Суспільство
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
Субота Грудень 14, 2024

Шановні читачі! 15 червня 2018 року газеті "Демократична Україна"

(до жовтня 1991р. - "Радянська Україна") виповнилося 100 років!

 

П'ятниця, 28 Лютий 2014 02:00

520 років тому Києву було надано Магдебурзьке право

Rate this item
(0 votes)

Великий литовський князь Олександр 27 лютого 1494 року надав Києву Магдебурзьке право, в результаті якого місто отримало статус самоврядування. Джерела намагалися бути точними, проте є різночитання... 
Трохи історії. У 1188 році архієпископ Віхман надав привілеї самоврядуванню в Магдебурзі. Магдебурзьке право — феодальне міське право, що склалося в німецькому місті Магдебурзі, а згодом поширилося на багато інших міст Європи, стало символом феодального міського самоврядування.
У відносно завершеному вигляді Магдебурзьке право склалося в XIII ст. і поширилося спочатку на інші міста Східної Німеччини, а згодом — разом із німецькою колонізацією — на Східну Пруссію, Сілезію, Чехію, Угорщину, і далі на Польщу, Литву, звідки перейшло до Білорусі та України. Норми цього права регулювали управління містом, суспільно-правові відносини, порядок суду та судочинства, визначали заходи кримінального покарання, регламентували внутрішню статутну діяльність купецьких корпорацій, ремісничих цехів і торгівлі.

За Магдебурзьким правом міста звільнялися від управління і суду феодалів. Це право регламентувало права міських станів — купців, ремісників, визначало порядок обрання та функції органів міського самоврядування, ним регулювалися питання оцінки та успадкування майна.
В Україні Магдебурзьке право поширилося в XIV–XV століттях. Згідно з цим правом усі міста України ділилися на три категорії. До першої належали міста, що отримали Магдебурзьке право від литовських князів, польських та угорських королів. Переважно це були міста Правобережної України. 
Раніше, ніж іншим, Магдебурзьке право було надано містам Закарпатської України, яка в ті часи входила до складу Угорщини. Уже від 1329 року Магдебурзьким правом користувалися Хуст, Вишкове, Тячів, а згодом — Сянок, Львів, Кам’янець-Подільський, Луцьк, Кременець, Житомир, Мукачеве, Київ. До другої категорії входили міста, які отримали Магдебурзьке право від їхніх власників. Так, князі Вишневецькі в XVI ст. подарували це право Лохвиці, Лубнам, Пирятину, Прилукам. До третьої категорії належали міста, яким Магдебурзьке право було надано грамотами гетьманів після приєднання України до Московської держави.
Київ у той смутний час, наприкінці ХV ст., був південно-східною фортецею на рубежах Литовської держави. У ньому була досить сильна влада місцевого воєводи. Міщани скаржилися на нього великому князю литовському Олександру. Той видавав усе нові й нові грамоти, що захищали права громадян від посягань воєводської адміністрації. З безлічі цих документів до наших часів дійшло два, на підставі яких учені припустили, що Магдебурзьке право було подаровано Києву в 1497 році. Ця дата, яка увійшла і до багатотомних, і коротких довідників з історії Києва та приймалася як справжня великими істориками Грушевським і його науковим керівником Антоновичем, виявилася не точною.
Справа в тому, що писарі, з-під пера яких виходили грамоти, особливою акуратністю не відрізнялися. Робили помилки і в тексті, і в датах. Та й почерк у них був ще не каліграфічний, про що свідчить сама назва — скоропис. Треба пам’ятати, що 500 років тому рік зображувався не цифрами, як зараз, а буквами і індиктами — особливими значками. Обчислювалися роки не від Різдва Христового, а від створення світу. Тому в грамоті, про яку йдеться, був зображений рік 7008, зрозуміло, буквами і значками. Документ за 500 років зносився, ледь зберігся. А писар ще не точно намалював одну карлючку. У результаті, тільки після ретельного аналізу збірника документів тієї епохи — «Литовської метрики», проведеного вченими, вдалося зробити висновок: Магдебурзьке право було подаровано Києву 31 серпня 1498 року.
І декілька слів про важливість таких привілеїв. Завдяки їм місто звільнялося від податків на користь київського воєводи. Торговий люд отримав право не платити мита в межах Литовського князівства, а потім і Речі Посполитої. Міщан воєвода не міг змусити працювати на себе: будувати замки, охороняти полонених. Замість цього кияни займалися іншими корисними справами — розвивали ремесла. Місто звільнялося від юрисдикції урядової адміністрації, яку замінив власний орган самоврядування — магістрат. Так Київ звільнився від влади великих феодалів і їхніх намісників.
З отриманням Магдебурзького права в Києві організовувалася міська громада з власним судом, головували в якому війт і лавники. Орган судової влади називався «лава», а її члени обиралися довічно. Зазвичай лаву очолював війт, якого призначав король. Але киянам надавалося право вибрати його самостійно. Саме війт вважався вищою посадовою особою в місті. Крім суду, створювалася управа, до якої входили виборні — бурмістр і райці. Повноважна рада обиралася міщанами строком на один рік, а вже колегія райців вибирала бурмістра. Саме він і керував господарством Києва. До речі, Магдебурзьке право передбачало і майнові повноваження: міста володіли будинками, землею, вводили податки тощо.
Благами, дарованими Магдебурзьким правом, городяни користувалися 350 років. Навіть російські царі не зазіхали на нього. Першою це наважилася зробити Катерина II. Остаточно привілеї київських міщан поховав Микола I. Проіснувало Магдебурзьке право в Києві до 23 грудня 1834 року. Після цього за наказом Миколи I в місті почали діяти загальноросійські закони. До тих пір Київ був ніби окремої республікою, яка керувалася своїми законами.
Більшість істориків вважає, що надання Києву Магдебурзького права сприяло швидшому економічному розвитку міста та його зближенню із Західною Європою. Крім того, цей досвід став основою для майбутньої правової системи самоврядування в усіх українських містах.

Підготувала Тетяна ДЕЛІМАРСЬКА, Укрінформ

Останнi новини


Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».