Культура
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
П'ятниця Травень 07, 2021

Шановні читачі! 15 червня 2018 року газеті "Демократична Україна"

(до жовтня 1991р. - "Радянська Україна") виповнилося 100 років!

 

П'ятниця, 07 Червень 2019 14:24

Один із лідерів українських шістдесятників

Rate this item
(0 votes)

13 ЧЕРВНЯ — 85 РОКІВ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ВІТАЛІЯ СЕРГІЙОВИЧА ГУБАРЕНКА (1934–2000), УКРАЇНСЬКОГО КОМПОЗИТОРА

Віталій Губаренко народився у Харкові 13 червня 1934 року. Він прожив неповних шістдесят шість років, більше сорока з них були віддані композиторській творчості.
Тринадцять опер, сім балетів, два десятки великих оркестрових творів, камерна, хорова музика — це майже дві доби безперервного звучання, кожна миттєвість якого перетворена на частку правди про світ і про себе.
«Не уявляю, чим іншим хотів би я займатися. Мабуть, цей вибір здійснила за мене доля, бо не було нічого, що могло б вплинути на моє рішення ззовні», — саме так говорив про своє творче покликання Віталій Губаренко.

Але перед тим, як стати «вільним художником», Віталію довелося здійснити, як мінімум, два серйозних та сміливих вчинки у юнацькі роки, що засвідчили самостійність та цілеспрямованість його натури.
Зростаючи в сім’ї військового, Віталій самовільно покинув загальноосвітню школу, готуючись потайки від батька до вступу в Харківське музичне училище.
Будучи вже зрілим майстром, він згадував: «Я не знав вагань у виборі свого музичного шляху. В Харківському музичному училищі існував композиторський відділ, туди я пішов і склав іспити у сімнадцятирічному віці.
Мій перший учитель з композиції, прекрасний педагог Олександр Жук навчив мене систематично працювати, не чекаючи натхнення. Завдяки його настановам я все життя ставився до творчості як до копіткої щоденної праці».
Другий доленосний учинок митця був здійснений уже по завершенні Харківської державної консерваторії, де він навчався у талановитого композитора і педагога Дмитра Клебанова. Вже на п’ятому курсі Віталій Губаренко працював музичним редактором обласного радіо, а через рік його запросили на кафедру теорії і композиції до Харківської консерваторії.
Це був би блискучий початок кар’єри для будь-якого музиканта. Але Губаренко не відчував у собі педагогічного покликання, тому й наважився на крок, який у ті часи міг дозволити тільки визнаний метр, — відмовився від гарантованого заробітку та без коливань пішов на творчу роботу.
У неспокійному та вибуховому характері Віталія Губаренка поєднувалися такі контрастні риси, як різка безкомпромісність і людська чуйність; несамовитий протест проти всякого зовнішнього тиску та сувора самодисципліна. Він намагався все робити за найвищим ґатунком.
Тож невипадково, що Віталій Губаренко став одним із лідерів українських шістдесятників. Його перші опуси сприймались як знак оновлення української музики. Гостре відчуття катастрофічності буття, відкритий вираз болю, страждань, гіркоти, які були притаманні суспільній свідомості після сталінського «страстного тридцятиріччя», відбились у музиці Губаренка поруч з образами «світлого майбутнього», мрії.
Поступово максимальна інтенсифікація ліричного переживання дозволила істотно поглибити світосприйняття, в якому властива 60-м утопічність трансформується у концепцію безсмертя: людське «я» постає як сукупність «нескінченностей» різної потужності, серед яких найпотужнішою є любов.
Стиль Віталія Губаренка формувався у процесі адаптації українського національного мелосу до сучасних мовних контекстів, серед яких на початковому етапі визначними стали традиції Дмитра Шостаковича та Сергія Прокоф’єва, що на межі 50–60-х оцінювалися ще досить неоднозначно.
