Від 1948 року в ізраїльському суспільстві триває дискусія між прихильниками ідеї побудови світської держави та ортодоксами, які вважають, що відновити ізраїльську державу може лише Месія.
До цьогорічних виборів були допущені 48 партій і партійних блоків, але шанси на проходження до парламенту мають тільки найбільш відомі політичні сили.
На перше місце претендує правоцентристська партія «Кохане-лавон» на чолі з Бені Ганцем і Яіром Лапідом. Друге місце зберігає за собою партія «Лікуд» Біньяміна Нетаньяху. Він ішов на вибори, маючи безумовну підтримку з боку адміністрації президента США Дональда Трампа.
Лише за останні два роки Вашингтон прийняв два стратегічно важливих для Ізраїлю рішення: визнав Східний Єрусалим неподільною столицею Держави Ізраїль та легалізував анексію 1967 року ізраїльською армією сирійських Голанських висот. Утім, на заваді безумовній перемозі партії Нетаньяху опинилися корупційні скандали та певна втома від його «авторитарного» стилю прем’єрства.
До кнесету також проходить Союз правих партій. Показово, що в кнесеті будуть представлені невеликими депутатськими групами дві коаліції партій ізраїльських арабів, одна з яких створена лояльними до Ізраїлю друзями, які проживають на Голанських висотах.
Послаблення позицій лівоцентристських політичних сил обумовлено фактичним вичерпанням порядку денного їхньої стратегічної програми. До 2016 року ізраїльські ліві наполягали на ідеї «мир з арабами в обмін на окуповані території». Оскільки після рішень Трампа таких територій фактично не залишилося, то лівим доведеться шукати нові виборчі гасла.
Популярність ізраїльських правих також обумовлена посиленням напруження у відносинах із палестинцями. Частішими стали обстріли ізраїльської території та обстріли у відповідь сектора Газа. На цьому тлі більшість громадян Ізраїлю голосують за політичні сили, орієнтовані на стратегічну оборону в протистоянні з палестинцями.
Зважаючи на це, фактичний новий склад депутатів кнесету максимально обмежує можливості пошуку компромісів. Правда, тривалий арабсько-ізраїльський конфлікт дає й оптимістичний приклад, коли 1993 року на замирення пішов «палестинський яструб» Ясір Арафат. Час покаже, чи появиться «голуб миру» серед ізраїльських «яструбів».