Водночас ці «переваги» Союзу є предметом критики з боку білоруської національно орієнтованої опозиції. Її представники наголошують, що Росія має воєннополітичні переваги у Білорусі, що обмежує національний суверенітет та загострює відносини Білорусі із Заходом.
У відповідь на цю критику офіційні власті наголошують, що, на відміну від Сирії, Білорусь не визнала приналежності Криму Росії, так само як не визнала «незалежності» самопроголошених Абхазії і Південної Осетії.
Але й без опори на Кремль влада Олександра Лукашенка також виглядає непевною. Ось чому йому й доводиться маневрувати, аби отримати максимальні економічні переваги з мінімальними політичними збитками. Проте така політична еквілібристика з кожним роком стає все важчою.
У свою чергу, Путіну необхідно демонструвати «успіхи» у зовнішній політиці, тим паче що внесений до Держдуми законопроект про підняття пенсійного віку для російських громадян може створити в «єдиний день голосування» 9 вересня на виборах місцевих органів влади проблеми, особливо на виборах мера Москви.
Гра на імперських почуттях росіян має нейтралізувати факт збільшення для простих громадян Росії ціни за агресію проти України та підважити міжнародну ізоляцію Кремля.
У цьому сенсі важливі такі ритуали, як зустріч Ради Союзної держави. Утім, за парадним фасадом зустрічі у Мінську важко приховати реальні проблеми Союзної держави.
Олександр Лукашенко неодноразово демонстрував межі своїх поступок Кремлю. Володимир Путін також не готовий іти на реальне створення союзного парламенту та інших союзних органів законодавчої і виконавчої влади, зважаючи на проблеми власного політичного виживання після завершення чергового президентського терміну.