Нещодавно США запропонували Програму співпраці з Африкою на 33 млрд дол. Це не фінансова допомога з американського бюджету, а спільні державні проекти, розраховані на кілька років, інвестиції. Це свідчить про те, що американці розглядають Африку як серйозного партнера, з яким можна співпрацювати й довіряти суттєві фінансові ресурси. Нині Африканський континент цікавить Бразилію, Індію, а Китай запропонував великий проект будівництва дамби в Конго.
У період між 2000 і 2010 роками сировинний сектор забезпечив приблизно 24% загального зростання ВВП континенту. Інша частина припадала (за ступенем значущості) на оптову торгівлю, сільське господарство, транспорт, обробну промисловість, фінансові послуги та інші галузі.

Перспективи
Африка володіє 10% світових запасів нафти і виробляє її приблизно стільки ж, як Іран, Венесуела, Мексика разом узяті. До 2020 р. на Африку припадатиме приблизно 15% світового виробництва нафти. Це робить континент вельми привабливим для транснаціональних корпорацій з точки зору перспективних інвестицій. Передбачається, що до 2030 р. на акваторії країн Тропічної Африки припадатиме понад 30% світових інвестицій у розробку сировинних ресурсів континентального шельфу.
Найближчими роками в Африці вшестеро зростуть доходи від продажу нафти — до 300 млрд дол. на рік. Незважаючи на колосальний вплив на зростання сировинного експорту до Китаю, на Африканському континенті розвиваються й несировинні ринки. Сектор послуг з 2002 р. приніс регіону більш як половину росту ВВП — частка більша, ніж у гірничовидобувному секторі.
Приміром, Кенія розпочала комунікаційну революцію в Африці. Продала за сім років півмільярда сімкарт (за допомогою яких можна не тільки дзвонити, а й оплачувати товари та послуги). У більш віддаленій перспективі очікується поліпшення можливостей для експортних виробництв в обробній промисловості. Не виключено, що окремі африканські виробники зможуть із часом потіснити тут навіть китайських та індійських конкурентів.
Реальний сектор економіки Підсахарської Африки за умови продовження розпочатої у 2003—2008 рр. політики вкладень у людський капітал, уміння та навички виробників має потенціал бурхливого зростання працеінтенсивних виробництв. У Східній Азії, що займає зараз цю ринкову нішу, витрати на зарплату працівників повсюдно ростуть високими темпами.
Порівняно з розвиненими регіонами світу, ці витрати ще залишаються вкрай низькими, а порівняно з Африкою — вони вже пішли далеко вгору. У цьому разі частина конкурентних переваг, обумовлених «зарплатною складовою», може переміститися до експортерів з Африки. Утім, не виключено, що зазначені підприємстваекспортери до того часу вже належатимуть китайському або індійському капіталу.
На загальноафриканському рівні були зроблені зусилля для створення середовища для економічного зростання в цілому і ведення бізнесу зокрема. Цим же цілям значною мірою служило узгодження низки загальнорегіональних ініціатив, таких, як «Нове партнерство для розвитку Африки», «Нова африканська ініціатива», «План «Омега» для Африки», програма «Партнерство тисячоліття для африканського розвитку».
Велику роль зіграла розробка та впровадження в практику принципів і механізмів моніторингу прогресу на цьому шляху, зокрема Африканського механізму експертної оцінки. В його основу було покладено добровільний моніторинг країн за чотирма напрямами: демократія та належне політичне управління; керівництво економічною політикою та управління; корпоративне управління; соціально політичний розвиток.
За висновком багатьох міжнародних організацій, проведені реформи дійсно полегшили ведення справ на Африканському континенті як для іноземних інвесторів, так і для місцевих приватних підприємців. Однак умови ведення бізнесу суттєво різняться в країнах. Зокрема, у Гвінеї для того, щоб почати бізнес, на виконання різних формальностей іде 213 днів на кожну процедуру. А в Руанді — три дні на все.
При здійсненні прямого експорту (що не допускає додаткових процедур або складних схем) на митну очистку товару, котрий вивозиться з Кот д’Івуару, витрачається в середньому 16,6 дня порівняно з 3,8 дня — в Габоні. При імпорті митні процедури в Конго (Браззавіль) займуть у середньому 31,4 дня, а в Лесото — всього 4,43.
