Інші види спорту
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
П'ятниця Квiтень 23, 2021

Шановні читачі! 15 червня 2018 року газеті "Демократична Україна"

(до жовтня 1991р. - "Радянська Україна") виповнилося 100 років!

 

П'ятниця, 15 Лютий 2019 15:29

Вершник із розумною головою

Rate this item
(0 votes)

Народився Анатолій Дем’яненко 9 лютого 1959 року в Дніпропетровську. Він — один із найвідоміших вихованців знаменитої футбольної школи «Дніпро-75».
Його перші тренери — Михайло Коломоєць та Володимир Ануфрієнко. У дитинстві, окрім футболу, Толя захоплювався й хокеєм.

У «Дніпрі» він із 1976 року. За головну місцеву команду 19-річний Дем’яненко зіграв перший матч у сезоні 1978 року (всього у чемпіонаті 1978: 20 ігор, 1 гол).
До київського «Динамо» оборонця запросив Анатолій Андрійович Сучков після гри «Дніпра» на щорічному молодіжному турнірі «Переправа» в Сухумі у 1978 році.

Сезон 1979 року 20-річний дніпропетровець почав уже в складі «Динамо» (Київ). З перших ігор Дем’яненко став головним лівим захисником — він добре працював у відборі та часто бігав у напад, чимало забивав голів.
Вже у першому ж київському сезоні (1979) він увійшов до списку «33 найкращих». У 1980-му та 1981 роках разом із «Динамо» стає чемпіоном Радянського Союзу.
Анатолій Дем’яненко відзначався швидкими проходами флангом і потім міг віддати точну передачу партнерові у центр. Проте один зі своїх найвідоміших голів він забив досить незвичним для нього способом — у фіналі Кубка СРСР 1985 року Дем’яненко відзначився дуже красивим діагональним пострілом зі штрафного, хоча він стандарти переважно не виконував.
Того року київське «Динамо» зробило дубль, перемігши й у чемпіонаті, а 26-річного гравця назвали найкращим футболістом СРСР. У чемпіонаті СРСР 1985 року він забив 8 голів за 34 гри, показавши зразок гри атакувального оборонця.
У 1/16 фіналу Кубка володарів кубків 1985/86 «Динамо» зустрічалося з голландським «Утрехтом». Перша гра відбувалася на чужому полі і до 82-ї хвилини кияни поступалися 2:0. Але після комбінації, яку розіграли Ігор Бєланов (який щойно вийшов на заміну) та Олександр Заваров, м’яч потрапив до Анатолія Дем’яненка.
Оборонець відважився на удар здалеку і забив. Згодом той м’яч Дем’яненка назвали «голом надії». Через 2 тижні «Динамо» впевнено відігралося на власному полі — 4:1. Після цього кияни перемогли румунську «Університатю» (2:2 — у Румунії; 3:0 — у Києві, де 1 гол забив Дем’яненко), австрійський «Рапід» (4:1 — у Відні; 5:1 — у Києві), чехословацьку «Дуклу» (3:0 —вдома; 1:1 — у Празі).
На фінал проти мадридського «Атлетіко», де українські спортсмени перемогли 3:0, команду «Динамо» з капітанською пов’язкою вивів саме Анатолій Дем’яненко — один із лідерів українського клубу. Він був капітаном аж до 1990 року.
Зігравши на своєму третьому чемпіонаті світу — ЧС в Італії 1990-го, Дем’яненко став лише 4-м радянським футболістом (після Яшина, Безсонова і Дасаєва), якому вдалося подібне. Кар’єру завершував у НДР та Польщі. Останній сезон як футболіст — 1992/93 — провів у «Динамо» (Київ).
Зрозуміло, що така людина, як Дем’яненко, не могла не стати тренером. Чому? Бо не тільки сам грав відмінно, але й знав, чому в інших не виходить або, навпаки, все вдається. Був гравцем не просто талановитим, але й розумним.
Як відомо, це часто не збігається, втім, Дем’яненка це ніколи не стосувалось. А ще, за твердженням його друзів і знайомих, Анатолій Васильович — напрочуд товариська людина без жодних комплексів — хоч величі, хоч неповноцінності, чудовий комунікатор, як тепер говорять.
