Суспільство
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
Четвер Квiтень 22, 2021

Шановні читачі! 15 червня 2018 року газеті "Демократична Україна"

(до жовтня 1991р. - "Радянська Україна") виповнилося 100 років!

 

Четвер, 15 Травень 2014 03:00

Битва за Донбас

Rate this item
(0 votes)

СУПЕРЕЧЛИВІ ВРАЖЕННЯ ВІД ВІДВІДИН ШАХТАРСЬКО-МЕТАЛУРГІЙНОГО КРАЮ
На початку травня більшість вітчизняних та зарубіжних політологів зауважували: найтяжчими для України днями в останній місяць весни стануть 9, 11 та 25 травня. Два дні з цього магічного тріо ми уже пережили. І тепер сяк-так у напівавральному режимі наближаємося до дати президентських виборів... 

Криваве свято
Цьогорічний День Перемоги справді побив усі рекорди щодо напруженості. У більшості міст України 9 травня очікували з підвищеною увагою. Ясна річ, максимально уважно всі українці спостерігали за Донеччиною та Луганщиною, де терористи продовжують контролювати доволі значну територію.
І саме в одному з найнеспокійніших міст — Маріуполі — й сталася найбільша трагедія з численними людськими жертвами. Спровокували їх сепаратисти, хоча от уже тиждень так звана місцева еліта намагається втовкмачити в голову простим містянам, що в усьому винні українські військові.


Взагалі, після початку антитерористичної операції на Сході України риторика тутешніх сильних світу цього обертається у такій орбіті, що нібито офіційний Київ винен в усіх смертних гріхах. Буцімто війська почали заходити в область, де на вулицях міст усе було тихо й спокійно. Наче не було захоплених приміщень, мародерства, викрадень і катувань громадян, котрі не уявляють свого життя не у складі єдиної Української держави...

Який референдум референдумніший?
Подібні метаморфози явно були невипадковими, що підтвердив інший важкий день — 11 травня. Саме цього дня сепаратисти ще кілька тижнів тому намітили провести так званий референдум за створення «незалежних» республік — Донецької та Луганської.
Те, як проводилося це, з дозволу сказати, волевиявлення, не можна порівняти навіть із кримським фарсом від 16 березня. Там усе ж таки забезпечили бодай якусь видимість виборчого процесу.
А на Донеччині та Луганщині «бюлетені» друкували на звичайних ксероксах. Подекуди додруковування відбувалося безпосередньо 11 числа. Виявлено масові факти перевезення уже заповнених «бюлетенів» до Слов’янська, Краматорська та інших міст, котрі тією чи іншою мірою терористи тримають під контролем.
Але навіть при цьому слід визнати, що досить значний прошарок місцевого населення щиро намагався відшукати «виборчі дільниці». Переважно це — люди старшого віку, однак є й молодь. За зізнанням такого політично активного прошарку, голосують вони більше не з ідейних міркувань, а просто... з протесту.
На численні зауваження автора цих рядків, мовляв, чи не нагадує їм самим така позиція відомий радянський мультик «А Баба-яга — проти», значна частина людей починала замислюватися. І поступово переходити на більш-менш нормальний стиль спілкування. На сьогодні це для Донбасу уже можна сприймати як певне досягнення, адже ступінь напруги й наелектризованості суспільства зашкалює.
Так от — аргументація, котра зводиться до того: чи варто власноруч творити «Донецьку республіку» лише тому, що тобі не до вподоби борода Олександра Турчинова, усе ж таки спрацьовує. Щоправда, більшість людей, котрі «голосували» 11 травня, не особливо й самі вірять у те, що «республіка» може бути створена. «Згодом усе устаканиться, але нашу позицію протесту ми маємо продемонструвати», — так або приблизно так міркують нині багато донеччан.
Ці «залізобетонні» аргументи доводиться розвіювати кримським прикладом, де поки що не надто «устаканилося». Більше того, Донбас уже значно перевершив Крим у плані небувалого напруження безпосередньо на вулицях. Це сталося тому, що, на відміну від Криму, у двох найсхідніших областях київська влада намагається протидіяти сепаратизму. Не завжди ефективно, не завжди дієво, проте таки намагається...
Один із непоганих прикладів цього, до речі, виявився дуже простим. Це — ідея проведення альтернативного сепаратистському опитування на тему потенційного об’єднання Донеччини й Луганщини з Дніпропетровською областю. Зрозуміло, що це — також відвертий фарс. Але він був потрібним саме як протидія не менш відвертому фарсу проголошення «Луганди» та «Дондурасу», як уже охрестили нові «республіки» дотепники.
Як мінімум результати опитування за приєднання до Дніпропетровщини тепер завжди можна протиставляти результатам сепаратистських «референдумів». Чого, між іншим, нам так не вистачало два місяці тому в Криму.
Звісно, масовим процес тяжіння донеччан та луганчан до Дніпропетровщини назвати не можна. Хоча такі приклади дійсно є, що дало привід мешканцям міста на Дніпрі навіть поширити у себе в регіоні таке риторично-жартівливе запитання: «Так хто ж — Рінат Ахметов чи Ігор Коломойський — справжній господар Донбасу?»

