Пам'ять
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
П'ятниця Червень 14, 2024

Шановні читачі! 15 червня 2018 року газеті "Демократична Україна"

(до жовтня 1991р. - "Радянська Україна") виповнилося 100 років!

 

Вiвторок, 10 Квiтень 2018 13:54

У ставленні до бранців нацисти вирізнялися особливою жорстокістю

Rate this item
(0 votes)

11 КВІТНЯ — МІЖНАРОДНИЙ ДЕНЬ ВИЗВОЛЕННЯ В’ЯЗНІВ НАЦИСТСЬКИХ КОНЦТАБОРІВ

Літо 1941-го. 445-й артполк, ведучи оборонні бої, відступає на схід. Але незабаром потрапляє у німецьке оточення, і більшість із тих, кому пощастило вижити, опиняються у полоні. Серед них і рядовий Микита Семинос.

— Після кількох тижнів перебування у так званому пересильному пункті нас перевели до концтабору, який був у Києві, неподалік сумновідомого Бабиного Яру, — розповідав Микита Соломонович. — Дні, проведені там, закарбувалися на все життя.

Сказати, що життя бранців було важким, нічого не сказати: воно було нестерпним: робочий день тривав від 4-ї ранку до 18-ї. Харчувалися полонені якоюсь смердючою баландою — вранці і ввечері.
Німці, облаштовуючи табір, зробили все можливе, щоб і миша не прослизнула звідти: вся його територія була оточена трьома рядами колючого дроту, до одного з них підвели електрострум високої напруги.
Сирецький табір складався з двох ділянок. На одній із них стояли бараки, а на іншій — було викопано більше 10 землянок, в яких теж утримували ув’язнених. Ледь не щодня їх примушували закопувати жертв Бабиного Яру: розстріли, розпочавшись там 29 вересня 1941 року, лунали до останніх днів перебування фашистів у місті.
Розстрілювали і в’язнів Сирецького концтабору: педантичні німці відвели на цю «процедуру» 2 дні на тиждень. Трупи страчених скидали в ями, викопані на території табору, а також відвозили підводами і до урочища.
У жовтні 1941-го на теренах України функціонували 10 таборів для солдатів і 1 для командирів Червоної армії, в яких перебували близько 450 тисяч полонених. Умови утримування в них були жахливими: бранці цілодобово перебували просто неба, голодували і не отримували найпростішої медичної допомоги.
Становище цих нещасних людей було настільки страшним, що на початку 1942 року міністр окупованих східних територій Альфред Розенберг скаржився фельдмаршалу Кейтелю на «вкрай жалюгідний фізичний стан полонених, через що вони не здатні як слід працювати на Німеччину».
До кінця листопада з вищезгаданих 450 тисяч бранців понад 30 тисяч померли, майже стільки ж німці розстріляли, а понад 200 тисяч відправили до таборів на теренах окупованих країн Європи. Тож наприкінці 1941 року в Україні залишалося близько 180 тисяч, але невдовзі їхня кількість почала зростати.
Насамперед за рахунок червоноармійців, захоплених у полон на центральній ділянці німецько-радянського фронту. Чисельність полонених так стрімко зростала, що місця у таборах їм стало не вистачати, і німці почали будувати нові, довівши їх чисельність до 230.
«До нас охоронці, адміністрація табору ставилися гірше, ніж до худоби. Нас убивали не лише через якусь найменшу провину, наприклад через повільне виконання наказу німця, а й заради розваги».
«У мене і досі, хоча відтоді минули десятиліття, перед очима мої товариші по нещастю — голодні, виснажені. Наші життя могли обірватися будь-якої миті. Мабуть, раби перебували у кращому становищі».
Це — спогади про своє перебування у німецьких концтаборах колишніх червоноармійців, які були звільнені Червоною армією. І вони ніскільки не перебільшували своїх страждань.
Наприклад, у містечку Хоролі, що на Полтавщині, нацисти утримували невільників у ямі глиняного кар’єру і під відкритим небом. За 1941–1942 роки тут загинули 57 тисяч людей.
