Демонстранти використовували символіку революції 1989 року, вимагаючи, зокрема, заміни всього політичного класу. Несподіванкою стала критика Румунської православної церкви, яка досі користувалася традиційною довірою суспільства, за байдужість до трагедії і «симбіоз» із політичним класом (фінансування святинь із бюджетних коштів, у тому числі будівництво найвищого у світі православного собору поруч із будинком румунського парламенту). Це знайшло віддзеркалення у гаслі «хочемо лікарень, а не церков», яке скандували на демонстраціях разом із популярним «корупція вбиває».
Джерелом протестів, окрім актуальної реакції на трагедію, є глибока криза румунського політичного класу, чиї високопоставлені представники замішані у безлічі корупційних скандалів. Останніми роками дійшли до суду десятки політиків. Це стало наслідком жорстокої боротьби з корупцією незалежної і наділеної значними правами Державної антикорупційної дирекції (DNA).
Головна причина протистояння на румунській політичній сцені — ставлення до антикорупційної агенди й існуючих стандартів публічного життя. Правляча вже три роки соціал-демократія досі старалася торпедувати процес розслідувань випадків корупції, оскільки найзначніші корупційні скандали стосуються переважно політиків цієї партії.
У середині поточного року розпочалося слідство у справі фінансових зловживань самого прем’єра Понти. В результаті головна опозиційна сила — націонал-ліберали — почала порушувати питання необхідності боротьби з корупцією. Як соціал-демократи, так і націонал-ліберали переживають нині чітко виражену кризу лідерства. Проте цим партіям удалось опанувати політичну сцену і здобути підтримку між 30 і 40%. Низка інших партій натомість не може скористатись розчаруванням суспільства або сформулювати цікаву для суспільства програму.
Економічні питання викликають мало дискусій на політичній сцені. Симптоматичним було, наприклад, одностайне голосування обох партій за майбутнє зниження ПДВ (з 24 до 20%) і 10%-ве підвищення зарплат у бюджетній сфері. У публічній дискусії соціал-демократи намагаються використати добру кон’юнктуру, яка триває з 2012 року (зростання ВВП на рівні 3,5% у 2015 році і 4,1% — у 2016-му, за прогнозами Єврокомісії), компенсуючи візерунок корумпованої партії.
Наростаючі протести стали вигідною нагодою, а не реальною причиною відставки глави уряду. Це відкрило дорогу до посилення ролі президента Йоханніса на політичній сцені, який згідно з Конституцією має прерогативу висунення кандидата на прем’єра. Президент досі уникав участі у поточній політиці, стараючись цим відрізнятися під свого попередника Траяна Басеску, який активно грав у політичні ігри. Масштаб протестів і конституційна відповідальність президента за формування уряду зробила президента Йоханніса центральною постаттю румунської політики.
Розуміючи, що на основі його партії буде складно сформувати більшість у парламенті, президент запропонував формулу технічного уряду на чолі з колишнім комісаром ЄС з питань сільського господарства Дочаном Чолошом. Протягом короткого часу він був міністром рільництва в уряді націонал-лібералів у 2007–2008 роках, але професійний досвід здобув передовсім за кордоном і має реноме аполітичного фахівця.
Це рішення підтримали соціал-демократи, які мають більшість у парламенті, бо вони розраховують за час до нових виборів відбудувати візерунок і висунути нові обличчя партії. Технічний уряд також швидко підтримали націонал-ліберали, для яких відповідальність за кабінет надто ризикована напередодні виборів.
Більшість міністрів не мають політичної підтримки і прийшли в уряд із різноманітних міжнародних інституцій і бізнесу. Важливі міністерства, проте, потрапили під опіку осіб, якоюсь мірою пов’язаних із партіями. Так, віце-прем’єр і міністр регіонального розвитку Васіле Дінку пов’язаний із соціал-демократами, а міністром закордонних справ став президентський радник Лазар Команеску.
Запропонована прем’єром програма дій не обіцяє великих реформ, навпаки — концентрується на дрібних змінах косметичного характеру. Скажімо, покращення використання грошей Євросоюзу, зміни в системі рятування і розробки пріоритетного списку інфраструктурних проектів. Підкреслено необхідність продовження боротьби з корупцією і збереження існуючих напрямків зовнішньої політики. Уряд налаштований на поліпшення системи адміністрування в країні, а його можливості та ефективність залежить від балансування між головними політичними силами.
Криза, в якій опинилися головні політичні угруповання, та факт, що кабінет уже проголосований, дозволяє припускати, що уряд Чолоша може наважитися на глибші реформи. Але це вимагатиме сильної підтримки з боку президента Йоханніса, який досі підтримував політику малих кроків у проведенні змін.
Петро ПЕТРІВ