Порушення хисткого етнічного балансу у Казахстані генсеком КПРС Михайлом Горбачовим, який у грудні 1986 року призначив на місце керівника компартії республіки росіянина, спровокувало перші у СРСР міжетнічні криваві сутички. На деякий час ситуацію вдалося стабілізувати представнику старшого жуза Нурсултану Назарбаєву, який від 1989 року незмінно керує Казахстаном.
Аби посилити вплив центральної влади на Півночі Казахстану, у 1999 році він навіть перевів столицю з «націоналістичної» Алмати до північної Астани — колишнього Целінограда. З метою підтримання балансу інтересів з іншими жузами Назарбаєв регулярно продовжував свої президентські повноваження.
Нині Казахстан готується до позачергових президентських виборів. Усі попередні вибори також були достроковими, оскільки достойного спадкоємця Назарбаєву так і не було знайдено. Стрімкість організації теперішніх виборів пояснюється спробою випередити негативні соціально-політичні наслідки від неминучого погіршення рівня життя у країні. Вважається, що в Казахстані немає популярних лідерів, здатних очолити можливі революційні заворушення. Це називають однією з головних причин поразки повстання нафтовиків у Жанаозені наприкінці 2011 року.
Спецслужби Казахстану не особливо церемонилися, превентивно арештовуючи найбільш радикальних активістів проросійських рухів на Півночі Казахстану. Однак не менший головний біль Назарбаєву можуть принести доморощені ісламісти. Звичайно, на відміну від Таджикистану та особливо Узбекистану, де реально існує потужне ісламістське підпілля, Казахстан досі не відрізнявся екстремістською активністю ісламських бойовиків.
Правда, Пекін не втомлюється нагадувати Астані, що на Півдні Казахстану існують підпільні підрозділи «армії визволення Уйгуристану». З точки зору китайських спецслужб, саме уйгури стали провідниками для найбільш радикально налаштованих казахів до загонів «Ісламської держави Іраку і Леванту». Додаткову напругу додають афганські таліби, які чорною хмарою нависають над усією Центральною Азією.
Відсутність достойного наступника, якому можна передати владу, змушує Назарбаєва за майже два роки до закінчення свого п’ятого президентського терміну претендувати на черговий п’ятирічний президентський термін. Певною мірою це є стабілізуючим фактором для геополітичної ситуації в Центральній Азії, але не можна не враховувати й можливості вибуху інших мін уповільненої дії. Адже у березні поточного року чергову спробу переобратися на посаду президента Узбекистану здійснить Іслам Карімов.
Синхронне загострення обстановки у найбільш населених державах Центральної Азії, якими є Казахстан та Узбекистан, із великою ймовірністю може дестабілізувати ситуацію. Тому від ефективності підготовки Казахстану до президентських виборів залежить мир у регіоні. Інакше Центральна Азія має дуже великі ризики перетворитися на євразійські Балкани.
Андрій МАРТИНОВ
