Для України програма «Східне партнерство» стала додатковою платформою для декларування своїх політичних інтересів, але Україна змарнувала нагоду стати регіональним лідером у рамках цієї ініціативи. Натомість «Східне партнерство» дало позитивні плоди на рівні двосторонньої взаємодії держав-учасниць.
Євросоюз, який стикається із серйозними проблемами на Балканах, не готовий надати країнам «Східного партнерства» реальну перспективу членства в Європейському Союзі.
Різноманітність досягнутих кожною з країн «Східного партнерства» рівнів співпраці обумовлює розбалансованість стратегії і тактики ЄС щодо цих держав. На початку передбачалося, що «стеля» взаємодії — це максимально тісна співпраця без перспективи їхнього вступу до ЄС.
Одним з аргументів на користь такої позиції Євросоюзу є гостра конкуренція з Росією за вплив у регіоні, наслідком такої конкуренції є неврегульованість заморожених конфліктів. В Азербайджані та Вірменії йдеться про Нагірний Карабах, у Грузії — про Абхазію і Південну Осетію, у Молдові — про Придністров’я, в Україні — про Донбас і Крим.
Показово, що останнім часом додаткове напруження було у політичній та економічній сферах між Білоруссю і Росією. Ще одним фактором, який впливає на непевність щодо розробки стратегії ЄС стосовно «Східного партнерства», є фактор виборів нового складу депутатів Європейського парламенту. Після цього до осені 2019 року буде сформовано новий склад виконавчої влади ЄС — Європейської комісії.
Така зміна влади в ЄС може уповільнити процес реалізації низки програм у форматі «Східного партнерства», зокрема щодо безпеки, енергетики, торгівлі, гармонізації правових норм.
Тому майбутнє програми «Східного партнерства» не повинно стимулювати надмірні нереалістичні очікування, бо Євросоюз підходить до своєї регіональної політики, спираючись на раціональний прагматизм і обопільні інтереси.