Кінцевою тактичною метою місії ОБСЄ в Україні, з точки зору російської сторони, ймовірніше, є забезпечення інформаційного капіталу, який має довести неможливість проведення вільних і чесних президентських виборів 25 травня поточного року. У такому разі буде можливість знову грати на «нелегітимності» київської влади та штовхати регіони України на сепаратизм.
Уже не залишилося сумнів, що російська еліта зробила ставку на перегляд світового порядку, який було встановлено після розпаду Радянського Союзу. Ключовим у цьому процесі є відновлення повного контролю над Україною. Попри ці факти, відкритим все ще залишається питання, чи готовий Захід насправді використати кримську кризу для примушення Росії не лише до миру, а й до лібералізації. На превеликий жаль, чинний мандат української місії ОБСЄ не дає підстав для позитивної відповіді на це риторичне запитання.
З іншого боку, між Росією і Заходом триває запекла боротьба за оволодіння дипломатичною ініціативою в боротьбі за Україну. Свідченням цього є чітка артикуляція міністерством закордонних справ Росії ультимативних переговорних позицій. Зокрема, Кремль вимагає від Києва визнати результат референдуму в Криму, виконати угоду Януковича з опозицією від 21.02.14 року, скликати конституційні збори з представників усіх регіонів, аби ухвалити федеративну конституцію та забезпечити нейтральний статус України і визнати російську мову як другу державну.
Зрозуміло, що жодна з названих пропозицій не може бути прийнята українською стороною. Безперечно, це розуміє й прагматична частина російського керівництва. Але й вона на цьому етапі конфлікту грає на збільшення ставок у геополітичній грі. З огляду на це, зазначені «ініціативи» Кремля скоріше нагадують спробу зондування ґрунту з метою пошуку компромісів на російських умовах.
На цю мету працює й посилений дипломатичний тиск Росії на Україну, свідченням чого є вимога скасування сумнозвісних Харківських угод та виставлення Україні «боргів» у розмірі 16 мільярдів доларів за їхнє виконання. Остання «ініціатива» взагалі є скандальною, оскільки навіть студенти першого курсу юридичних факультетів знають, що закон або інший правовий акт зворотної сили не має, адже, у такому разі, заперечується сама сутність правових відносин. Зрештою, сенс зазначених «вимог» також зрозумілий: довести ситуацію до повного абсурду з метою максимальної дестабілізації становища в Україні.
Однак, здається, місія ОБСЄ в Україні не до кінця чітко усвідомлює небезпечність такої тактики Кремля. Насправді сама місія Організації з безпеки і співробітництва є заручницею принципу одностайності в ухваленні рішень в ОБСЄ. Тобто Росія має гарантовані можливості у разі неприйнятного для неї результату роботи місії заблокувати її діяльність узагалі.
Фактично ініціюючи створення української місії ОБСЄ, Євросоюз просто переклав на цю напівпаралізовану організацію відповідальність за розвиток подій, оскільки ще до візиту в Європу президента США Барака Обами на поточному тижні було зрозуміло, що Європейський Союз не готовий на ділі показати свою консолідовану і чітку позицію щодо захисту України.
Серйозність наміру Євросоюзу змінити Східну Європу може бути засвідчена тільки однозначною політичною декларацією перспективи вступу України. Однак досягнути консенсусу з цього питання в Брюсселі виявилося складніше, ніж навіть погодитися на скасування мита на українські товари. Щоправда, така позиція Євросоюзу є небезпечною навіть з точки зору нинішньої передвиборчої кампанії, адже наприкінці травня мають відбутися вибори нового складу Європейського парламенту — головного законодавчого і контрольного органу Євросоюзу.
Перебіг виборчої кампанії у провідних країнах Євросоюзу засвідчує, що ліва частина політичної еліти країн Євросоюзу досі не враховує особливостей постколоніального стану українського суспільства і з великими застереженнями погоджується на засудження агресивного войовничого курсу Росії. Натомість європейські праві популісти помилково бачать в особі Володимира Путіна захисника традиційних консервативних цінностей та готові використати його як «таран» проти проекту конфедеративної Європи.
Складається навіть таке враження, що утворенням української місії ОБСЄ європейські еліти намагаються звернутися до випробуваного десятиліттями сценарію «заморожування» кримського конфлікту. Однак у такому разі не можна виключати варіанта обрання Росією тактики подальшого загострення протистояння. Це може обумовлюватися як першими серйозними економічними проблемами, з якими зіткнеться російське керівництво, що може стимулювати його зіграти ва-банк ще до соціально-політичного колапсу, аби на шовінізмі консолідувати росіян, так і нерішучістю європейської дипломатії. Тоді ОБСЄ ризикує перетворитися на ще одну мертву структуру. Залишається лише сподіватися, що це розуміють також ініціатори зазначеної місії.