Неподалік міста Славута, що на Хмельниччині, німці облаштували «Гросс-лазарет» № 301 — табір, куди звозили поранених військовополонених і де, як німці оголосили на весь світ, їх повинні були лікувати.
Та, за спогадами щасливчиків, які зуміли там вижити, їм не надавали навіть елементарної допомоги. А добовий харчовий раціон складався з 250 грамів ерзац-хліба, основним компонентом якого була тирса, та двох літрів баланди.
Після того як у січні 1944-го Червона армія звільнила бранців, було проведено огляд 525 визволених військовополонених «Гросс-лазарету».
Судово-медична експертиза на підставі його результатів, а також зовнішнього огляду 500 ексгумованих трупів дійшла висновку, що «німецька адміністрація і німецькі лікарі лазарету створили такий режим, за якого неминуча майже поголовна смертність хворих і поранених».
Основними причинами смерті військовополонених експерти встановили: виснаження крайнього ступеня, інфекційні захворювання, заподіяння ран з автоматів і холодною зброєю.
Через Дарницький фільтраційний табір, розташований на лівому березі Дніпра, протягом 1941–1943 років пройшли 300 тисяч людей, з яких близько 200 тисяч померли голодною смертю чи не витерпіли знущань.
На Нюрнберзькому процесі серед багатьох звинувачень, пред’явлених верхівці Третього рейху, було і масове винищення полонених. Ще у березні 1941-го, готуючись до походу на Схід, німці створили 4 спеціальні так звані айнзацгрупи чисельністю 800–1200 осіб, які, у свою чергу, складалися з 16 оперативних команд кожна. Їхнє призначення — фізична ліквідація полонених, які перебували в таборах.
Ці звірі залишили кривавий слід у багатьох країнах, але чи не найбільший — на теренах України. Наприклад, айнзацгрупа «С» лише у жовтні 1941 року знищила понад 75 тисяч полонених.
Загалом під час окупації України гітлерівці знищили, за неповними даними, 1 мільйон 800 тисяч бранців концтаборів.
* * *
У Німеччині перший концтабір з’явився відразу після приходу Гітлера до влади — у 1933 році. До нього помістили опозиціонерів нацистського режиму — комуністів і соціал-демократів.
У Німеччині і на окупованих нею територіях функціонувало понад 14 тисяч установ, в яких систематично знищували людей. Це були не тільки концтабори, а й в’язниці, гетто та філії таборів. У липні 1933 року число ув’язнених досягло 26789.
У 1941 році з’явилися табори смерті, в яких убивали євреїв з усіх окупованих країн. Вони були створені в основному в Польщі — Белжець, Собібор, Треблінка, Аушвіц-Біркенау та ін. Лише в Аушвіці знайшли свою смерть близько 1600000 осіб. Табори смерті були і в Німеччині, Франції, Литві, Білорусії, Норвегії та інших окупованих країнах.
З 1942-го по 1945 рік у концтаборах перебували переважно євреї та радянські військовополонені. За офіційними даними, їх налічувалося близько 3 мільйонів. Там проводилася велика кількість медичних експериментів над людьми.
Особливою жорстокістю відрізнялись експерименти над дітьми та близнюками, які проводив сумнозвісний Йозеф Менгеле в концтаборі Аушвіц. В інших найбільших таборах (Дахау, Бухенвальд) проводились експерименти з гіпотермією, коли людей на три години поміщали в холодну воду з льодом, а також експерименти з різними інфекційними хворобами, отрутами і газами.
До кінця 1944 року в’язнів концтаборів переправляли з окупованих територій у внутрішні табори Німеччини. Спочатку в’язнів доставляли поїздами, а потім їх переміщали пішки. Люди під час таких переходів гинули від холоду, голоду, виснаження і насильства охорони. Пізніше ці переходи назвали «маршами смерті».
11 квітня 1945 союзники звільнили один із найбільших концтаборів — Бухенвальд. На честь цієї події щорічно в цей день відзначають Міжнародний день визволення в’язнів фашистських концтаборів.

Сергій Зятьєв

Останнi новини


Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».