Однак «сторони» цього геополітичного трикутника не є рівнозначними. Демографічний та економічний потенціал Індії і Китаю набагато перевищує аналогічні можливості Росії. Утім, на відміну від Москви та Пекіна, Делі не є постійним членом Ради Безпеки ООН. Натомість лише Москва невтомно пропагує ідею визначення євразійського тристороннього формату за самостійний полюс сили у новонародженій багатополярній системі міжнародних відносин. Пекін і Делі у цьому сенсі постійно обертаються у бік Вашингтона та не бажають в інтересах Росії загострювати свої відносини зі США, так само як в інтересах США відмовлятися від тісних відносин із Росією.
Наочний приклад такої дипломатії дає нинішня ситуація навколо України. Після анексії Росією Криму Китай офіційно виступає за збереження територіальної цілісності України. Натомість Індія, маючи постійно напружені відносини із сусіднім Пакистаном саме через територіальний кашмірський конфлікт, демонструє нейтралітет в українському питанні. Попри такий стан справ, Росія вкрай зацікавлена в умовах дії жорстких європейських та американських санкцій показувати свої євразійські можливості.
У свою чергу, Китай та Індія намагаються дотримуватися принципів невтручання у внутрішні справи, вирішення міжнародних проблем дипломатичним способом, розвитку взаємовигідного співробітництва. Демонструючи самостійність свого зовнішньополітичного курсу, Делі і Пекін постійно наголошують, що розвивають свої відносини з Росією, виходячи з власних інтересів, без підпорядкування євроатлантичному баченню ролі й місця Росії у світі.
Андрій МАРТИНОВ