Символом такого стану справ стала глибока криза Світової організації торгівлі. Започаткований ще 2005 року у катарській столиці Доха раунд переговорів щодо лібералізації світової торгівлі надійно залишається у глухому куті, тому що протилежними є інтереси розвинених економік та країн, які перебувають у другій шерензі ієрархії глобальної економіки. Не врегульовано ключові питання, пов’язані з екологічними стандартами, торгівлею технологіями, захистом прав інтелектуальної власності. Фактично з кожного питання країни БРІКС займають погоджену особливу позицію.
Оголеним нервом світової економіки досі є фінансовий сектор. Посилення курсу американського долара внаслідок стрімкого падіння цін на нафту (через її перевиробництво і зменшення попиту в результаті стагнації світової економіки) дестабілізує всю світову фінансову систему. Це навряд чи влаштовує навіть самі США, адже дорожчим стало обслуговування відсотків за американськими борговими зобов’язаннями.
У відповідь стрімко намагається зробити дешевшою єну японський уряд, що викликає знервовану реакцію Китаю, чиї товари на глобальному ринку також дорожчають і втрачають конкурентну спроможність. Потужним дестабілізуючим фактором залишаються санкції проти Росії, які позбавляють прогнозованості розвиток світової економіки навіть у короткостроковій перспективі.
Хронічною хворобою світової фінансової системи залишаються вільні фінансові гавані, так звані офшори. Вони були визнані головним злом, проти якого покликана боротися «Велика двадцятка», ще у 2008 році. На кожному саміті відтоді ухвалювалися історичні рішення щодо мінімізації уходу капіталів від оподаткування в офшори. Але якби це вдалося, набагато меншим був би список мільярдерів журналу «Форбс», чого ми, на превеликий жаль, не спостерігаємо.
Отже, прийнятий за підсумками саміту «Брісбенський план» знову більше нагадує набір благих побажань, аніж конкретний план дій. Пропонується одночасно вирішувати діаметральні завдання. З одного боку, сприяти розвитку приватної ініціативи, підтримувати бізнес, з іншого — оподатковувати прибутки на приватний капітал, тобто зберігати залишки інститутів соціального забезпечення.
На практиці маємо інший результат. У дні Брісбенського саміту потужні акції протесту провели італійські профспілки, які виступили проти ініціативу уряду максимально лібералізувати ринок праці та спростити процедуру звільнення працівників.
Тож не дивно, що саміт мав традиційний супровід зустрічі у вигляді протестів антиглобалістів. За часи глобальної економічної кризи, яка розпочалася восени 2008 року, роботу втратили по всьому світу понад 35 мільйонів працюючих. Негативний тренд розвитку ринку праці залишається домінуючим.
Криза навколо України визнана учасниками саміту «Великої двадцятки» як потужний фактор не лише погіршення клімату у міжнародних відносинах, а й гальма для зростання світової економіки. Гібридна війна на Сході України негативно позначається на становищі як в Європі, так і в Азії. Порушеними залишаються традиційні комунікаційні функції України як медіатора між різними цивілізаціями Сходу і Заходу. Утім, двосторонні зустрічі, присвячені у Брісбені українському питанню, не дали конкретного позитивного результату.

Андрій МАРТИНОВ