Наука і техніка
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
Вiвторок Серпень 03, 2021

Шановні читачі! 15 червня 2018 року газеті "Демократична Україна"

(до жовтня 1991р. - "Радянська Україна") виповнилося 100 років!

 

П'ятниця, 23 Травень 2014 03:00

З антарктичної осені – в українську весну

Rate this item
(0 votes)

Уже другий місяць у Західній Антарктиці на острові Галіндез, де за п’ятнадцять із лишком тисяч кілометрів від нашої країни розташована станція «Академік Вернадський», працюють дванадцять зимівників 19-ї української антарктичної експедиції. Нагадаємо, що її старт із Києва (27 березня 2014 р.) ми анонсували в матеріалі, опублікованому в номері «Демократичної України» за 21 березня ц. р. 

За час, що минув із тих березневих днів, відбулося чимало значущих подій у діяльності вітчизняного антарктичного співтовариства. Це, зокрема, виконувана раз на рік перезмінка експедицій, яка сталася на початку квітня, та повернення додому (20 квітня) зимівників попередньої 18-ї експедиції (2013–2014) і учасників сезонних загонів учених різного профілю.

Про перебіг далекої подорожі і перезмінку та про наукові підсумки виконаних досліджень кореспондент «ДУ» поцікавився у полярників.
18/19 — естафета експедицій