Тож уже в 1993 році він тренував київський ЦСК ЗСУ та бориспільський «Борисфен». Потім, коли наставником «Динамо» став Йожеф Сабо, то до тренерського штабу запросили і його.
У 2005 році Анатолій Васильович очолив «Динамо» після звільнення Леоніда Буряка. Команда перебувала не в найкращому стані — програвши в 2-му кваліфікаційному раунді Ліги чемпіонів швейцарському «Тюну». Так «Динамо» — вперше за 9 років — не пройшло до групового турніру. Та й у чемпіонаті України було несолодко — після перших п’яти турів кияни посідали 3-є місце.
Перші три місяці Анатолій Васильович був виконуючим обов’язки, пізніше Ігор Суркіс — президент клубу — затвердив його на посаді. Дем’яненко зумів покращити позиції колективу, проте головної мети не було досягнуто — у «золотому матчі» «Динамо» програло чемпіонат донецькому «Шахтарю». Той сезон в Україні для Дем’яненка виявився не досить удалим, хоч кияни виграли Кубок.
Наступний сезон для «біло-синіх» був вельми успішним — в Україні команда виграла все: золотий дубль, тобто перемога в чемпіонаті і в Кубку України, і Суперкубок України. Єдине, що затьмарило той сезон, — провалений сезон у Лізі чемпіонів, де динамівці не досягли жодної перемоги, набравши лише 2 очки в групі.
Але вже наступний сезон кияни розпочали невдало, незважаючи на перемогу у Суперкубку, в чемпіонаті перемоги «Динамо» дочекалося лише у п’ятому турі (7:3 — проти львівських «Карпат»), після чого «біло-сині» все ж вийшли на серію з п’яти перемог.
Проте це не помогло, і вже тоді загрожувала втрата Ліги чемпіонів на наступний рік. Єдиним пріоритетом стала Ліга чемпіонів УЄФА.
«Динамо» впевнено пройшло до групового турніру після перемоги у 3-му кваліфікаційному раунді над боснійським клубом «Сараєво» (перемоги — 3:0 в Києві і 1:0 — в Сараєві), проте поразка 2:0 від італійської «Роми» в першому матчі групового турніру означала звільнення Дем’яненка з посади.
У серпні 2010 року Анатолій Васильович був призначений головним тренером узбецького клубу «Насаф» (Карші). У тому сезоні Дем’яненко з клубом здобув бронзові медалі узбецького чемпіонату, а в 2011 році разом із «Насафом» виграв Кубок АФК — другий за значущістю клубний турнір Азії.
У січні 2012 року він, повернувшись в Україну, очолив луцьку «Волинь». У тому ж сезоні під його керівництвом луцька команда дійшла до півфіналу Кубка України, в якому в драматичному поєдинку з рахунком 3:4 програла донецькому «Шахтарю».
Проте з 2013 року у команди розпочалися фінансові труднощі. На виїзні матчі вони змушені були їздити на поїзді, через що результати волинян значно погіршились. Одне слово, Анатолій Васильович полишив Луцьк.
Звісно, справжні вболівальники пам’ятають його висоти: 5-кратний чемпіон Радянського Союзу, ще 5 разів — володар Кубка СРСР. А ще — найкращий футболіст України у 1982-му і 1985-му роках. Того ж 1985-го був визнаний найкращим футболістом СРСР.
До списку «33 найкращих» його було включено 9 разів (7 разів під № 1). Про участь у чемпіонатах світу вже згадували — це ставалося тричі! А Кубок володарів кубків у незабутньому 1986-му? А віце-чемпіонство Європи 1988-го? Отож!
Як відомо, майстерність у гастрономі не купиш, а розум — то й поготів! Усім відомий вислів «вершник без голови», у переносному, знана річ, значенні.
А ось Анатолій Васильович усе життя сприймався як Вершник із розумною головою: врівноважений, швидкий, винахідливий, націлений на перемогу. Усі звикли: Дем’яненко — це повна самовіддача, надійність, зрештою, успіх. Нехай так буде у Вашому житті завжди, Анатоліє Васильовичу!

Підготував Ярослав ШЛАПАК,
Укрінформ

Останнi новини


Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».