Ранні твори, серед яких Симфонієта для струнного оркестру (1960), Перша симфонія (1961), Симфонічна поема «Пам’яті Тараса Шевченка» (1962), Концерт-поема для віолончелі з оркестром (1963), виявляють здатність Губаренка до симфонічного мислення.
«Героя свого часу» він намагається відтворити крізь призму ліричних віршів Івана Драча (вокальний цикл «Барви та настрої» — 1965), у мрійливій споглядальності та іронічній скерцозності Флейтового концерта (1965). Духовна ситуація 60-х якнайкраще втілилась у Другій симфонії (1965).
У 70-х роках відбувається поглиблення ліричної сфери. Зміна авторської настанови помітна в опері «Мамаї» (1969), де долається узагальнений типологізм першої оперної спроби. Натомість з’являється усвідомлення особливої вартості внутрішнього світу людини, що протистоїть порожнечі заідеологізованих ідіом. Використані у «Мамаях» принципи монотематичного розвитку здобули сюжетної вмотивованості у широко відомій монодрамі «Листи кохання» (1971).
Вокальний цикл на вірші Володимира Сосюри «Простягни долоні» (1977) виявив глибоко особистісну тему самотності та трагедійної приреченості. Художня досконалість, сповідальний тон та філософська узагальненість п’яти романсів, в яких розгортається драматичний сюжет нерозділеного кохання, ставлять цикл у ряд найкращих зразків камерно-вокальної музики ХХ сторіччя.
На початку 80-х Губаренко — автор суто сучасної спрямованості — відкриває для себе інші стильові епохи. В опері-балеті «Вій» (1980), до якої увійшли фрагменти попередніх творів — симфонії-балета «Ассоль» (1977) та хореографічних сцен «Запорожці» (1978), — панує дух українського бароко.
Бароковим принципам формоутворення відповідає її жанрова дифузність (панна Сотниківна — балетний персонаж). Завдяки запозиченням текстів з української літератури ХVІІ–ХVІІІ ст., псалмів, віршів, інтермедій та відповідному їх музичному опрацюванні у творі виникає непідробний колорит історичного минулого.
Лірико-комічний напрямок, започаткований у творчості Губаренка «Веселим музикою» з «Українського капричіо» (1973), також знайшов продовження у перших «київських» творах композитора — в опері «Кому посміхалися зорі» (1987) та балеті «Майська ніч» (1988), музика якого у скороченій редакції перетворилася на симфонію-балет «Зелені святки» (1992) з тим же гоголівським сюжетом.
90-і роки репрезентують пізній стиль Губаренка. Монументальна опера-ораторія «Згадайте, братія моя...» (1991) відтворює шевченківський міф про Україну. Поетичний текст монтується з фрагментів поеми «Гайдамаки», коментаря до неї, віршів, щоденників Тараса Шевченка та біблійних псалмів. Національна історія, «замішана на крові», подається в опері-ораторії у символічному сенсі за структурними канонами античної трагедії.
Останні вірші Шевченка також стали основою для вокальної симфонії De profundis (1995), що розгортається як діалог між Поетом та його Музою-Долею. У трьох частинах відтворюється філософія переходу від життя у світ інший, який постає у вигляді того ідеального образу України, що виплекав у своїй душі Кобзар.
За своє творче життя Віталій Губаренко пережив п’ятдесят прем’єр. Наступну, п’ятдесят першу, він устиг тільки підготувати. Хореографічні сцени «Вія» прозвучали вже без автора. Ще за два тижні до прем’єри, тяжко хворий, композитор із лікарні наспівав по телефону диригентові всі темпи.
«А може, це все Вій робить?»— звинувачував він у погіршенні свого фізічного стану химерну постать — витвір гоголівської фантазії. Відчуваючи якийсь містичний зв’язок між музикою та буттям, Віталій Губаренко сприймав своє мистецьке покликання як долю.
Віталій Сергійович Губаренко помер 5 травня 2000 року в Києві. Похований на Байковому кладовищі.

Підготував
Ярослав ШЛАПАК,
Укрінформ

Останнi новини


Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».