Україна і світ
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
Понедiлок Травень 10, 2021

Шановні читачі! 15 червня 2018 року газеті "Демократична Україна"

(до жовтня 1991р. - "Радянська Україна") виповнилося 100 років!

 

П'ятниця, 28 Серпень 2015 11:30

Європі – іранський газ

Rate this item
(0 votes)

Хо­ча Єв­ро­па не мо­же пов­ні­стю від­ме­жу­ва­ти­ся від Ро­сії, во­на зму­ше­на бу­де прий­ня­ти рі­шен­ня про об­ме­жен­ня ро­лі ро­сій­сько­го га­зу в єв­ро­пей­ській енер­ге­тич­ній по­лі­ти­ці і за­мі­ни­ти йо­го си­ро­ви­ною ін­шо­го парт­не­ра. Ним мо­же ста­ти Іран.

Якщо від’єднання Росії від західних фінансових ринків може бути ефективним, то це короткостроковий вплив. Росія не Північна Корея чи Куба — не можна її довгий час тримати в ізоляції. Зрештою, це не лежить у сфері чиїхось інтересів. Європа повинна, однак, прийняти у співпраці із США стратегічне рішення про обмеження ролі російського газу в європейському енергетичному міксі (нині 1/3 імпортованого газу походить із Росії). Багато держав залежить на 90–100% від російського газу — це Балтійські держави, Словаччина і Болгарія. Для Німеччини, ключового гравця в ЄС, російський газ становить 1/3 імпорту.


Газпром, який відповідає за експорт блакитного палива, поділив споживачів газу за політичними ознаками — найбільше платять ті, хто найближче до Росії (Балтійські країни, нині Україна і Польща), і менше країни більш віддалені, але дружньо налаштовані (Німеччина, Італія). Різноманітні положення довготермінових контрактів (наприклад, take of pay — бери або плати; заборона реекспорту) та відсутність належної інфраструктури, яка дозволяла б провести диверсифікацію поставок, блокують залежних від російського газу споживачів.
Газпром досить спритно оминає законодавство ЄС у галузі енергетики, цьому сприяє його неповна імплементація та відсутність політичної волі виконувати ці закони (наприклад, болгарські маневри з «Південним потоком», який може бути виключений з-під юрисдикції ЄС, бо вони вважають його інтерконектором, тобто міжсистемним сполученням з метою поставок газу з альтернативних джерел у кризовій ситуації).
Але ЄС може вибрати Іран замість Росії. Дехто каже, що Європа свідомо стала заручником російських нафтовиків і газовиків, а тепер може стати заручником Ірану. Покупець завжди стає «заручником» продавця, хіба що існує можливість отримання цього товару від інших продавців. Не треба повністю відмовлятися від російського газу, але на європейському ринку блакитного палива існує величезна потреба появи нового гравця.
Ним має стати Іран. Ця країна володіє другими у світі родовищами природного газу і є його провідним постачальником. Іран, затиснений санкціями, які мали зупинити роботи над створенням атомної бомби, таки підписав договір про контроль над своїми атомними установками з боку МАГАТЕ.
Тегеран вів асертивну закордонну політику часто на контрі до США та інтересів європейських потуг, зокрема Англії і Франції. Саме Іран надав вирішальну підтримку режиму Башара Асада в Сирії, забезпечивши йому підтримку у версії «все включено» — гроші, зброя, солдати, Хезболла. Росія здійснювала для Асада неоціненну дипломатичну підтримку в Раді Безпеки ООН, а Іран узяв на себе тягар підтримки союзного режиму. Іран вважається в Ізраїлі загрозою для існування його державності. Але чи потрібно декларації іранських лідерів залишати без холодного аналізу їх поведінки і дій?
Багато разів у медіа вже писали про те, що іранські лідери позбулися своїх революційних переконань і стали консерваторами, зосередженими на збереженні власної позиції і влади. При цьому вони не відрізняються від багатьох інших революціонерів, які залишились в історії, як переможці, яким вдалося повалити ненависні режими і утриматися при владі. З Іраном можна домовитись. А Тегеран тільки й чекає на інвестиції, особливо в галузі видобутку нафти і газу: величезні родовища залишаються значною мірою не освоєними, бо західним фірмам не можна було вести в Ірані бізнес.
Місцевий державний гігант NIOC не володіє ні технологіями, ні готівкою, необхідними для здійснення потужних інвестицій. Нині Іран продає свою сировину азіатським країнам — Китаю, Індії чи Японії. Може продавати її, особливо природний газ, також Європі. Тим більше, що дуже зацікавленим у такому рішенні був би інший, дуже важливий у газовому пасьянсі гравець — Туреччина. Ця країна доволі динамічно розвивається, і тим самим зростає її потреба в енергетичній сировині.
Через Туреччину вже проходять важливі енергетичні шляхи, як, приміром, нафтопровід БТД (Баку— Тбілісі— Джейхан), які дають Туреччині, а також Європі, доступ до каспійських вуглеводнів азербайджанського походження. Анкара щодо сировини залишається опортуністичною — домовиться з кожним, аби тільки мати в цьому інтерес (звідси відчинені двері для російського «Південного потоку» і недавні пропозиції протягнути його суходолом через Туреччину). Іранські родовища розташовані в ідеальному місці, щоб добутий газ транспортувати суходолом як через Туреччину, так і морською дорогою через Ормузьку протоку.
«Відкриття» Ірану не буде легким не тільки тому, що досі відносини були, в кращому разі, холодними (зі США — ворожими), а й через російську «опіку» над Іраном. Це Росія збудувала першу іранську атомну електростанцію в Бушері і постачає для неї паливо. Це Росія постачає Ірану зброю і обіцяє нові поставки сучасного озброєння (наприклад, комплекс ППО С-300). Це Росія підтримувала і підтримує іранські інтереси, які стосуються атомної програми, захищаючи Тегеран від санкцій у Раді Безпеки ООН — хоча кілька резолюцій із цього питання пройшли без російського опору.
Але росіяни не є безкорисливими. Вони добре розуміють значення іранського енергетичного потенціалу, і, захищаючи Іран від західного тиску, насправді перекривають Заходу дорогу до іранського газу та — дещо менше — нафти.
Липнева домовленість з Іраном у формі договору щодо ядерної програми дає надію на поліпшення відносин. Деякі спостерігачі попереджають, що росіяни можуть використати всі свої можливості для зриву виконання договору. Напевно, вони діятимуть у цьому напрямі, але американці вже показали, що можуть обійти багатосторонні механізми (в цьому разі формат Д5+1, тобто п’ятірка РБ ООН + Німеччина).
Варто згадати про необхідність інвестицій у розробку родовищ та газопроводи. Це все не виникне відразу, але щодо Ірану Захід може розраховувати на свої енергетичні концерни. Вони вже давно хотіли робити з Іраном бізнес, але не дозволяли на це санкції. Коли санкції зникнуть, і з’явиться зрозумілий сигнал — інвестуйте! — не треба буде вдруге повторювати цей заклик.
Петро ПЕТРІВ

Останнi новини


Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».