Тому досить поширеними у світовій громадській думці є прогнози, що у випадку завоювання ісламістами Дамаска Башар Асад передислокується до провінції Латакія, де під російським військовим прикриттям може бути створено державу алавітів.
Це дасть можливість Росії зберегти свою присутність на Близькому Сході, що ніяк не кореспондується з американським геостратегічним задумом, спрямованим на радикальну перебудову «Великого Близького Сходу»: від Північної Африки до Центральної Азії. Окрім Росії, ці задуми не влаштовують Іран і Китай. Тож не виключено, що пряме російське військове втручання до справ Сирії відбулося не без згоди Китаю, який сподівається за російсько-іранської підтримки не допустити геополітичної перебудови регіону за американськими планами.
У підсумку на переговорній площадці Організації Об’єднаних Націй у центрі запальних дискусій дипломатів і політиків є ефективність міжнародної коаліції, яка майже півроку воює проти ІДІЛ. Росія закидає Заходу той факт, що чим активнішими ставали бомбування позицій ІДІЛ, тим більші території в Іраку і Сирії його бойовики завойовували. Внаслідок цього «помірковані» сирійські опозиціонери з «Вільної сирійської армії» порівняно із загонами Асада та ісламістів утримують маленький клаптик землі поблизу зруйнованого чотирма роками війни економічного центру Сирії — міста Алеппо.
Посилаючись на це, Росія «дивується», як США розраховують привести до влади в Сирії помірковану світську опозицію, коли її реальний військово-політичний вплив на фронтах війни є суто символічним. У відповідь США звинувачують Росію у продовженні кровопролиття в Сирії, яке забезпечується підтримкою Асада. Однак особливе роздратування в Кремлі викликає навіть не ця критика з Вашингтона, а готовність Франції розпочати наземну військову операцію з метою ліквідації режиму Башара Асада.
Французькі військові аналітики вважають, що призупинити масштабний потік біженців із Сирії можливо, лише ввівши на її територію значний військовий контингент НАТО. Та чи готові насамперед європейські союзники по НАТО вступити у відкритий збройний конфлікт із ІДІЛ на території Сирії, особливо за обставин, коли, за даними деяких спеціальних служб, під виглядом біженців до країн Євросоюзу прибули декілька тисяч бойовиків ІДІЛ? Адже надто великим є ризик відкриття другого сирійського фронту на території Європи.
Тож не дивно, що європейські ультраправі фанати Путіна закликають уряди країн Євросоюзу підтримати режим Асада замість того, аби його ліквідовувати й тим самим фактично передати владу ІДІЛ. Проте переговори в Лондоні засвідчили, що ані США, ані тим паче НАТО як військово-політична організація не готові створювати для себе в Сирії «другий» Афганістан.
Ситуація стає ще більш ризиковою, зважаючи на активність палестинських радикалів на Храмовій горі в Єрусалимі. Пропагандисти ІДІЛ поширили інформацію про нібито готовність Ізраїлю відібрати у мусульман ісламську святиню — мечеть Аль-Акса. Попри запевнення ізраїльського прем’єр-міністра Беньяміна Нетаньяху про те, що Ізраїль і в думках не мав наміру реалізовувати такий підступний план, палестинських радикалів удалося вивести на вулиці Єрусалима.
Масштаби насилля дають підстави казати навіть про аналогії з першим і другим палестинськими повстаннями — інтифадами, які привели до створення палестинської автономії. Тепер бойовики ІДІЛ вважають, що Палестина, «звільнена від євреїв», має стати частиною їхнього Халіфату. Отже, сирійська проблема знову вийшла за вузькі регіональні масштаби й погрожує загальному миру.

Андрій МАРТИНОВ