Ринок країн Підсахарської Африки є одним із найбільш динамічних у світі. Упродовж останніх п’яти років (з 2008 до 2013го) імпорт країн цього регіону зріс від 222 млрд дол. до 347 млрд. За підсумками минулого року, найбільшими країнамиімпортерами цього регіону стали ПівденноАфриканська Республіка (103,5 млрд дол.), Нігерія (47,8 млрд), Ангола (22,1 млрд), Кенія (16,2 млрд).

Співпраця
Незважаючи на брак уваги і системних підходів з боку держави до співпраці з країнами Африки, наша країна досягла у ній непоганих результатів завдяки активності вітчизняного бізнесу. І тепер непогано виглядає на тлі Польщі, Румунії, Австрії, які теж прагнуть освоювати Чорний континент і мають по десять посольств, які підтримують своїх товаровиробників у далекій Африці.
Польща має значно потужнішу економіку, ніж наша країна, але частка її зовнішньоторговельних операцій з африканськими країнами сягає лише 1%. В Україні торік цей показник становив 3,1%, майже 6 млрд дол. За підсумками п’яти місяців цього року Україна експортувала до країн Підсахарської Африки товарів на 477,5 млн дол., що становить майже 2% від загального експорту товарів з України. Порівняно з аналогічним торішнім періодом експорт зріс на 2,1%, при загальному скороченні товарного експорту на 5,1% через проблеми з країнами Митного союзу і особливо з Росією.
Найбільше наших товарів іде до Нігерії (24%), хоча поставки торік і впали на 16,2%. Цей мінус був компенсований збільшенням у 1,5 разу експорту до Кенії та Джибуті. В основному Україна постачає до західних країн Підсахарської Африки, насамперед до Нігерії та Сенегалу, чорні метали. При цьому ці країни як за п’ять місяців цього року, так і за попередні роки майже не імпортували зернових з України.
Інша ситуація на ринку ПАР, де 63,7% від загального експорту товарів припадає на зернові. На ринки східних країн цього регіону, насамперед до Джибуті, чимало постачається добрив. Відносно диверсифікованим є експорт до Кенії, в якій, при певній домінації зернових, чорні метали та добрива займають чималу частку.
Упродовж останніх п’яти років країни Підсахарської Африки суттєво збільшили імпорт соняшникової олії, з 185 млн дол. до 336. Основні імпортери — ПАР (157 млн дол.), Ботсвана (32 млн дол.), Мозамбік (30 млн), Намібія (29 млн). Якщо у світовому масштабі Україна є провідним експортером цього виду продукції, то на ринку країн Підсахарської Африки вітчизняні виробники практично не представлені. Торік країни цього регіону імпортували нашої соняшникової олії всього на 10 млн дол.
Особливого значення набуває для України можливість розширення постачання продукції з високим рівнем доданої вартості. Зокрема, продукції машинобудування, оскільки розвиток інтеграційних процесів на європейському та євразійському напрямках містять найбільші ризики саме для цієї галузі нашої економіки. Також важливим є набуття додаткових стимулів для розвитку вітчизняної легкої промисловості, яка перебуває наразі в непевному стані.

Стратегія
Поглиблення співпраці України з африканським регіоном можливе як на рівні двосторонніх відносин з окремими країнами, так і через регіональні об’єднання, зокрема Африканський Союз. Крім того, важливе значення має надання необхідної підтримки вітчизняним експортерам, у тому числі через систему держпідтримки експорту, активізацію діяльності торговельних місій України за кордоном та громадських організацій (Ради інвесторів, УСПП тощо).
Реалізація цього завдання вимагає визначення стратегії дій щодо розширення позицій України на африканських ринках та надання державою дієвої підтримки експортерам. Міністерство закордонних справ пишається тим, що торік вдалося затвердити Програму співпраці з країнами Африки. Експерти оцінюють її ефективність досить стримано. І зауважують, що вона нагадує типові плани заходів, які за радянських часів доводилося розробляти всім відомствам.
Ця програма не має особливого фінансового підживлення. Її розробляли десять міністерств і нічого нового до неї не внесли. Аби програма стала ефективною, вона має містити чіткі критерії, які дозволять оцінити її прогрес. А також чітко обрахувати фінансові ресурси, які має забезпечити держава і врахувати пропозиції українських підприємців. Їм найбільше бракує не програм співпраці з Африкою, а ефективної системи підтримки і супроводу в інших державах.