— Передбачені програми 18-ї експедиції дослідження в Антарктиці за різними науковими напрямами — геолого-геофізичні, гідрометеорологічні, геокосмічні, біологічні, психологічні, медико-фізіологічні — виконані персоналом зимівників і сезонними загонами, котрі працювали як за власними планами, так і у співробітництві з іноземними колегами — вченими з різних країн, — розповів директор НАНЦ Валерій Литвинов. — Поряд із цим, незважаючи на фінансово-економічні та інші труднощі, чітко проведено перезмінку зимівників і здійснено забезпечення тих, хто залишився на острові Галіндез для річної автономної вахти, усім необхідним для нормального життя і повноцінної професійної діяльності.
— З аеропорту Бориспіль ми 27 березня вилетіли рейсом на турецький Стамбул, а звідти — за багатотисячокілометровим трансконтинентально-трансатлантичним повітряним маршрутом — до столиці Аргентини Буенос-Айреса (з проміжною посадкою у бразильському Сан-Паулу), — говорить головний інженер НАНЦ Ігор Мороз, який безпосередньо керував операціями з перезмінки експедицій. — А з Буенос-Айреса — вже літаком місцевих авіаліній — вирушили на крайній південь Аргентини — до міста Ушуая, яке розташоване у східній частині острова Вогняна Земля (західна його частина належить Чилі).
— Завершивши в Ушуая дводобову повітряну мандрівку, — веде далі Ігор Володимирович, — ми змінили вид транспорту: у тамтешньому порту піднялися на борт зафрахтованого нашим Національним антарктичним науковим центром судна «Поляр Піонер», котре якраз повернулося наприкінці березня з останнього у нинішньому сезоні круїзу з туристами по приантарктичних акваторіях Південного океану. До закупленого НАНЦ заздалегідь річного запасу дизельного палива для нашої станції (воно на момент прибуття судна в Ушуая вже містилося у паливних танках «Поляр Піонера») та різноманітного обладнання, апаратури, запасних частин і продуктів харчування з тривалими термінами зберігання (все це потрапило на судно в одному з польських портів на Балтиці) в Ушуая ми завантажили на «Поляр Піонер» закуплені у Південній Америці картоплю, свіжі овочі й фрукти та ще деякі продукти.
Близько чотирьох діб тривав перехід судна через найширшу на нашій планеті (понад тисячу кілометрів) протоку Дрейка, яка з’єднує Тихий океан з Атлантичним і водночас відокремлює Південну Америку від Антарктиди. Кінець березня і початок квітня у тих приантарктичних краях Південної півкулі — це вже глибока осінь. Тож протока Дрейка, котра взагалі має сумну репутацію найбільш неспокійного місця у Світовому океані, цього разу особливо сильно погойдала «Поляр Піонер» з українською експедицією: три з лишком доби з чотирьох шторм вирував там безперестанно з потужністю понад 10 балів (за 12-бальною класифікацією). І вгамувалася водна стихія лише незадовго до підходу судна до архіпелагу Аргентинських островів (Галіндез — один із них).
— Судно кинуло якір неподалік від берега. Все пройшло, як то кажуть, штатно, у повній відповідності із суворими екологічними вимогами: не було пролито — ані в морську воду, ані на суходолі острова — жодної краплини дизельного палива. А тим часом моторними човнами-зодіаками перевезли із судна до острова й там на березі за допомогою крана й м’язової сили всіх полярників розвантажили все доставлене у трюмах «Поляр Піонера» й занесли до складських приміщень продукти харчування, витратні матеріали, обладнання тощо, — оповідає далі головний інженер НАНЦ. — Усього перелічувати не буду, а як цікавий приклад новинки наведу спеціальний пристрій — так звану точку доступу.
Саме цей пристрій міститиметься на станції, а його датчики закріплюватимуться на зодіаках, якими полярники зазвичай подорожують акваторіями з Галіндеза на різні інші острови та на континент — до Антарктичного півострова. Тож тепер для з’ясування, де точно перебуває в конкретний момент той чи інший зодіак з екіпажем, не треба буде покладатися лише на радіозв’язок: оператор на станції бачитиме всі дані на комп’ютерному екрані пристрою.
З острова на судно моторні човни поверталися не порожніми: на них перевезли металеві бочки із залишками відпрацьованих пально-мастильних матеріалів та спресовані й упаковані в міцну тару сухі відходи річної діяльності станції (сміття, порожні пластикові та скляні пляшки тощо). Все це за міжнародними екологічними правилами, обов’язковими для всіх, хто працює в Антарктиді, кожна експедиція має вивезти звідти і у якомусь із портів здати на утилізацію.
Після завершення всіх операцій перезмінки відбувся загальний мітинг. Під звуки Державного гімну України начальник станції у 18-й експедиції Юрій Гордієнко спустив із флагштока синьо-жовтий прапор, котрий за рік зимівлі добряче потріпали місцеві сильні вітри і снігові хуртовини з морозами, а начальник станції у 19-й експедиції Станіслав Недогібченко підняв на флагшток привезений із Києва новенький державний прапор України, якому висіти там протягом чергової річної зимівлі.
Далі всі, окрім дванадцяти учасників 19-ї експедиції, які залишалися на річну зимівлю, перебралися зі своїми речами на «Поляр Піонер». А з острова над навколишньою акваторією злетів у небо прощальний салют, випущений із ракетниці зимівниками, — і судно рушило на північ.
Наукові дослідження. І не тільки
Серед зимівників 18-ї експедиції, яких ми зустрічали в аеропорту Бориспіль, були і декілька тих, з ким мені у березні 2012-го довелося спілкуватися безпосередньо в Антарктиді — на острові Галіндез, де тоді відбувалася перезмінка 16-ї і 17-ї експедицій.
Зокрема, четверо з учасників зимівельного складу 16-ї експедиції (2011–2012) знову провели на станції «Академік Вернадський» річну зимівлю вже у 18-й експедиції (2013–2014). Це двоє геофізиків — 42-річний харків’янин Олег Буданов із Радіоастрономічного інституту НАН України і 28-річний співробітник Національного антарктичного наукового центру киянин Юрій Отруба; провідний фахівець-механік — 47-річний вінничанин Анатолій Руденко та кухар станції — 28-річний Василь Омельянович із Житомирщини.
Для Олега Буданова антарктична зимівля, що нині завершилася, була в його біографії вже четвертою, для Юрія Отруби і Анатолія Руденка — третьою, а для Василя Омельяновича — другою. По два рази відзимували в Антарктиді також 40-річний геофізик Юрій Гордієнко — провідний інженер розташованого в Макарові, що на Київщині, Головного центру спеціального контролю Державного космічного агентства України (ГЦСК ДКАУ) і 39-річний біолог — викладач Донецького національного університету Дмитро Пилипенко, орнітолог, який досліджував життя колоній пінгвінів та популяцій інших птахів того антарктичного регіону.