«Магічні» вибори президента
Утім, повернемося до сепаратистських настроїв на східних теренах. За підсумками чергової поїздки на Донеччину в автора цих рядків склалося враження, що організатори сепаратистських дій нині намагаються максимально накапостити саме до 25 травня. Усе ж таки дати президентських виборів тут чекають чи й не сильніше, ніж у столиці.
Очікування ці — різні. Скажімо, справжні патріоти, котрим усе важче демонструвати свою позицію, сподіваються, що після виборів у регіон повернеться реальна влада. Принаймні, викрадень людей серед білого дня більше не буде. А то багатьом мешканцям Маріуполя, Донецька, Луганська (не кажучи вже про Слов’янськ чи Краматорськ) довелося залишити свої нажиті місця.
Показово, що декого з утікачів зараз розселили на території Межигір’я, що є вельми символічним. Зрештою, колишній президент хоча б чимось прислужився людям, котрі здебільшого тікають у пошуках безпеки з його колишніх базових регіонів.
Зрозуміло, на цьому «шляхетність» екс-господаря Межигір’я й завершується. Більше того, він цілком очікувано для багатьох спостерігачів відразу після проведення так званого референдуму знову розродився інформаційним повідомленням, по суті, закликавши світ визнати дві новоявлені республіки. І ця людина свого часу намагалася видушувати з себе якісь сентенції про єдність країни!..
Повертаючись же до виборів президента, можна сказати, що й для сепаратистів ця дата може стати знаковою. Вочевидь, дехто з їхніх лідерів усвідомлює: після 25 травня їм за будь-яких обставин доведеться змінювати тактику.
Про те, що процес зайшов аж надто далеко, свідчить, приміром, перехоплена СБУ бесіда терористів на Луганщині після жахливого вбивства двох людей, чия «провина» полягала лише в тому, що вони не захотіли зупинятися на сепаратистському блокпості. Згадані переговори демонструють, що навіть у таборі злочинців не всі були готовими до такого розвитку подій.
Приклади непорозумінь між самими терористами помітні й на Донеччині. Чого варта заява так званого народного губернатора Донецької чи то області, чи то республіки Павла Губарєва. Відпущений на волю в результаті обміну на захоплених заручників, він раптом почав розповідати російським журналістам про те, що Рінат Ахметов фінансував сепаратистів. Чимало інших представників новітньої «республіканської еліти» подібні одкровення засудили.
Причому відбувалося все це на тлі заяв про те, що відразу після «референдуму» влада в «Донецькій республіці» переходить до найближчого оточення громадянина Росії Гіркіна, більше відомого в народі як «Стрілок». Досі, нагадаємо, угруповання цього терориста переважно мордувало лише мешканців півночі Донецької області, зокрема Слов’янська.
У цьому контексті на увагу заслуговують слова головного редактора донецького видання «Острів» Сергія Гармаша. Характеризуючи сепаратистів, він напівжартома-напівсерйозно заявив, що в тих, хто нині перебуває у приміщенні Донецької обласної адміністрації, на кожному поверсі є своя «республіка».

Хто за круглим столом?
Частково цю тезу позавчора підтвердив і формальний керівник Донеччини Сергій Тарута. «Вести якісь переговори з нашими опонентами важко, — підкреслив він, — передусім тому, що їхні лідери дуже часто змінюються». Що тут можна заперечити?..
Взагалі, згаданий круглий стіл викликав дуже неоднозначні відчуття. У першу чергу тому, що представники Партії регіонів (голова відповідної фракції у парламенті Єфремов, мер Донецька Лук’янченко та інші) знову намагаються звести дискусію до формату про «Донбас, який не чують».
Приблизно в такому ж ключі прозвучало й записане на відео звернення найбагатшої людини держави Ріната Ахметова. Він нібито й за єдину Україну (у складі якої, за його словами, Донбас має всі шанси стати процвітаючим), але водночас знову говорить про недостатню увагу влади до проблем на місцях...
Таке враження, що достатньо цієї уваги Рінату Леонідовичу буде лише тоді, коли йому дозволять офіційно «приватизувати» область, бо ж неофіційно це відбулося багато років тому. А під час перебування на посаді президента Віктора Януковича влада регіоналів на Донбасі була майже абсолютною. З поправкою тільки на поступово зростаючі апетити членів президентської «сім’ї»... Але це аж ніяк не проблема нинішнього круглого столу та пошуків виходу з кризи.
Неоднозначно відреагувала публіка і на, як завжди, рішучу пропозицію Юлії Тимошенко наступний круглий стіл провести безпосередньо в Донецьку. Так, традиційно обережний перший президент України Леонід Кравчук резонно заявив про необхідність гарантії безпеки, якої у сьогоднішньому Донецьку явно недостатньо для поважного зібрання.
Зрозуміло, що зараз Україна переживає найтяжчий за майже 23-літню історію період. Проте політики (та й прості громадяни, зрештою) мусять усвідомити: саме від того, як завершиться теперішня криза, залежатиме майбутнє України впродовж багатьох років. А можливо, й десятиліть. Зрештою, ще жодного разу в сучасній історії перед нами не стояли настільки складні випробування та виклики. Але разом із тим і настільки ж чітка і зрозуміла перспектива побудови нормальної сучасної держави. Однак за це нам ще доведеться поборотися...

Ярослав ГАЛАТА, Маріуполь — Донецьк — Київ 

Останнi новини


Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».