Тому не дивно, що під час корейської війни, і особливо в’єтнамської, Токіо і Делі взаємно критикували курс один одного. Тільки після завершення холодної війни та краху біполярної системи міжнародних відносин намітилися тенденції до пошуку більшого порозуміння між Японією та Індією. Щоправда, і на цьому шляху не все було просто. Зокрема, Японія різко засудила Індію за проведені у травні 1998 року ядерні випробування.
Однак, залежно від загострення японсько-китайських відносин, Токіо почав демонструвати дедалі більший інтерес до розвитку співпраці з Індією. На цьому також наполягають Сполучені Штати. Вашингтон навіть готовий підтримати амбіції Делі і Токіо здобути місця постійних членів Ради Безпеки ООН з правом вето. Але проти такої перспективи активно виступає Пекін.
Звичайно, китайці не оминули увагою той факт, що візит японського прем’єр-міністра до Індії збігся з черговим загостренням військово-політичного становища навколо спірних між Китаєм та Японією островів Дяоюйдао (Сенкаку). Особливу стурбованість Китаю викликає швидкий розвиток військово-технічного співробітництва між Японією та Індією. Зокрема, у поточному році заплановано проведення декількох індійсько-японських військово-морських навчань. Однак Делі запевняє, що серйозний розвиток відносин із Токіо не суперечить прагматичній взаємодії з Пекіном, а лише нейтралізує тенденцію до надмірної асиметрії, яка може вести до домінування китайських інтересів у Азії.
Індійські дипломати переконують китайських колег у тому, що Індія не має наміру повністю підпорядковувати свою зовнішню політику американським або японським інтересам політики «стримування» Китаю. Натомість Пекін також має зважати на індійські інтереси, зокрема розширюючи свою співпрацю з основним регіональним опонентом Індії — Пакистаном. Тож японсько-індійське зближення стає важливою складовою фундаменту нової системи важелів і противаг, яка вибудовується в глобальному масштабі.