Пам'ять
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
Четвер Березень 28, 2024

Шановні читачі! 15 червня 2018 року газеті "Демократична Україна"

(до жовтня 1991р. - "Радянська Україна") виповнилося 100 років!

 

П'ятниця, 22 Листопад 2019 14:59

Український селянин ніколи не сприйме добровільно радянську владу...

Rate this item
(0 votes)

23 ЛИСТОПАДА — ДЕНЬ ВШАНУВАННЯ ПАМ’ЯТІ ЖЕРТВ ГОЛОДОМОРІВ В УКРАЇНІ

Без України Росія не виживе...
Відразу після жовтневого заколоту, вчиненого більшовиками у 1917 році, Лев Троцький, вірний соратник Леніна, писав, що «найважче радянська влада утверджуватиметься в Україні, оскільки український селянин ніколи добровільно її не сприйме». Насамперед у сільській місцевості.
Кривавий Льова, як називали його у найближчому оточенні «вождя світової революції», був правий: українці споконвіку бажали почуватися господарями на своїй землі, а не наймитами «старших братів». Тому чинили російським більшовикам, що окупували Україну, спротив, не лякаючись навіть всесильних ВЧК і ГПУ.

Наприклад, перша ж насильницька хлібозаготівельна кампанія і спровокований нею голод, що охопив південні райони України навесні-влітку 1928 р., викликав в українському селі опір владним заходам. Навесні 1928 року на Півдні України селяни опинилися практично перед загрозою голодної смерті. Там відбулися кілька десятків виступів, спрямованих на недопущення вивезення збіжжя.
Найпоширенішим методом опору стали демонстрації, в яких активну участь брали жінки. Округами УСРР прокотилася хвиля, за владною термінологією, «баб’ячих демонстрацій», «бабських бунтів».
Упродовж 1928 року в УСРР відбулися 150 масових селянських виступів. У 1929 р. опір українського селянства продовжував наростати відповідно до прискорення темпів колективізаційних заходів влади. Лише за перше півріччя ГПУ зафіксувало 73 масових виступи, 119 випадків поширення антивладних листівок.
Зростання градуса напруги на селі найкраще ілюструє збільшення кількості терористичних актів. Якщо у 1927 р. було здійснено 173 теракти проти представників радянської влади та сільського активу, то за 11 місяців 1928 р. — 351, а у 1929 р. органами ГПУ було зафіксовано вже 1437.
У 1930-му Україною прокотились і збройні повстання. Лише на Поділлі станом на середину березня 1930 року ГПУ відзначило 81 збройний виступ. Загалом того року відбулися понад 4 тисячі масових виступів проти компартійного режиму, в яких узяли участь понад мільйон осіб.
Сил каральних органів не вистачало, і для придушення опору довелося застосовувати армійські підрозділи. В Кремлі зрозуміли: потрібні кардинальні заходи. Інакше влада вислизне з рук.
У грудні 1932 року вожді радянської імперії ухвалили постанову «Про хлібозаготівлю на Україні», а 1 січня 1933-го вийшла постанова ВКП(б) про застосування найжорстокіших репресій до тих, хто не здасть хліба.
Вже влітку цього ж року до кожного двору довели норми здачі хліба, городини та інших сільськогосподарських продуктів. Переважна частина селян виконала ці норми. Десь у жовтні пішли по селу тривожні чутки, що має бути спущений додатковий план хлібоздачі.
І справді, за якийсь тиждень були оголошені додаткові норми здачі сільськогосподарських продуктів. Селяни обурювались, оскільки вже їм самим не вистачало. Тож влада організувала бригади активістів, озброєні спеціально виготовленими залізними щупами. У супроводі працівників каральних органів вони ходили від двору до двору, перевертали все в коморах, у скринях, на горищі, в льохах, зривали половиці в коморах, вишукуючи бодай останню зернину.
Смертність серед українських селян невпинно зростала: вимирали цілі села і навіть райони. І влада почала заселяти їх російськими колгоспниками. Насамперед південно-східні регіони.
Втрати населення України внаслідок штучного Голодомору становлять, за підрахунками фахівців Інституту демографії і соціальних досліджень ім. М. Птухи НАН України, близько 4,5 мільйона осіб. Зокрема, 3,9 мільйона через надсмертність та 0,6 мільйона — як ненароджені. Найбільш масова смертність в Україні припала на середину лютого — липень 1933 року: у цей час пішли з життя понад три мільйони осіб. У червні 1933 року в Україні помирали: щодоби — 34170 осіб, щогодини — 1420 осіб, щохвилини — 24 особи.