Доцільно створити служби торговельних радників, які б опікувались виконанням запитів вітчизняних компаній та іноземних бізнесменів, котрі зацікавлені у співпраці з Україною, а також шукали нові ринки і надійних партнерів для українців. Нещодавно глава уряду А. Яценюк оголосив, що система зовнішньоекономічного супроводу вітчизняного бізнесу буде реформована. Бізнес очікує на підтримку, якої дотепер не було.

Ідеї
Раніше Африка вважалася ризикованим ринком, і наші компанії не дуже зважали на пропозиції послів освоювати їх. Нині чимало підприємств, зокрема молочних, через обвал російського ринку просять допомоги посольств. Є ідея, поки система держсупроводу буде викристалізовуватись, потім втілюватись (на це піде багато часу), створити Торговий дім «Україна — Африка».
Подібна ідея озвучувалася ще десять років тому. У 2004 р. кілька українських компаній, які активно працювали з Африкою, намагалися створити ТД. Але у них нічого не вийшло, далі декларацій справа не пішла. Сучасний ТД об’єднував би вітчизняні компанії, які вже працюють в Африці чи мають потенційний інтерес до неї. Представники ТД підтримували б наших бізнесменів в африканських державах, співпрацювали б з посольствами.
ТД, кажуть експерти, може ефективно працювати лише на базі сучасної інфраструктурної, логістичної системи. Вона дозволить оцінити попит і пропозицію товарів, процеси, що відбуваються між державами. І тут важливо врахувати міжнародний досвід, зокрема Німеччини. Вона надає особливу увагу створенню національної логістичної системи, аби з мінімальними видатками обслуговувати більшість держав.
Це можливо і в Україні. ТД, створений на основі сучасної логістичної системи, може відіграти важливу роль у залученні інвестицій міжнародних банків та консорціумів. На жаль, Україна має обмаль посольств, які можуть супроводжувати економічну діяльність наших компаній в Підсахарській Африці. Вони є у ПАР, Кенії, Нігерії, а в Анголі є лише офіс, посол працює у Португалії, офіс є і в Ефіопії.
Держави, з якими має конкурувати Україна в Африці, зокрема Росія, Китай та Англія, Франція, які мають вікові традиції співпраці з країнами Африканського континенту, мають свої посольства чи торговельні представництва майже у кожній африканській державі.
Для бізнесменів, які зважаться освоювати Африку, особливо важлива фінансова підтримка. Поки українські банки, зокрема й Державний експортноімпортний банк, не знаходять для цього можливостей. А уряд не лише декларативно, а й фіскально не стимулює фінустанови. Без фінпідтримки наші компанії матимуть великі труднощі в реалізації зовнішньоекономічних контрактів.
За системою передоплати африканці не працюють. Китайці та французи можуть безболісно надавати відстрочку платежів. Нашим компаніям складно це практикувати, хоча й виготовляють якіснішу продукцію і можуть швидше її поставити в Африку. Не варто сподіватися на спільні проекти в Африці з іншими країнами, зокрема з БРІК. У сучасному світі кожна держава відстоює свої інтереси.
У БРІК дедалі суттєвіші позиції завойовує Росія. І є великі сумніви, що Індія, Китай, ПАР залучать до масштабних проектів Україну. Для нашої країни Африка є важливою і з політичної точки зору, бо це більше 50 голосів у ООН. Коли наприкінці березня Генеральна Асамблея ООН ухвалювала резолюцію щодо підтримки територіальної цілісності України, африканські країни показали непогані для нас результати.
Нігерія, Чад, Уганда зараз є непостійними членами Ради Безпеки ООН. Залежно від того, яке рішення буде ухвалене щодо участі Президента України в сесії Генеральної Асамблеї ООН наприкінці вересня (це залежить від розвитку ситуації в Україні), важливо, щоб не лише міністр закордонних справ, а й глава нашої держави зустрівся з окремими африканськими колегами.
Адже в Африці, як і в арабському світі, без особистих зв’язків справи не рухаються. Нині для нашої країни є дуже важливою співпраця з країнами африканського регіону, з їх перспективними ринками.
Олена КОСЕНКО