Бетонне «сховище-могильник», у якому перебуває понад 85 тисяч кубометрів ядерних відходів, руйнується під впливом кліматичних змін — пише газета «Лос-Анджелес Таймс».
У «Руніт Доум» зберігаються радіоактивні відходи, які виникли після випробувань 67 атомних бомб на Маршаллових Островах у 1946–1958 роках. За даними журналістського розслідування «Лос-Анджелес Таймс», американський уряд провів також кілька випробувань біологічної зброї на островах ще до вилучення відходів із поверхні землі і розміщення всіх цих відходів у могильнику.

Смерть Абу Бакра Аль-Багдаді стала значним ударом для ІД, але більше на моральному рівні. Це було відоме ім’я: людина, яку шанували, боялись і присяглись їй у вірності і слухняності.

Але на оперативному рівні втрата є незначною, структура організації виявилася непорушною. Всередині ІД нема відчуття, що це — кінець: залишилися люди, які готові продовжувати справу, яку очолював Аль-Багдаді.
Хто б це не був, великої різниці не буде, бо головні кандидати, як хоча б Хасан Аль-Джамал, який передав світу відомості про колишнього самозваного каліфа, — будуть діяти у підпіллі.

Майкл Блумберг, мільярдер, філантроп і колишній мер Нью-Йорка, подав документи у штаті Алабама і отримав право на участь у правиборах (праймеріз) Демократичної партії.

Участь Блумберга у президентській кампанії, де від Демократичної партії беруть участь 17 кандидатів, викликає «сейсмічні струси» — так про це написала нью-йоркська преса.
Його багаті фінансові «тили», центристські політичні погляди і близькі відносини з політичним істеблішментом Америки можуть вплинути на шанси безпосереднього суперника, колишнього віце-президента Джо Байдена, чиї рейтинги знижуються і який останнім часом усе важче збирає гроші на проведення виборчої кампанії.

17 листопада 2019 року відбулися вибори до Палати представників парламенту Білорусі. Виборча кампанія пройшла майже непомітно для зовнішніх спостерігачів. Представники національно-демократичної опозиції, які з 1994 року не емігрували з країни, так і не були офіційно допущені до виборів.
Багато хто з її представників вважає, що треба дати правлячому політичному режиму остаточно вичерпати свій потенціал, після чого серйозно замислитися над майбутнім. Звичайно, правлячі еліти також намагаються зберегти себе у політиці з президентом Олександром Лукашенком або без нього.

Латиноамериканська революційна осінь відбувається на тлі саміту країн БРІКС у Бразилії. Серед країн «нової економічної динаміки» (Індія, Китай, Росія, Південно-Африканська Республіка, Бразилія) Латинську Америку презентує тільки Бразилія.

Це не дивно, адже ще одна велика країна регіону — Аргентина потерпає від економічних негараздів та зайнята запобіганням дефолту. Соціально-політична нестабільність проявляється вуличними протестами й у третій за розміром економіці Латинської Америки, якою є чилійська. Отже, у країнах Латинської Америки розгортається напружена політична боротьба та відбуваються важливі зміни.

У квітні та листопаді поточного року Ізраїль пережив двічі поспіль дострокові парламентські вибори. Але обидва рази не вдалося сформувати стабільну та дієву правлячу коаліцію. Причому після листопадових виборів до кнесету ситуація тільки погіршилась.

З одного боку, на лівому політичному фланзі ізраїльської політики, який залишається фрагментованим та скочується на маргінальні позиції, наголошують на тому, що тривала «війна на виснаження» проти арабських країн надто дорого коштує Ізраїлю.
Ліві закликають до пошуку компромісів та розблокування мирного процесу.

Минув рік від початку у листопаді 2018 року протестного руху «жовтих жилетів» у Франції. Відтоді взаємні претензії влади і учасників протестів не змінилися.

Президент Франції Емманюель Макрон продовжує вважати, що ефективність та прибутки економіки важливіші за збільшення соціальних видатків. Учасники протестів та їхні симпатики переконані, що швидкий темп згортання механізмів державного соціального регулювання нівелює демократичні політичні традиції.
Спостерігачі за цим процесом досі сперечаються, чи це політична криза всередині кризи економічної або ліберальні заходи дерегуляції здатні запобігти стагнації економіки за будь-яку соціальну ціну. Зазначені протиріччя своєрідно віддзеркалюються на політичних процесах.

Останнім часом тема мужності і героїзму українських солдатів, які відстояли — ціною власних життів — у 2014-му Україну, не давши розповзтися по ній так званій руській весні, почала затихати. Мас-медіа здебільшого говорять про процес розведення військ, перші паростки мирного урегулювання на Донбасі. Ця тема не повинна замовчуватись. Але ми не повинні забувати і про своїх захисників.
Колектив Національного музею історії України у Другій світовій війні шостий рік поспіль реалізує проєкт «Український схід». У його рамках організовуються виставки, присвячені звитязі і жертовності українських воїнів.

День Гідності і Свободи відзначається щороку 21 листопада згідно з Указом Президента від 13 листопада 2014 року. Його встановлено на честь початку двох знаменних і доленосних подій у новітній українській історії: Помаранчевої революції 2004 року та Революції Гідності 2013 року.

День Гідності та Свободи став своєрідним наступником Дня Свободи, що відзначався на честь Помаранчевої революції з 2005-го по 2011 роки 22 листопада, але згодом був скасований.
Саме 21 листопада 2013 року розпочалися перші протестні акції української громадськості у відповідь на рішення тодішньої влади щодо припинення курсу на євроінтеграцію та скасування процесу підготовки до підписання Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом.

ЧО­МУ ЧИН­НА ВЛА­ДА НА­МА­ГАЄ­ТЬ­СЯ УНОР­МУ­ВА­ТИ ЗА­СО­БИ МА­СО­ВОЇ ІН­ФОР­МА­ЦІЇ?

Те, що переважна більшість представників української влади в усі часи, м’яко кажучи, не надто полюбляла засоби масової інформації, відомо всім. Однак кожен «правитель» завжди мав якийсь власний «рецепт» того, як такі ЗМІ нейтралізовувати. Схоже, поступово з’являється він і у нинішніх «слуг народу».

Взагалі, тріумфальна перемога на президентських виборах Володимира Зеленського та його партії на виборах парламентських сформували у багатьох відомих діячів нової влади поблажливо-зневажливе ставлення до ЗМІ та журналістів.