Для Туреччини причиною зриву мирного процесу і формального початку спрямованої в основному проти курдів антитерористичної операції (24 липня) став страх перед наслідками зростання значення і впливів курдів у Сирії, де вони контролюють значну частину півночі країни та ріст їхніх амбіцій і самостійності у внутрішній політиці.
Проти курдів ведеться великомасштабна антитерористична кампанія: арештовано понад тисячу осіб, підозрюваних у співпраці з РПК, проведено низку авіаційних бомбардувань баз РПК в іракському Курдистані (за даними Анкари загинула щонайменше тисяча бойовиків), здійснюються акції роздмухування внутрішніх конфліктів у курдському середовищі і ослаблення Курдської парламентської народно-демократичної партії (НДП) напередодні дострокових парламентських виборів 1 листопада ц. р.
Незважаючи на широкомасштабні дії і можливі військові успіхи турецьких збройних сил, розвиток ситуації свідчить радше про серйозне загострення проблем, а не їх вирішення.
У військовому аспекті РПК, попри ослаблення, може проводити ефективні атаки на турецькі сили (засади, обстріли, терористичні замахи). Тільки в акціях 7 і 8 вересня, проведених у Східній Туреччині, загинув 31 турецький військовий. За даними агенції Анадолу, на цьому етапі конфлікту загинуло 120 військових і поліцейських та до 1200 бойовиків РПК, а сутички відбуваються практично щоденно. Також турецькі операції на території Іраку не дали очікуваних політичних результатів — після останніх втрат знову відбулися рутинні авіаційні нальоти на цілі в Іраку та спеціальна сухопутна операція.
Динаміку і масштаб викликів ще виразніше показує криза в місті Чізре (де переважна більшість мешканців — курди) у Південній Туреччині на кордоні Сирії з Іраком із населенням 100 тисяч мешканців. Через перманентне напруження, яке зберігається в місті, 6 вересня влада запровадила там цілодобову поліцейську годину і почала спеціальну операцію з метою «зачистки» міста (її супроводжували затримки поставок води і електрики та блокада служб охорони здоров’я і правопорядку).
Під час операції загинули, за інформацією влади, 32 терористи і один цивільний, а за даними опонентів — щонайменше 21 цивільний.
Чізре показало, зокрема, масштаб масового невдоволення політикою Анкари серед курдів. Наростають проблеми влади не тільки щодо забезпечення комунікаційних шляхів на сході і півдні країни, а й збереження контролю за великими містами. Тому влада схильна ухвалювати дедалі жорсткіші рішення і застосовувати відповідні засоби. Ситуація у Чізре, здається, підтверджує тезу про підготовку РПК не тільки до боротьби в горах, а й до боїв у містах, а також про зростання радикальних настроїв серед курдської молоді.
Курдське питання знову стало загальнодержавною суспільно-політичною проблемою. Кілька тижнів тому відбулася низка антикурдських маніфестацій та нападів на курдів і їхні представництва (за даними НДП, було пошкоджено 150 офісів цієї партії по всій країні, в тому числі головний в Анкарі). Курдсько-турецькі сутички відбувалися також у кількох містах Німеччини та Швейцарії.
Ескалація конфлікту з курдами відбувається протягом останньої виборчої кампанії до парламенту. Її головною причиною стало бажання ПСР відновити свою парламентську більшість, втрачену на парламентських виборах у червні цього року через НДП, яка «перехопила» частину курдських голосів і подолала 10-відсотковий виборчий поріг. Одним із ключових чинників ескалації владою конфлікту з курдами є бажання поділити й розколоти курдів і здобути підтримку націоналістичного електорату, а в результаті — випхати НДП з парламенту.
Влада хоче усунути НДП від політичного процесу ще до виборів, звинувативши її у співпраці з РПК і навіть заблокувати вибори на курдській території. Існуюче напруження — в тому числі антикурдські протести по всій країні — добре вписується у сценарій ПСР, яка прагне викликати відчуття загрози, використати антикурдські настрої, мобілізувати і консолідувати електорат при одночасних тертях у середовищі самих курдів.
На відміну від розрахунків влади, у світлі найновіших опитувань, проведених на початку вересня, уподобання виборців не зазнали змін порівняно з останніми виборами: підтримка для ПСР оцінюється на рівні 38,1–41,4% відносно результату 40,9% на останніх виборах; НДП — у 13–13,7% при 13,1% голосів на останніх виборах; максимальні тривідсоткові відхилення фіксують інші помітні партії, так звана правоцентристська Республіканська народна партія і націоналістичний Національний рух. Як наслідок, може відбутися подальше загострення виборчої кампанії і посилення політичного клінчу, в якому перебуває нині Туреччина.
У курдському контексті зменшуються шанси на політичну деескалацію напруженості з обох сторін, натомість зростають підстави для ескалації конфлікту. Залишається високою загроза повторення сценарію з Чізре в інших містах Південної Туреччини та розширення акцій (зокрема, під впливом антикурдських настроїв у суспільстві) на західну частину країни.
На внутрішній конфлікт у Туреччині негативний вплив може справити подальше загострення ситуації в Сирії та Іраку, а збереження нинішніх тенденцій небезпечно штовхає Туреччину в бік сценаріїв громадянської війни.
Зростаючу напруженість у Туреччині дещо посилює міграційна криза в Євросоюзі — Туреччина є одночасно найбільшим зосередженням сирійських біженців-іммігрантів (принаймні, 2 мільйони) і одним із найважливіших шляхів у Європу. Незалежно від об’єктивних проблем із біженцями, зростання напруженості на півдні Туреччини ускладнює контроль за турецько-сирійським кордоном і особливо із сирійськими біженцями курдського походження.
У ширшій перспективі нестабільність у Туреччині зменшує її привабливість для близькосхідних біженців взагалі і стимулює їх виїзд до Європи, що загрожує виникненням численних непорозумінь між Туреччиною і ЄС, ускладнюючи співпрацю.
Євген ПЕТРЕНКО