Беньямін Нетаньяху ніколи не приховував критичного ставлення до союзників Росії у сирійській кампанії — Ірану та руху «Хезболла».
Стратегічно це негативне ставлення не змінилося попри певну тактичну зацікавленість Ізраїлю в якомога довшому залученні своїх ворогів до війни в Сирії. Тим паче що іранці і ліванські шиїти там воюють проти таких саме ворогів Ізраїлю, які представлені «Ісламською державою Іраку і Леванту».
Навіть погіршення російськотурецьких відносин, яке відбулося після збиття російського бомбардувальника турецьким винищувачем, не особливо засмутило Ізраїль, бо за часів перебування при владі Реджепа Ердогана ізраїльськотурецькі відносини скотились у прірву кризи. Ізраїль не може пробачити Ердогану фактичну підтримку руху ХАМАС.
Лише 2015 року турки та ізраїльтяни залагодили суперечку з приводу перехоплення у 2009 році ізраїльським спецназом турецької «Флотилії свободи», яка мала прорвати ізраїльську блокаду сектора Газа. У підсумку Ізраїль погодився виплатити компенсацію родинам загиблих турків, які були на суднах цієї «флотилії» під час їхнього штурму силами ізраїльського спецназу.
Аби таких інцидентів не було між російськими та ізраїльськими військовими, у грудні 2015 року вони досягли домовленості про максимально можливе попередження один одного про дії в небі Сирії. Після цього Росія закрила очі на перехоплення ізраїльськими військовоповітряними силами транспорту зі зброєю з Ірану для шиїтського руху «Хезболла».
Нинішні переговори Беньяміна Нетаньяху у Москві пов’язані із загостренням становища в Сирії. 6 червня 2016 року розпочався священний для мусульман місяць Рамадан. Були сподівання, що на його тлі активних бойових дій у Сирії не буде.
Але недавні військові успіхи американського спецназу, який разом із курдським ополченням в Іраку звільнив від бойовиків «Ісламської держави Іраку і Леванту» місто Фаллуджа, а особливо наступ сирійських урядових військ на неофіційну столицю «Ісламської держави» місто Ракка спровокували наступ бойовиків на місто Алеппо. Саме навколо цього багатостраждального міста, битви за контроль над яким тривають уже четвертий рік, останніми днями йдуть найбільш запеклі бої.
Росія сподівається, що Ізраїль переконає США стримати порив Туреччини, яка намагається реанімувати свій проект територіального поділу Сирії. У разі такого розвитку подій можливим можна вважати повернення ворогуючих сторін у Сирії за женевський стіл переговорів.
У цьому сенсі принаймні тактичні інтереси Росії та Ізраїлю у сирійському конфлікті частково близькі. Обидві сторони не зацікавлені у дробленні території Сирії та виникненні радикальних «халіфатів» на цих територіях.
Ізраїль уже має такий негативний досвід, адже 2013 року ісламісти вийшли на сирійськоізраїльський кордон поблизу спірних Голанських висот. Лише на початку 2016 року урядова сирійська армія відновила свою присутність на сирійськоізраїльського кордоні.
Росіяни переконують Ізраїль, що після гіпотетичного завершення конфлікту Башар Асад у разі його збереження при владі може бути більш схильним до компромісів з Ізраїлем, адже там його ніколи не вважали «гіршим» за абсолютне зло, представлене бойовиками «Ісламської держави».
Утім, до будьякого замирення в Сирії, як свідчать актуальні події, ще дуже далеко. Тому ізраїльським лідерам ще неодноразово доведеться здійснювати офіційні й неофіційні візити до Росії, аби стабілізувати становище на Близькому Сході.
Ізраїльські політики намагаються використати російський чинник для впливу на адміністрацію Барака Обами, а у перспективі й на його наступника в Білому домі незалежно від того, чи буде це Хілларі Клінтон, чи Дональд Трамп.

Андрій МАРТИНОВ