«Ви — червоні бандити, вам усім прийде кінець...»
Змучені голодом селяни, на очах яких умирали голодною смертю їхні діти, траплялося, вдавалися до стихійних протестів. Зокрема, 23 лютого 1933 року, коли святкувався день Червоної армії, жителі села Казанка (нині Миколаївська область) вдерлися до канцелярії місцевого колгоспу імені Петровського. Поздирали плакати, побили лампи, розігнали тих членів правління, які там перебували, перед головою колгоспу Івановим поставили вимогу: «Голодуємо, дайте хліба!»
Потусавши голову, попрямували до колгоспного свинарника, де самоуправно, як було сказано у кримінальній справі, порушеній згодом проти «ворогів радянської влади і товариша Сталіна», закололи колгоспного кабана!..
Через кілька днів бунт повторився: селяни зірвали двері колгоспних складів і розібрали 150 пудів картоплі та 25 пудів проса. Голові колгоспу, який намагався їм перешкодити, заявили:
— Відмовся від головування, бо гірше буде! Ми голодні, а ти комуну будуєш?! Виконуєш їхні плани хлібозаготівлі?
Мабуть, слова не допомогли, тому в хід пішла сила. Коли ж на місце прибув міліціонер Сіреньков для проведення дізнання, йому від розгніваних селян довелося втікати на коні, але догнали і добре натовкли. Селяни вимагали: «Дайте хліба, бо діти помруть із голоду, а не дасте, то силою прийдеться взять!»
Звісно, ніхто не збирався їм нічого давати: не для того комуністи проводили хлібозаготівлі. Тож наступного дня велика група селян, десь 400–500 осіб, попрямувала громити елеватор «Союзхліба». Охорону розігнали і розібрали 300 пудів кукурудзи, також забрали з млина 7 пудів борошна та 5 пудів зерна. Натовп удалося розігнати тільки тоді, коли з Кривого Рогу прибув кінний загін міліції. Навіть коли вже лідерів цього бунту заарештували, казанчани вимагали від голови сільради Степана Кузьменка, аби арештованих випустили, погрожували: «Ви — червоні бандити, вам усім прийде кінець!»
Незважаючи на те що радянська влада трималася виключно на каральних органах, українці як могли противилися більшовицькому свавіллю. І не лише гуртом, а й поодинці.
Наприклад, Дмитро Ружаненко у січні 1933-го відмовився везти валку хліба в район. Його земляк Яків Хлистун відмовився ремонтувати сани, щоб привезти гас для колгоспного трактора. Іван Гаманенко, працівник однієї із сільрад, відмовився арештовувати односельця Архипа Коломійця, який не хотів сплачувати додатковий податок і чинив спротив активістам, що прийшли описувати його майно.
— Протягом І півріччя 1932 року органи ДПУ (Державне політичне управління) зафіксували на теренах Української РСР понад 900 виступів, — говорить Роман Круцик — заступник голови Всеукраїнської громадської організації «Меморіал». — А це становило майже 60% від усіх антирадянських виступів, які прокотилися тоді теренами Радянського Союзу.
Переважно це вже були бунти голодних людей. Прикладом такого виступу є заворушення в Золочівському районі на Харківщині у квітні 1932 року, коли близько 2 тисяч повсталих із 13 сіл району взяли штурмом залізничні склади, де зберігалося зерно для місцевої винокурні. Селяни розібрали три вагони із зерном. У першій половині 1932 року з колгоспів в Україні вийшли більш як 40 тисяч селянських господарств.
І все ж сили були нерівні: українському селянству протистояла могутня армія чекістів та активістів із числа росіян, «відряджених на Україну», і підсилена підрозділами Робітничо-селянської Червоної армії. Скільки українців загинуло від голоду, холоду і рук цих головорізів — достеменно невідомо й досі. Але рахунок іде на мільйони. Пам’ятаймо про них...

Сергій ЗЯТЬЄВ

Останнi новини


Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».