Максимально було розширено державний сектор економіки, але цей експеримент відразу зазнав тих самих проблем, від яких збанкрутував радянський варіант соціалізму: неефективність державного сектора економіки, бюрократизація, популізм, залежність від імпорту.
У міру наростання цих проблем зменшувалася популярність харизматичного Чавеса. Лише з третьої спроби (перші дві у 2004му та 2007 роках зазнали невдачі) він домігся змін до Конституції Венесуели, яка 2009 року дозволила йому безкінечно балотуватися на посаду президента країни.
Утім, строк його життя перервався 5 березня 2013 року. У квітні 2013 року наступником Уго Чавеса був обраний Ніколас Мадуро. Фактично з акцій протесту проти його обрання й розпочалася нинішня фаза внутрішньополітичної кризи у Венесуелі. Черговим ударом по економіці країни стало падіння світових цін на нафту. Внаслідок цього ще більше виріс державний борг. Дорожчим стало імпортоване продовольство, що на тлі падіння доходів венесуельців спровокувало масові голодні бунти.
Враховуючи це, венесуельська опозиція назбирала достатню кількість підписів з вимогою проведення референдуму щодо відставки президента Ніколаса Мадуро. На початку червня 2016 року контрольована президентом Венесуели Центральна виборча комісія заявила, що підписи потребують перевірки на достовірність, яка вимагатиме чимало часу, тому референдум може бути організований не раніше 2017 року.
Цей політичний маневр є спробою Ніколаса Мадуро консолідувати останні ресурси заради залишення при владі. У пошуках зовнішньої підтримки від союзників він здійснив візити до Ірану, Китаю, також відвідав президента Білорусі Олександра Лукашенка. Утім, потенціал відповідної допомоги недостатній для вирішення всіх економічних проблем сучасної Венесуели, тому Ніколасу Мадуро довелося всупереч власним ідеологічним уподобанням декларувати намір відновити дипломатичні відносини із США, які були розірвані ще за президентства Уго Чавеса.
Такий крок став неминучим після відновлення у травні 2016 року дипломатичних відносин між Кубою і США. Утім, цей вимушений крок Мадуро викликав критику з боку радикальних прихильників Уго Чавеса, які вважають, що дипломатичне представництво США у Венесуелі буде додатковою підтримкою для опозиції, яка намагається революційним способом змінити правлячий у Венесуелі режим. У будьякому разі системна криза цього режиму робить питання його падіння лише проблемою часу.
У випадку розпорошення сил опозиції, на що безумовно розраховує Ніколас Мадуро, він, скоріше за все, зможе відкласти термін проведення референдуму з вотуму недовіри. Але у випадку подальшого погіршення соціальнополітичної ситуації у Венесуелі не можна відкидати й інших варіантів розвитку подій. Зважаючи на латиноамериканський досвід змін політичних режимів, насамперед на думку приходить сценарій військового перевороту.
Свого часу Уго Чавес системно підійшов до заміни неблагонадійних до його режиму командувачів вищого і середнього рангу. Однак посилення системної кризи за часів правління Ніколаса Мадуро максимально загострило протиріччя між лівим і правим флангами у венесуельській армії. Поки що хаос повенесуельськи лише посилюється і відкриває будьякі сценарії свого розв’язання.
Андрій МАРТИНОВ
