економіці, яка бореться з рецесією.
Рішучі антитурецькі дії серйозно ускладнять співпрацю в рамках НАТО з таких питань, як програма виробництва винищувачів F-35 (формально турецька участь у ній припинена з липня, але де-факто виробництво деталей триває) чи функціонування військової бази в турецькому Інджирліку.
Ердоган вважає, що Захід, який не брав до уваги обґрунтованих побоювань Туреччини у питанні її власної безпеки, не має права повчати Анкару, турецька опозиція також вимагає твердої відповіді на ініціативи США. А параліч співпраці в рамках НАТО може підштовхнути Анкару до поглиблення співпраці з Росією.

Євген ПЕТРЕНКО

Останнi новини


Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».