Це викликає гостру критику з боку Туреччини, яка вимагає від європейських країн — членів НАТО більшого внеску у саме євроатлантичну систему безпеки. Правда, певні сумніви щодо її ефективності стимулює президент США Дональд Трамп. Він не тільки наполягає на більшому фінансуванні європейської оборони країнами-членами, а й вимагає більшого внеску у захист Європи, зокрема від російських гібридних загроз.
Натомість деякі німецькі і французькі політики закликають не до збільшення рівня європейського фінансування компаній американського військово-промислового комплексу, а до розвитку власного європейського оборонного комплексу, що має забезпечити створення нових робочих місць і розвиток високих технологій. Тому пропонується більшу частину військових бюджетів європейських країн НАТО, які входять до Євросоюзу, спрямовувати на розвиток військової спроможності саме Євросоюзу.
Такі тенденції викликають занепокоєння в Туреччини. В Анкарі вважають, що НАТО не дає адекватної відповіді на актуальні виклики турецькій безпеці, зокрема у Сирії, та турецько-грецькі протиріччя щодо розробки газових родовищ на середземноморському шельфі Кіпру.
Україну на лондонському саміті представляв міністр закордонних справ Вадим Пристайко. На порядку денному не опинилося питання щодо можливості надання Україні і Грузії статусу країн, які виконують План дій щодо набуття членства в НАТО.
Грузії у цьому зашкодила внутрішньополітична нестабільність, пов’язана з гострою боротьбою за зміну виборчого законодавства. Натомість Україна готується до паризького саміту 9 грудня у «нормандському форматі».
Не є таємницею, що Росія різко виступає проти перспективи членства в НАТО як України, так і Грузії. Тож поки що Північноатлантичний альянс вирішив зайвий раз не конфліктувати з Росією, а вичекати можливих політичних змін у Кремлі після відходу від влади Володимира Путіна.
Але така паліативна політика не виключає можливості збільшення військово-технічної допомоги, яке НАТО надає Україні. Флагманом цієї допомоги залишаються США. Також у Північноатлантичному альянсі зацікавлені у взаємодії з Україною в процесі посилення чорноморського флангу НАТО.
Отже, лондонський саміт не тільки підтвердив реєстр протиріч, а й накреслив найближчі і стратегічні завдання Північноатлантичного альянсу. Дискусія на саміті вкотре підтвердила, що стаття Вашингтонського договору 1949 року щодо колективної безпеки нічого не варта, якщо кожна країна — член НАТО максимально відповідально не піклується про власну безпеку.