Не встигли просохнути чорнила під текстом цього документа, як Москва і Київ почали тлумачити його зміст протилежним чином. Російська сторона продовжує наполягати на негайному роззброєнні демонізованого Кремлем «Правого сектора», якому за додаткову рекламу треба ще «доплачувати» кремлівським політичним технологам. Не менш послідовно Москва домагається реалізації свого сценарію «федералізації» України шляхом проведення відповідних референдумів у областях Сходу і Півдня України.
Ще однією ідеєю фікс залишається надання статусу державної російській мові. Тобто усі ці вимоги спрямовані на забезпечення перебування України у соціокультурному середовищі «русского мира». Зрозуміло, якщо це неможливо зробити для Соборної України, кремлівські стратеги готові «пожертвувати» так званою «Новоросією», яка має стати сухопутним мостом Росії до Криму і Придністров’я. Цілком зрозумілою за цих обставин є позиція української сторони, яка наполягає на отриманні міжнародних правових і військово-політичних гарантій забезпечення територіальної цілісності України, що особливо актуально, коли питання анексії Криму Росією негласно відійшло на задній план дипломатичних переговорів.
Поки що складається ситуація, коли Росія послідовно реалізує свій проект геополітичного розчленування території України та продовжує залякувати Євросоюз можливістю реалізації «підступного» американського плану руйнації України як традиційного мосту між Росією та Європою. Кремлівські пропагандисти невтомно нагадують Європі, що українською кризою, яка стимулює економічні санкції проти Росії, Євросоюз б’є по власних торговельно-економічних і стратегічних інтересах. Росіяни доводять Євросоюзу, що хаос в Україні дає можливість США підтримувати на плаву американський долар у глобальній конкуренції зі спільною європейською грошовою одиницею євро.
У свою чергу, Сполучені Штати важко формують власну політику щодо України. Президент Барак Обама опинився під перехресним вогнем як «голубів», так і «яструбів». Прихильники м’якої політики щодо Кремля пропонують де-факто змиритися з переходом Криму до складу Росії за рахунок поступок Кремля на сирійському або іранському напрямку чи в процесі замирення Афганістану. Існує ризик того, що запровадження ще більш масштабних санкцій проти Росії може зруйнувати глобальні фінансові ринки.
Однак така позиція піддається справедливій критиці з боку американських прихильників жорсткішого курсу щодо Росії. Фактично київський візит віце-президента Джозефа Байдена мав засвідчити поступовий дрейф Барака Обами у напрямку до «яструбів», але поміркованих прихильників жорсткого курсу. Причому ці міркування в Обами пов’язані не стільки з головним болем за долю України, скільки з власними внутрішньополітичними міркуваннями, адже у листопаді 2014-го мають відбутися проміжні вибори до Конгресу, які зафіксують розстановку політичних сил на старті президентської виборчої кампанії у США 2016 року.
Поки що про намір балотуватися від демократів заявляє Гілларі Клінтон, яка в українському питанні займає набагато радикальнішу позицію, ніж Барак Обама. Лунають припущення, що від республіканців планує балотуватися молодший брат Джорджа Буша-молодшого — Джебб Буш.
Інтригою залишається можливість появи «третьої сили» у вигляді кандидатури Сари Пейлін, яка останнім часом заграє з найбільш радикальними критиками «надто ліберального» внутрішньополітичного і зовнішньополітичного курсу Барака Обами. Тому чинному президентові США доводиться, визначаючи курс щодо України, враховувати широкий комплекс проблем, кожна з яких може отруїти йому останні роки перебування в Білому домі.
За цих обставин підсумки візиту віце-президента США Джозефа Байдена до України віддзеркалюють таку непросту ситуацію, в якій перебуває Барак Обама. З одного боку, пролунали чергові заяви політичної підтримки України та засудження дій Росії. Але межі американсько-російської конфронтації видаються чітко лімітованими американськими національними інтересами. Тому, з іншого боку, США підтримали роботу місії ОБСЄ, яка має забезпечити легітимність проведення президентських виборів 25 травня.
Щоправда, ОБСЄ навряд чи здатна зупинити дії Росії на українському напрямку. Володимир Путін досить голосно вимагає зняти блокаду Придністров’я та роззброїти українську «Національну гвардію». Натомість немає жодних ознак готовності російського парламенту відкликати дозвіл, наданий президентові Володимиру Путіну 1 березня 2014 року на введення військ на територію України.
Це засвідчує, що женевська декларація виявилася нездатною повернути довіру між українським і російським керівництвом, без чого неможливо рухатися в напрямку мирного розв’язання суперечностей. Шкода, але російська сторона, навпаки, демонструє готовність загострювати протистояння на Сході України та розширювати його межі.
Свідченням цього є зусилля самопроголошеної влади Донбасу, спрямовані на проведення 11 травня «референдуму» щодо нового статусу у складі України або приєднання до Росії. Запаморочення від «кримського аншлюсу», здається, продовжує правити бал у російських владних коридорах. Це означає, що українська криза неодмінно перетвориться на черговий імпульс розвитку глобальної економічної кризи з усіма негативними наслідками.