Решта — шестеро з дюжини зимівників 18-ї експедиції — вперше відзимували в Антарктиді: це — 40-річний біолог Микола Весельський із Житомирського обласного краєзнавчого музею, двоє метеорологів — 25-річний киянин Олександр Афтенюк з Українського науково-дослідного гідрометеорологічного інституту і 35-річний Олександр Надточій із Придеснянської воднобалансової станції на Чернігівщині, 40-річний харків’янин-дизеліст Павло Гуменюк, лікар — 43-річний Валерій Семенюк із Вінниці і системний адміністратор засобів зв’язку 24-річний киянин Владислав Пишенко.
У начальника станції Юрія Гордієнка я поцікавився: чи не було якихось проблем психологічного характеру у стосунках між полярниками, котрим протягом тривалого часу — дванадцяти місяців — довелося жити і працювати в обмеженому просторі при одному й тому ж людському контингенті? Юрій Олексійович відповів, що таких психологічних проблем не виникало. Адже ті, кого відібрали для участі в антарктичній зимівлі, пройшли попередньо перевірку щодо їхньої сумісності ще перед початком експедиції, до того ж із полярниками працював фахівець-психолог. Тому на станції «Академік Вернадський» уся команда зимівників показала себе дружним, злагодженим і здатним на подолання природних та інших труднощів колективом, в якому кожен завжди був готовий прийти на допомогу іншим.
До речі, функції начальника станції були для кандидата технічних наук Юрія Гордієнка не єдиною справою на Галіндезі: він, геофізик за фахом, займався там сейсмологічними дослідженнями — за допомогою сучасної апаратури, котра точно фіксує відлуння коливань у земній корі під час землетрусів, які відбуваються в різних — близьких і далеких — куточках планети.
А інший геофізик — Олег Буданов — здійснював в Антарктиді радіозондування навколоземної атмосфери й іоносфери у різних діапазонах електромагнітних випромінень.
Лікар Валерій Семенюк розповів мені, що особливих ситуацій щодо здоров’я полярників під час зимівлі не виникало. Траплялися лише окремі застудні захворювання, інколи — невеликі травми, а також довелося декому лікувати зуби. Поряд із цим Валерій Павлович займався і медико-фізіологічними дослідженнями, спрямованими на з’ясування того, як різні системи організму полярників реагують на непрості умови тривалого перебування в природних умовах Антарктиди.
Учасник одного із сезонних наукових загонів — біолог із Харкова Андрій Утєвський, який і до цього вже працював у Антарктиді на станції «Академік Вернадський» та в прилеглих акваторіях, має чималий досвід підводних (у водолазному спорядженні) досліджень тамтешньої фауни. Між іншим, під водою біологу зустрічалися не лише риби, морські зірки, молюски та інші подібні мешканці морських глибин, але й інколи досить великі ссавці. «Так, одного разу, — говорить Андрій, — мені довелося зіткнутися під водою мало не ніс до носа з морським леопардом — хижаком масою десь у 400—500 кілограмів, який у воді полює на пінгвінів. Ця наша раптова зустріч, — зазначає біолог, — примусила мене похвилюватися, але завершилася мирно».
Київські науковці Ірина Мірошниченко і Золтан Мадяр під час сезонних досліджень вивчали різні аспекти психологічної адаптації полярників до специфічних антарктичних умов.
А вчені ще одного сезонного загону — група зі Львова — здійснювали сканування льодовиків на декількох островах, використовуючи у цих дослідженнях аерофотозйомку з безпілотного літального апарата (до речі, цей метод може у перспективі стати в пригоді і при вивченні популяцій пінгвінів, тюленів та іншої антарктичної фауни).
Із кулінарною майстерністю кухаря 18-ї експедиції Василя Омельяновича авторові цих рядків довелося познайомитися два роки тому при перезмінці 16-ї і 17-ї експедицій на станції «Академік Вернадський». І у своїй другій зимівлі, що нині завершилася, Василь залишив найкращі враження у товаришів, які були дуже задоволені високим професійним рівнем годувальника, котрий дбав про те, щоб їжа була не тільки смачною і ситною, а й корисною і різноманітною.
На тлі повсякденної праці під час тривалої зимівлі особливу радість полярникам дарують різні свята — як загальні (День Незалежності, Новий рік, Різдво, Великдень тощо), так і персональні: оскільки за рік на станції відзначаються дванадцять днів народження зимівників — і кожен не тільки з подарунками імениннику від колег, а й із сюрпризами та жартами.
А найбільш шанованим в Антарктиді святом, що відзначається на всіх тамтешніх станціях різних країн, є Мідвінтер (середина зими), який припадає на 22 червня, коли у Південній півкулі, на відміну від нашої Північної, ніч найдовша, а день найкоротший. Обов’язковим ритуалом цього свята є вихід на берег для купання у морській воді, коли форма одягу незалежно від погоди — це труси і неодмінно — краватка. У тому купанні беруть участь усі, а після вискакування з холодної морської купелі душа і тіло зігріваються ізсередини глінтвейном — гарячим винним напоєм.
Попереду — 20-та експедиція
Нині настав час для написання вченими наукових звітів про їхні роботи, здійснені в Антарктиді, і для ґрунтовного опрацювання здобутих там результатів досліджень.
Водночас, як розповів мені директор НАНЦ Валерій Литвинов, уже розпочато підготовку до наступної української антарктичної експедиції, котра буде за ліком ювілейною — двадцятою. Зокрема, проробляються пропозиції різних академічних і галузевих інститутів та вузів щодо включення тих чи інших тем до програми наступних зимівельних і сезонних досліджень.
Уся чимала повсякденна робота не обходиться без суттєвих проблем, серед яких — не лише фінансово-економічні, пов’язані з обмеженими держбюджетними асигнуваннями на дослідження в Антарктиді. На жаль, НАНЦ усе ще не має власного наукового судна для морських експедиційних робіт за різними напрямами (а потрібно, щоб воно обов’язково було льодового класу). Крім того, парламентарі все ніяк не затвердять давно підготовлений проект закону про здійснювані нашою державою дослідження в Антарктиці, а це істотно утруднює роботу...

Вадим ФЕЛЬДМАН

 

 

 

Останнi новини


Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».