Але відкритим залишається питання, що робити, коли найбільшим боржником бюджету ООН є країна-засновник США. Президент Дональд Трамп не приховує, що не вважає політику ООН відповідною американським інтересам, тому не вважає невідкладним питанням фінансування її діяльності.
Генеральний секретар ООН Антоніу Гутерріш закликає країни «великої двадцятки» авансувати бюджет ООН, бо це дає можливість виконувати невідкладні завдання. Найбільшою проблемою є фінансування миротворчих операцій ООН, без чого існує ризик розмороження багатьох регіональних конфліктів.
Внаслідок проблем фінансування цих операцій актуалізувалася проблема формування особового складу миротворців. Досі найбагатші і найсильніші у військовому сенсі країни ООН не поспішали надсилати свої контингенти до миротворчих сил ООН. Як правило, це робили бідніші країни, які заробляли донедавна гроші за рахунок фінансування ООН миротворчих операцій.
Тепер фактичне банкрутство ООН ставить міжнародну систему безпеки перед великими викликами. Але найгірше, що немає простих рішень складних проблем. Наочний приклад цього — неспроможність вирішити проблему реформування Ради Безпеки ООН.
Попри той факт, що ця проблема обговорюється понад десятиліття, у практичному сенсі до реформування Ради Безпеки не наблизилися ні на крок. Постійні країни — члени ООН категорично проти своєї відмови від статусу вето. Але без цього неможливо вирішити проблему набуття статусу постійних членів новими державами.
Утім, досі існує проблема щодо списку претендентів на таку роль. Досі безумовними потенційними постійними членами Ради Безпеки вважалися Німеччина та Японія. Але до Японії специфічно ставиться постійний член Ради Безпеки Китай.
Популярною є ідея представлення у ролі постійних членів Ради Безпеки великих регіональних країн. Проте у такому випадку конкурентом Японії в Азії стає Індія.
Однак найбільш запеклою є конкуренція у Латинській Америці та Африці. Зокрема, у Латинській Америці за право бути постійним членом Ради Безпеки змагаються Аргентина і Бразилія.
В Африці ситуація ще більш заплутана. Там на роль постійних членів Ради Безпеки претендують Єгипет, Нігерія, Південно-Африканська Республіка.
Але об’єктивно неможливо зробити постійними членами Ради Безпеки ООН, умовно кажучи, членів «великої двадцятки», яка дедалі частіше замінює своїми самітами діяльність ООН. Узагальнюючим системним елементом кризи ООН є глибока криза сучасної системи міжнародного права.
Дедалі частіше міжнародні відносини нагадують джунглі, де кожен сам за себе і всі ворогують один з одним. За цих обставин ООН усе більше схожа на Лігу Націй. Ця організація була створена після Першої світової війни з метою недопущення повторення конфлікту такого масштабу. Але, як відомо, з цією місією Ліга Націй не впоралася.
Після Другої світової війни з цією ж метою було створено ООН. Вона стала на перший погляд могутнішою за Лігу Націй з точки зору кількості країн-членів та масштабу повноважень. Проте існують такі само проблеми, з якими Ліга Націй свого часу не впоралася. Залишається надія, що ООН напише кращу історію.